ПИСЬМО ДЕДУ МОРОЗУ
Андрій Лаврик
Не хочу изъясняться я тоном брюзги, Но коль праздники всё ж приближаются, Подари, Дед Мороз, идиотам мозги. В них так многие остро нуждаются. Скоро ярко окрасятся календари, Обозначив движение эры. Депутатам ты совесть, Дед Мороз, подари. Ну не совесть, так хоть чувство меры. На пороге стоит дерзкий юный январь. Снова город морозы сковали. Подари, Дед Мороз, гопоте ты словарь, Чтобы мысли ясней выражали. В каждом доме готовится праздничный стол. Всей стране, чей характер беспечен, Подари, Дед Мороз, огуречный рассол. А ещё лучше - новую печень. Когда ломятся полки, а души пусты, Нет, не денег прошу, не богатства. Подари, Дед Мороз, чуточку доброты В мире дикого потреблядства. Магазины полны. Социальный прогресс. Всё найдёте, о чём не спросите. Подари, Дед Мороз, лишь немного чудес. Чудо нынче у нас в дефиците.
2023-02-03 08:21:04
1
0
Інші вірші поета
Стервятники прочат себя в орлы ОДОЛЖИ МНЕ ВЛЮБЛЁННОЕ СЕРДЦЕ VITA BREVIS, ARS LONGA В ГОРИЗОНТ УПЁРЛИСЬ РЕЛЬСЫ
Інші поети
Tasnime Bouchareb
@tasnime_bouchareb
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3833
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11464