Побудь со мной
Андрій Лаврик
Побудь со мной. Беспечным маем, ласковой весной, Истошным криком, гордой тишиной. Моим спасением, моей судьбой. В глухой ночи спасительной луной. Побудь со мной. Поговори. Звонками расстояния сотри. Я как из-под пера Экзюпери - Маленький Принц большой страны любви. Мне без тебя так пусто и темно внутри. Поговори. Не прогоняй. Нежней целуй, сильнее обнимай. Пусть наши чувства льются через край. Лети ко мне на крыльях птичьих стай. Есть только мы, а сплетни - лишь собачий лай. Не прогоняй. Забудь про всё. Давай друг друга от тоски спасём К седьмому небу души вознесём. Жизнь коротка, как хокку Мацуо Басё. Река страстей на камни нас несёт. Забудь про всё.
2023-02-03 18:03:23
1
0
Інші вірші поета
Переливы формы в содержание По звёздной глади МЫШКА СТАНОВИТСЯ ПРОДОЛЖЕНИЕМ РУКИ РАССТАВАНИЕ
Інші поети
James Tully
@james_tully
Łahodnaja
@SomeMilkWithCoffee
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11356
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3845