У замка Сфорца
Андрій Лаврик
О нашем месте в Господнем плане У замка Сфорца думал в Милане. Банален был мой вопрос и страшен: Кто возводил своды этих башен? Их погребли давно. Позабыли. Ведь что есть память? Подобье пыли. Да вы же в курсе, даже солги я: У молодых на пыль аллергия. Всё уже было, и будет с нами, Слагаемые меняй местами, Но всё равно, по закону суммы, Опять похерим свою мечту мы. Коль десять раз мы сыграем драму, Та буффонадой войдёт в программу. И вот я здесь – в роли стихотворца – Стою ничтожный у замка Сфорца.
2023-02-12 20:26:14
1
0
Інші вірші поета
В ЛАБИРИНТЕ ИЗ УЛИЦ ПО ВСЕМ ПРИМЕТАМ РАССКАЗАТЬ БЫ ГОГОЛЮ Береги её, Господи
Інші поети
Carla Gaona
@KuroShiro
Shina
@Sheena
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5098
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12268