ВІДЧАЙ

Андрій Лаврик

"Відчай - це коли надія кінчає життя самогубством. " (Яна Джангірова) А де ті взяти слова, слова, Щоб повернути тебе, тебе. Ущент розбита думок труна, Кігтями пам'ять в вікно шкребе. Як не потрібен ніхто, окрім? Питаю в кого? У самоти. В пустій макітрі звучить як грім: "Моє життя - то є саме ти." Навіщо Сонце знову встає? Навіщо рухається Земля? І мов молитва - ім'я твоє, І як прокляття - твоє ім'я. Шепоче розум: "Забий, облиш... ", Кричить душа: "БІЛЬ ЦЕЙ НЕ МИНЕ!" І заспокоює одне лиш: Ти з ним щаслива. Це головне.

2023-02-05 19:55:25

Інші вірші поета

В её походке был особый лад НИМБЫ Ночью гремели грозы Они в сотый раз «навсегда расстаются»

Інші поети

ЕЛЕНА

@Elastar

Анна Топтун

@Toptun_Anna

Irynka Ukrainka

@irynkaukrainka

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15853

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11434