В «ВАЙБЕРЕ» КОНТАКТОВ БОЛЬШЕ ТЫЩИ
Андрій Лаврик
В «Вайбере» контактов больше тыщи, Каждую минуту лютый спам. А когда поддержки чьей-то ищешь, Не с кем пообщаться по душам. Видишь сотню лайков и хмелеешь, Ты «Фейсбук» считаешь своим царством. Но когда ангиной заболеешь, Кто из них помчится за лекарством? И «Вконтакте» важен ты, конечно. В «Твиттере» друзья со всей планеты. А случись пропасть тебе навечно, Кто-то спросит, что с тобой и где ты? В наш истерзанный гнилым позёрством век, Друг для друга служим мы товаром. Никому не нужен человек, Все обеспокоены пиаром.
2023-01-18 10:43:29
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мартин ІДЕН
Хорошо
Відповісти
2023-01-18 11:05:00
Подобається
Julia K
Точно! Отличный стих)
Відповісти
2023-01-18 21:06:40
Подобається
Інші вірші поета
ТВОЁ СВЯТОЕ ИМЯ Я помню полумрак вокзала КАНОНАДА ОПIВНОЧI
Інші поети
Stormi Vega
@stormivega
Prys Nikоlay
@Kanibalus
sinemma
@sinemma
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1527
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12011