Графомань
На подоконнике выращивал герань, И пузико чесал своей собаке Поэт ВелИчкин из района Графомань, Деревня Неуёмные-Писаки. Он всё, что видел, брал на карандаш: Навоз, деревья, мятую газету. Как путешественник, имел огромный стаж. Маршрут простой: от кресла к туалету. Судачили: в деревне больше нет Той мелочи, которой бы он сходу Не посвятил восторженный памфлет, Или хотя б не нацарапал оду. Увидит солнце – пишет про лучи, Заметит птиц – готов стишок про стаю. Бухнёт на праздник, и орёт в ночи, Мол, я другой такой страны не знаю! И умер он - как истинный поэт – На бис читая громко вновь и вновь Ту лирику, которой равной нет. Звучало так: «Любовь вам – не морковь!». Односельчане гроб заколотить Успели – ещё мощи не остыли. У изголовья, чтобы душу усмирить, На всякий случай томик Бродского зарыли. В раю ВелИчкина, конечно, встретил Бог. А тот ему: «Гляди, что отчебучу! Послушай-ка, Создатель, пару строк Про небо, и вон ту большую тучу. Про арфу, и апостола Петра, Ещё, конечно, о духовной пище Сто сорок строк я написал с утра, А к вечеру, поди, дойду до тыщи!» Бродил за Господом везде средь райских кущ, Орал стихи, что аж вспухали жилы. И Бог сказал: «Хоть я и всемогущ, Терпеть сие – превыше моей силы». И возвратил ВелИчкина назад – Мол, пусть Земля твоим талантом насладится. Хотел сперва пристроить даже в ад, Но сатана с испугу стал креститься. Теперь он бродит – призрак глупых рифм – Скрипит, в тиши бредя по половницам. Он день за днём на простенький мотив Нашёптывает тексты поп-певицам.
2023-02-12 08:34:16
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11497
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4357