Осень научит

Андрій Лаврик

Осень научит сутками пить без просыпа, Врать беззастенчиво людям, что всё в порядке, Только, мол, счастье временно вне зоны доступа, Просто улыбка пока что на подзарядке. Осень седлает лошадь каурой масти, Скачет галопом в такт оркестровых симфоний. Вихрем ворвётся в жизнь твою, скажет «здрасти», Так вот по-свойски, знаешь, без церемоний. Словно на Землю кто-то наслал заклятье - Добрый, хмельной волшебник с огромным стажем. Осень – блудница в ярком, эффектном платье, С вычурным, восхитительным макияжем Ливни - как в сказке - сгинут, ударясь оземь, Грозы заставят чувства держать в секрете. Двери откроешь - ахнёшь: «Уже и осень!» Только загар - как память о тёплом лете.

2023-01-28 20:21:21

Інші вірші поета

СПОКОЕН, КАК СЭР ИЗ АНГЛИИ Я Эффект «зловещей долины» НА ДОТИК Перекрёсток

Інші поети

Аня

@Ann_000

Plzdrinkmypapaaa

@Plzdrinkmypapaaa

Яна Солдатенко

@flying_in_a_dream

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

3312

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12046