Сумління
Знайомий філософ столичного інституту, Писав дисертацію «Сутність людського сумління». Він стверджував: «Кожен на світі несе спокуту Свою, та гуртовно сучасного з ним покоління» Точили ми ляси під пиво та «Єгермейстер», Він ніс, наче прапор, ідею. Волав мені «Чуєш?!? То істина, друже: сумління – воно як гейзер – Його не сховаєш, не знищиш, не заасфальтуєш.» Парирував я, що сумління – то вроджена якість Прокляття диявола, чи то покликання Боже Як схильність до чарки, чи – краще – до малювання. Воно або є, або зовсім з’явитись не може. Так, звісно, ми знали, що впертюхи – значить безумці. Та кожен натхненно лупив себе п’яткою в груди. Ми так і лишились при впевненій власній думці. А ви як вважаєте, хто з нас мав рацію, люди?
2023-02-11 11:27:18
1
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5038
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9729