У замка Сфорца
Андрій Лаврик
О нашем месте в Господнем плане У замка Сфорца думал в Милане. Банален был мой вопрос и страшен: Кто возводил своды этих башен? Их погребли давно. Позабыли. Ведь что есть память? Подобье пыли. Да вы же в курсе, даже солги я: У молодых на пыль аллергия. Всё уже было, и будет с нами, Слагаемые меняй местами, Но всё равно, по закону суммы, Опять похерим свою мечту мы. Коль десять раз мы сыграем драму, Та буффонадой войдёт в программу. И вот я здесь – в роли стихотворца – Стою ничтожный у замка Сфорца.
2023-02-12 20:26:14
1
0
Інші вірші поета
И эта девушка в рубашке голубой Ніч сліпа, ніби дно криниці ДЕСТРУКТИВНОЕ Любовь – это что-то вроде арабской вязи
Інші поети
Полина
@polinassa
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168