ПОСВЯЩЕНИЕ
Когда сердце подвластно холоду, Бог, как луч средь дождливых дней, Улыбнувшись в седую бороду, Посылает нам этих людей. Словно сон, как напутствие свыше, Когда слаб и устал от битв, Адресует послание: «Слышу Отголоски твоих молитв». И приходят, чисты - как исповедь, И свежи, будто утро в раю. Помогая средь бури выстоять, Не поддавшись ни злу, ни вранью. Мудрецы говорить и слушать, Над землёю по-птичьи вспорхнуть. Их огромные, яркие души, Освещают мой жизненный путь. Когда молнии судеб ударят, Когда бед умолкают грозы, Эти люди мне радугу дарят И в цветы превращают слёзы. С ними хочется петь дуэтом, Фальши нет в их прекрасных сердцах. Так легко не кориться приметам, А в волшебных парить небесах. Не вставать, маршируя, в строй, Не бояться падений и встрясок. Они учат меня быть собой Без ужимок, гримас и масок. Под ногами у них облака, Под одеждами крылья прячут. Эти люди – огонь маяка, Что ведёт сквозь туманы - к удаче. Не прошу у судьбы я много, Но молюсь, чтобы как во сне, Эти люди - улыбки Бога - Были счастливы на Земле.
2023-01-27 17:19:58
1
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2288
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3611