ПОЭМА О НЕСЛУЧИВШЕМСЯ СЧАСТЬЕ
Раненный в сердце неизлечим. Гоняю в аптеку Пегаса. В войсках влюблённых в Неё мужчин Я был рядовым запаса. В том войске любой - благородных кровей. И кто-то из них – Её суженый. А я – только жалкий, смешной дуралей, Её красотою контуженный. Устои взорву, только дайте огня. Я полон пьянящей отваги! Ведь имя Её – это гимн для меня. Портреты Её – мои флаги. Но в час, когда сгину, шагну в пустоту, И смерть свои зубы оскалит. Я розою белой в ваш мир прорасту. Пусть Ей меня кто-то подарит. ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** Прекращаем шастать друг к другу в сны Через дебри постылой реальности. В этом нет, родная, ничьей вины. Не винить же тебя в идеальности. Не казнить же мысли свои за то, Что они не слушаются – как дети. И упрямой памяти решето Ловит образ твой безустанно в сети. Не распять несбыточные мечты За манящий шёпот, что ты – судьба моя. Совершенные не забыть черты. Ведь любовь-то, знаешь ли, вещь упрямая. Подвели сомнения под расстрел. Кто влюблён – тот прав. Он ни свят, ни грешен. Свои песни звонко тебе лишь пел. А теперь навеки я безутешен. ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** Проститься с нею – равно умереть. Как вены порезать бритвой. И пусть с кем хочет живёт, но впредь Она стала моей молитвой. Пускай будет Богом её путь ведом, Морозы не будут суровы. Пускай будет счастьем согрет её дом. А все, кого любит, - здоровы. Чисты желанья – как первый снег. Хоть в роли я третьего лишнего. Она - единственный человек, О ком беспокою Всевышнего. Мосты сожгу. СМС сотру. Себя подарю первой встречной. Таких, как я, забывают к утрУ. Таких, как она, помнят вечно.
2023-02-03 06:48:24
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12167
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4672