Вячеслав Коголь
@vkol
Сюжет всегда на первом месте
Вірші Всі
Душа Мегаполісу
"Рожева пастель вечірнього неба, Навколо душа мегаполісу. Типова оселя – погана прикмета, Для того, хто ніжиться логосом." ⠀ Він мчиться на дах, стискає долоні, Подалі б від за̀мкнутих мас. Хотів віднайти життя без кордонів – Отримав обмежений час. ⠀ Поглинуло місто вражаючі мрії, Спустошивши картку і серце, А дах і самотність пускали у вирій Придумати кращу із версій. ⠀ Але із бажанням побути в поко̀ї Вже хтось спочивав на даху. «Я і тут не один», – подумали двоє, Та не стали ховати журбу. ⠀ Один нарікав, що вдалося замало – Стандартні для часу новѝни. Інший мовчав, бо всього вистачало – Ціна непокоїть глибѝни. ⠀ Довіритись легше комусь чужому, Є іноді в цьо̀му потреба. Якщо ти все правильно робиш сьогодні, Чужого не дасть тобі небо. Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Авторська строфа взята у лапки)
4
0
341
Pо́llice vе́rso
⠀Десь у відкритім морі, Де повний місяць, Човен пропливе поволі повз І не помітить. Чобітком по ньому гуц щосили - Все марно, Чорна смуга на воді між дво́ма Примарами. ⠀ Поза зоною і поза радарами, На просторах солоних, віддалених, Без ракетної зброї сигнальної, Переможений, та не зла́маний. ⠀ Ти підхо́пиш мене і проне́сши Над очима і вверх руками, Що показують по́ліче ве́рсо, І заде́рті під батога́ми. ⠀ Що ти знаєш про поліче версо? Не шукай стародавній Рим, А постій п'ять хвилин у черзі Поміж кіл і рядів вітрин. ⠀ Там, дивися, охайний батько І маленька його донька́. Тільки що це на ній? Фуфа́йка? А у нього бухло в руках? ⠀ Що ти знаєш про поліче версо, Коли пишеш свої рядки? Коли душу вливаєш, сердце, Та для когось ти - архетип. ⠀ Ти все знаєш про но́ві кризи, Пам'ятаєш старі часи, Та не знаєш, що справжній ризик То є криза у голові. ⠀ І шукаєш ново́ї рими, До стабільності і життя, Та отримуєш задоволення Від злиденного каяття. ⠀ Ти ніколи себе не пробачиш, І рятуєш мене завжди, Лиш для то́го, щоб все, що бачив, Я за тебе приніс в світи.
3
0
336
Вірш по "Різдвяній пісні"
Коли збентéжиться затьмáрене сумлíння, Прийдé нервовий при́вид з ди́кими очи́ма. Біжи́ за ним: тебе чекатиме спасíння, Бо Ма́рлі зна́є, що в душí ти ще люди́на. ⠀ І як на се́рці буде груда сму́тку й вíдчаю, Згадай дити́нства мить щасли́ву, не скалíчену. Тоді запáлить старий ду́х, неначе свічкою, Дитячу щи́рість, дивним о́страхом увíчнену. ⠀ Тепер погля́нь, що ти трима́єш коло се́бе. На сво́є по́прище ти подиви́сь із висока́. Бо бачить Ве́летень знецíнену буде́нність І бачить ча́с, що ти марну́єш тут і та́м. ⠀ А ось і тíнь прийшла. І що там у майбу́тнім? Ну подиви́сь ти, не соро́мся, за плаще́м. Он твій же па́лець ти́че в те, що ти набу́в тут, У золоту́ могильну пли́тку під доще́м. ⠀ "То все - казки́, а ми говоримо про бу́дні, Та може хо́дять тії ду́хи серед на́с. Не ко́жен Скру́дж сьогодні ста́не більш споку́тим, Щоб бу́ли квíти на моги́лі біля фра́з." Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Загальне редагування. Авторська строфа взята у лапки)
3
0
341