ДЬЯВОЛЬСКОЕ КАЗИНО
В притоне дьявол держит казино На самом тёмном переулке ночи. Поставив свою душу на «зеро», Я пьян, печален и сосредоточен. Плясали ведьмы топлес до зари, К ним жались бесы в сюртуках потёртых. Играли на гитарах упыри, Чудовищно фальшивя, «Остров мёртвых». Рубилась в преферанс бандитов шайка, Повешенная за свои грехи. Змеёю подпоясанный Бабайка Читал русалкам матерно стихи. Я глазом не повёл, не двинул бровью, Когда с небес нетопыри спустились вниз. Вино по вкусу отдавало кровью, И черти жарили на гриле с писком крыс. Скелеты в кости резались с азартом, У Лешего совсем не шла игра. А я выигрывал с нерадостным мне фартом В блэкджек, рулетку, покер, баккара. Притон исчез под петушиный крик, Луч солнца тьму разрезал, словно нить. Как жаль, нельзя мне душу хоть на миг Ни проиграть, ни бросить, ни пропить. * «Остров мёртвых» - симфоническая поэма С.В. Рахманинова, написанная в 1908—1909 годах в Дрездене. Главные мотивы поэмы: неотвратимость смерти и жажда жизни.
2023-02-05 07:20:16
1
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1360
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11356