SIC TRANSIT GLORIA MUNDI
Толпа ликовала от жажды зрелища, Трубадуры народ созывали на казнь. Слепой Гарри, и тот, на ощупь дверь ища, Истошно орал преступнику неприязнь. Купцы пузатые с жёнами тощими, Был градоначальник тут, и всяк прохиндей. Вмиг, собравшись в полдень на главной площади, Публика громко скандировала: «Убей!» Вышел в чёрной маске с прорезями для глаз, Палач, перекинув через плечо топор. Его профиль был горд, а вороний анфас Ротозеев пленил, вызывая фурор. Блеснуло остриё, скатилась голова В солому, как яблоко ранней осенью. Смеясь, биомасса выдохнула: «Ура!», И мудрый судья с импозантной проседью В мыслях сравнив всех собравшихся со зверьём, Поставил крестик - мол, выполняем квоту. Убийца подумал: «Точно! Весь грех на нём! Я просто честно делал свою работу». Судью пики совести не укололи, Из-под стопы вышибая земную твердь, Весь груз ответственности на прокуроре. Он ведь твердил, что цена злодеяний – смерть! А что прокурор? Он слушался короля. Ведь тот возомнил себя чем-то навроде божка. Решил, что раз уж добрался он до руля, То сам и решает, кому тут секир-башка. А кто виноват? Так сам казнённый поэт. Ведь знает, что нет дорог и пуста казна. Так он, охламон, смешной написал памфлет, Который теперь поёт почти вся страна. В дверь не пролазит, мол, задница короля! Настроил дворцов, а люд должен голодать. В припев добавил ритмичное «тру-ля-ля», - Чтоб в кабаках сподручнее было плясать. Ещё приписал, вот конченый дуралей, Надо ж такое придумать? Аж зло берёт! Что, если бы в мире не было королей, То спину не гнул бы, словно ишак, народ. А вот за такое с плеч сразу голова. Не для того ли он скипетром наделён? Чтоб электорат отвечал за свои слова, Дабы под властью не зашатался трон. Чтоб усыпить голос разума своего, В храм - на поклон. Деньжата – попу - как пароль. Батюшка молвил: «Корона – прежде всего!». Да индульгенцию выдал: «Безгрешен король!». ***** ***** ***** ***** ***** ***** ***** Через сто лет, где б не шлялся ты, трезв, иль пьян, С каждой таверны доносится: «Тру-ля-ля!», Смех и припев, хоть на троне иной тиран: «Задница в дверь не влезает у короля!» А где-то в аду – дьявол слушает крик и плачь. В пламени пекла судьи и прокуроры, Полиция, генералы, и сам палач. Бессильны тут деньги, связи и разговоры. Лишь демоны вечность целую скалят хари, Шкварчат в преисподней зады жирных королей, А в главном котле – слепой наш приятель Гарри, - Который, не зная сути, орал: «Убей!».
2023-02-11 14:52:14
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3378
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
2140