ЛЮБЛЮ
Андрій Лаврик
(18+)
Люблю так сильно, что на всех других Уже любви совсем не остаётся. В лучи рассвета пылких и нагих Нас одевает утреннее солнце. Всё, чем живу и грежу, на кону. Сожжён в пожаре страсти день вчерашний. Дыханье наше рушит тишину, Как Бог основу Вавилонской башни. Мы говорим на общем языке, - Понятном без жаргонов и наречий. В доступном только нам двоим мирке, Что создан душ и тел внезапной встречей. Обречены на вечность однолюбы. Тебе КавАфиса читаю с диким рвеньем: «Когда трепещут помнящие губы И руки вновь живут прикосновеньем.» * Кава́фис (Καβάφης) - греческий поэт, широко признанный величайшим из всех, писавших на новогреческом языке.
2023-01-21 05:56:32
2
0
Інші вірші поета
Вдохновение небом сдаётся в аренду Дрейфують за вікнами в небі гойдаючись зорі АЛХИМИК Утро тихо встречает прохладой
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Clary Lorraine
@clarylorraine
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4617
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609