ИНСТАЗАЙКА
Моя девушка в гугле приложенье скачала, Катастрофы вселенской это не предвещало. На экране смартфона без того куча хлама, Ну подумаешь, будет и значок «Инстаграма». Пропустила себя через фильтр фотошопа, Три часа выгибалась, чтоб видны были попа, Ножки, грудь и животик. Даже тибетский йог После ста лет занятий так скрутиться б не смог. Плюс эффекты: нос зайца и кроличьи ушки, - Смесь колхоза «Ильич», и лайтовой порнушки. В общем, образом выбрав «мечту зоофила», В социальную сеть моя Зайка вступила. Вот какая удача, что в этот же вечер, Был её тяжкий труд триумфом отмечен: И подписчиков стало целых пять человек: Я, ещё её мама, турок, серб и узбек. У гордыни великая, буйная сила, И под утро она громко мне заявила: «Скоро я снимать стану распаковку «Айфона!», Ведь не даром узбек пишет: «Вай! Ты икона!». Рекламировать буду я Сваровски кристаллы, Но пока только турок прислал причиндалы.» Мои доводы смысла не сыскали ответа, Ощущал точкой пятой: нерентабельно это. И хоть я сомневался, что проект окупаем, Как приказ прозвучало: «Фотик мы покупаем!». И с тех пор, как ручной раб при властной цаце, Круглосуточно вкалываю папарацци. Каждый день снова съёмки. Признаюсь, ребята, Скорострельность повыше, чем у автомата. Мне выносливым нужно быть, словно Чак Норрис, Дабы к вечеру сделать две тысячи сториз. В три утра моя прелесть к стилисту мотнулась, Чтобы выложить фото: «Хай! Я только проснулась». Завтрак – снимком грейпфрута делились с планетой, А потом скрытно жрали картоху с котлетой. Фитнес молча снимаю – мечусь по участочку - Как моя пингвинюшка парадирует ласточку. Мчимся мы на природу, приняв лайков дозу. Там мой пупс в неглиже обнимает берёзу. А затем в ресторанчик везу я девицу: Фоткаем капучино, едим мега-пиццу. Заведение тут же атакуем десантом: Фото возле бар-стойки, снимок с официантом. Стопудово мир рухнет, я помню про это, Без её селфи в зеркале туалета. И такая, друзья, целый день дребедень, «Ты сними мой обед, мою грусть, мою тень! Мою чудо улыбку. Ну что ты? Не так! Подбородок второй виден. Ну ты дурак!» Фото в парке, в фонтане, в спортзале, в пруду. Я уверен, продолжит так даже в аду: Люциферу нацепит монокль и корону, Оборудовав пекло под фотозону. Это тянется, братцы, четыре уж года. Кредитовое сальдо. Никакого дохода. И найди она золото в недрах Клондайка, Отдала бы всё ради чьего-нибудь лайка. А в запросе от банка об огромном кредите Указал я шугаринг и новые тити. Эпиляция тоже оплачена ею. Она платит за это, я же даром лысею. А ещё кило ботокса в губки вкачала. И на анус гиббона похожею стала. Постулаты по пьяни диктует нам мода. Ещё грудь тянет вниз, горбя как Квазимодо. Ну и чтоб появился для репостов магнит, Она мопса купила, что лишь спит и пердит. Пусть продать довелось старенький мой «Пежо», Но зато бронзовеет в солярии жо. Мой задёргался глаз. И дошёл я до точки, Когда счёт показала за свои ноготочки. Заложили мы наши с мамашей квартиры, Дабы милой хватило бабла на виниры. Сколько нужно затрат! Просто феноменально! Чтобы женщине выглядеть, блин, натурально. Мы не люди уже. Сгустки лишь протоплазмы. Имитируем счастье, улыбки, оргазмы. Кредиторы достали. Плохо спать стал к тому же, Видел, что она гуглит: «Как продать почку мужа?». Я прочёл Конан Дойла, Акунина тоже, И решил - лишь смекалка мне в горе поможет. И как будто случайно брели вдоль зоопарка, Говорю, мол, зайдём. Ведь нужна аватарка. Будешь выглядеть секси у себя на странице, Для красивого кадра встань-ка ближе к тигрице. Точно высчитал: утром зверей не кормили. Лапы хищника шею лебёдки обвили. Под истошные крики: «Этот ракурс не моден!» Я бежал и вопил: «Люди! Добби свободен!». И с тех пор я в бегах. Ни жалею не грамма. Но недавно зашёл на простор «Инстаграма». Вижу целых сто лайков, и смотрит с экрана Зайка в пятнистой шубке из шкуры Шер-Хана. И смартфон теребя в пошлых рученьках потных, Вы не ставьте свой лайк, пожалейте животных: Обезьянок в плену «Инстаграмных» капканов, И листающих ленту послушных баранов, Хрупкий ум ИнстаЗайки. Ведь рассудок теряет, И, конечно, осла, что за это башляет.
2023-02-07 08:29:23
1
0
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1219
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1475