НАМ ВСЕМ КОГДА-ТО БЫЛО ВОСЕМЬ ЛЕТ...
Андрій Лаврик
Позолотил моё окно рассвет. В дом солнца луч ворвался с нетерпением. Нам всем когда-то было восемь лет, И жизнь казалась вечным приключением. Нам всем гулять хотелось дотемна, И не менять мечты на постоянство. Ведь детство – как огромная страна. Зачем же мы теряем в ней гражданство? Да, одевались не всегда тепло мы. Царапины не делали нас злей. Я променял бы все свои дипломы На детства беззаботных пару дней. Счастливые часов не наблюдают, Наполовину полон был стакан. Но реки беззаботности впадают Во взрослых неурядиц океан. Пусть мы смеялись громче, чем сейчас, И что-то важное теряли с каждым годом. Но всё хорошее, что остаётся в нас, Из тех далёких дней я знаю родом. Вот мой ответ – от злых нападок средство - Всем тем, кто мне презрительно вменял, Что регулярно я впадаю в детство, - «Враньё! Я из него не выпадал…»
2023-01-18 10:54:47
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Узнаваемо) д
Відповісти
2023-01-18 11:04:17
Подобається
Інші вірші поета
WELTSCHMERZ Зачем пленит осенний нас закат? Ты делишь всех людей на жанры САМОТНЯ ТИША
Інші поети
Hannah
@hananahQbanna
Tiffany
@Aphrodite03100224
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2774
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12826