КОХАННЯ

Андрій Лаврик

Принаймні спробую цей стан я пояснити: Так сяє райдуга, коли скінчилась злива. Так крізь каміння проростають ніжні квіти, Й не знають, що мета їх неможлива. Це наче підкорити Еверест, Й поглянути на світ з його вершини. Це коли серце промовляє свій протест Проти нікчемної, набридлої рутини. Це вміння мову Бога розуміть. Це здатність обіймати до нестями. Безмірно цінувати кожну мить На цій Землі, що квітне почуттями. Це право жити, а не існувати. Коли тріпоче в грудях вільний птах. Це відчуття можливості літати Завжди удвох у власних небесах.

2023-01-19 08:26:30

Інші вірші поета

По звёздной глади ИНСТАЗАЙКА СТАРЫЙ КОРАБЛЬ Ночь. Махровые серые тучи

Інші поети

Gamila

@mariam_wael_2evw

-_Roma_-

@roma_653y

Dreams

@Chevalpinou_

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

102

4060

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11210