Вірші
Всі
Душа Мегаполісу
"Рожева пастель вечірнього неба,
Навколо душа мегаполісу.
Типова оселя – погана прикмета,
Для того, хто ніжиться логосом."
⠀
Він мчиться на дах, стискає долоні,
Подалі б від за̀мкнутих мас.
Хотів віднайти життя без кордонів –
Отримав обмежений час.
⠀
Поглинуло місто вражаючі мрії,
Спустошивши картку і серце,
А дах і самотність пускали у вирій
Придумати кращу із версій.
⠀
Але із бажанням побути в поко̀ї
Вже хтось спочивав на даху.
«Я і тут не один», – подумали двоє,
Та не стали ховати журбу.
⠀
Один нарікав, що вдалося замало –
Стандартні для часу новѝни.
Інший мовчав, бо всього вистачало –
Ціна непокоїть глибѝни.
⠀
Довіритись легше комусь чужому,
Є іноді в цьо̀му потреба.
Якщо ти все правильно робиш сьогодні,
Чужого не дасть тобі небо.
Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Авторська строфа взята у лапки)
4
0
343
Pо́llice vе́rso
⠀Десь у відкритім морі,
Де повний місяць,
Човен пропливе поволі повз
І не помітить.
Чобітком по ньому гуц щосили
- Все марно,
Чорна смуга на воді між дво́ма
Примарами.
⠀
Поза зоною і поза радарами,
На просторах солоних, віддалених,
Без ракетної зброї сигнальної,
Переможений, та не зла́маний.
⠀
Ти підхо́пиш мене і проне́сши
Над очима і вверх руками,
Що показують по́ліче ве́рсо,
І заде́рті під батога́ми.
⠀
Що ти знаєш про поліче версо?
Не шукай стародавній Рим,
А постій п'ять хвилин у черзі
Поміж кіл і рядів вітрин.
⠀
Там, дивися, охайний батько
І маленька його донька́.
Тільки що це на ній? Фуфа́йка?
А у нього бухло в руках?
⠀
Що ти знаєш про поліче версо,
Коли пишеш свої рядки?
Коли душу вливаєш, сердце,
Та для когось ти - архетип.
⠀
Ти все знаєш про но́ві кризи,
Пам'ятаєш старі часи,
Та не знаєш, що справжній ризик
То є криза у голові.
⠀
І шукаєш ново́ї рими,
До стабільності і життя,
Та отримуєш задоволення
Від злиденного каяття.
⠀
Ти ніколи себе не пробачиш,
І рятуєш мене завжди,
Лиш для то́го, щоб все, що бачив,
Я за тебе приніс в світи.
3
0
337
Вірш по "Різдвяній пісні"
Коли збентéжиться затьмáрене сумлíння,
Прийдé нервовий при́вид з ди́кими очи́ма.
Біжи́ за ним: тебе чекатиме спасíння,
Бо Ма́рлі зна́є, що в душí ти ще люди́на.
⠀
І як на се́рці буде груда сму́тку й вíдчаю,
Згадай дити́нства мить щасли́ву, не скалíчену.
Тоді запáлить старий ду́х, неначе свічкою,
Дитячу щи́рість, дивним о́страхом увíчнену.
⠀
Тепер погля́нь, що ти трима́єш коло се́бе.
На сво́є по́прище ти подиви́сь із висока́.
Бо бачить Ве́летень знецíнену буде́нність
І бачить ча́с, що ти марну́єш тут і та́м.
⠀
А ось і тíнь прийшла. І що там у майбу́тнім?
Ну подиви́сь ти, не соро́мся, за плаще́м.
Он твій же па́лець ти́че в те, що ти набу́в тут,
У золоту́ могильну пли́тку під доще́м.
⠀
"То все - казки́, а ми говоримо про бу́дні,
Та може хо́дять тії ду́хи серед на́с.
Не ко́жен Скру́дж сьогодні ста́не більш споку́тим,
Щоб бу́ли квíти на моги́лі біля фра́з."
Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Загальне редагування. Авторська строфа взята у лапки)
3
0
345
