Намертво вшит генетическим кодом
Андрій Лаврик
Намертво вшит генетическим кодом Вирусный штамм угрызений-пираний. Проще казаться моральным уродом, Так не обманешь ничьих ожиданий. Сердца терзанья зловредны здоровью, Чувства так часто вредят аппетиту. Лучше вообще не встречаться с любовью, Чтоб не давать этим шанса гастриту. Если же совесть прижмёт за растрату Лет, что срывал, словно яблоки с ветки. Легче позвать пофигизм в адвокаты: Чем, мол, я хуже соседа по клетке? Новых одежд из лохмотьев не сшить. Душу – как Родину – не выбирают. Правильней было б и вовсе не жить, По слухам, от этого умирают.
2023-01-31 08:51:21
1
0
Інші вірші поета
СКАЗКИ НЕ БУДЕТ Весной они пахали, сеяли Шрапнель из слов твоих 20-го калибра Кожен із нас
Інші поети
ANDROID CHANNEL
@android_channel
alia gala
@galaalia
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3897
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4833