Полночь

Андрій Лаврик

Полночь нависла – Тихая заводь. Поиски смысла Можно оставить. Наши объятья Дарят забвенье, - Это проклятье, И благословенье. Каплями осень В окна стучится. Будто бы оземь Ударилась птица. В омут манила Чувств неизбежность. Ты – моя сила, Ты – моя нежность. Вечность дробили Мы на мгновения. Судьбы вершили Прикосновения. Что же ты хочешь? Милая! Пылкая! Сумерки ночи Стёр бы в опилки я. Страх просочится К нам в виде дрожи. Время стучится В пульсе под кожей. Всё перепутал – Сказку и быль я. Стёрты минуты, Сломаны крылья. Утро начнётся - Станем чужими. Смех захлебнётся Под проливными. С пОднятым воротом Сгинем, растаем. Больше над городом Не полетаем.

2023-02-01 07:22:44

Інші вірші поета

Имя Я думал, так любить нельзя КАРМА Кто-то гуглит погоду в Париже

Інші поети

Ethanio Oberon

@ethanio_oberon

Олена Скурська

@olena_skurska

Агнія Бурне

@Agnia_Burne

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

17036

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13030