HOMINEM QUAERO
На каждую шею судьба подберёт гильотину. Да будь хоть бесценен, тебя продадут за грош. И тот, кому ты доверял прикрывать свою спину, Однажды в неё непременно вонзит свой нож. Доверие - странная штука - подобно стрихнину: Прими как лекарство, но при передозе умрёшь. И людям ты нужен – как праздничный фрак пингвину. Ты им бесполезен. Однажды ты это поймёшь. Запомни! Усвой себе! Вызубри! Запиши! Не вздумай звонить, подвержен фантомным болям. Вбей в мозг эту мысль, и твёрдо себе внуши, А сердце прячь в сейф, надёжным укрыв паролем. Остался один – не бойся, грусти в тиши, Раз демона чувств не сумел удержать под контролем. Ведь слёзы порой – неизбежная стирка души, Не всё же дешёвым её протирать алкоголем. Исход неизбежен, трагичен, увы, так банален, По коже сквозит он сырою Хичкоковской жутью. И злой, самый страшный кошмар, в этом мире реален, В погоне за сном неизбежно мы жертвуем сутью. Финал этих игрищ всегда предрешён и фатален, Кого-то к распятью ведёт он, другого – к распутью. Эффект от стихов в таких случаях минимален, Как от аспирина при отравлении ртутью. Лишь время – хирург – тяжко пашет, нам души латая, И дни – как ступени подвала - нисходят во мрак. Куда мы летим, беззаботная, шумная стая, Себя потеряв между фильмов и ценных бумаг? Теперь понимаю, реальность как книгу листая, Что верность – удел лошадей, лебедей и собак. Мы из-под портвейна ненужная тара пустая, Брезгливо которую выбросят в мусорный бак. ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** Повесить на душу огромный амбарный замок! Пускай он ржавеет от вечных тоскливых дождей. И мне одиночество вторя подводит итог: Нельзя безнаказанно просто любить людей.
2023-01-31 08:31:10
1
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3039
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11943