КАМО ГРЯДЕШИ?

Андрій Лаврик

(18+)
Какой уж тут уют? Смущает пуще плеши - Вопрос: Камо грядеши? Ответ: Куда ведут. Земные планы – прах. Сначала было слово: Господнее, Христово, И духа в небесах. Потом явился он – Сам дьявольский наместник. Людских грехов предвестник - Им имя – Легион! Вонючие, как гной, Адепты вшивых истин - Продажных евхарстий Под водку с колбасой. Рождала алчность ложь, Скандалы площадные, Каналы новостные, - Проще сказать пи3Deжь В такт воровской мечте Сам тот, кто у корыта, Прохрюкал: «Братцы, мы-то – Научим доброте.» Нож, что хотим вонзить, Скучал по вашим спинам. Ведь, чтобы вас спасти, нам Придётся вас убить. Подобные зверью «Блюстители морали» В кровь души замарали. В чужую, не в свою. Своя жизнь дорога. Чужая – грош-копейка. Ешь сытно! Сладко пей-ка! Найди себе врага. Росой это зовёшь, Но ccyт в глаза злодеи. Ты – раб чужой идеи! Да, ты! Куда идёшь?

2023-02-11 18:12:31

Інші вірші поета

Предрассветный романс Памяти берег завёрнут в ил И ЖИЗНИ БЫ НЕ ПОЖАЛЕЛ У замка Сфорца

Інші поети

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

Mari Bloodycake

@mari_bloodycake

Алексей kaa30.03

@enigma_for_you

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

2275

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12012