СЕЯТЕЛИ ВЕТРА
"Кто посеет ветер, тот пожнёт бурю" (Ветхий Завет) Потерявшись, друг друга ищем. Жизнь - как майское утро - туманна. А любовь бродит по миру нищей, - Неприкаянна и окаянна. Только люди проходят мимо, И отводят брезгливо взгляды. Им до боли невыносимо Помнить тех, кто уже не рядом. Врать знакомым, что всё в порядке, Иногда даже в это верить. На душе - как у всех - заплатки, И привычка - как все лицемерить. Небо хнычет дождём весенним, Капли шепчут дурное пророчество. Помнишь? Были друг другу спасеньем От пожизненного одиночества. А мы вместе сеяли ветер, А мы радугу видели в луже. А мы были вдвоём на свете, Где никто никому не нужен. А мы за руку шли по скверу, Были счастливы, словно дети. Но нам вынесли высшую меру. Превращается в бурю ветер.
2023-02-05 07:05:31
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5191
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12890