Вспоминай
(18+)
Вспоминай, будто всё это было не с нами, Словно можно вернуться, и дело ещё не табак, Того мальчика с б_л_я_д_с_к_и_м_и, цвета лазури глазами, И беспочвенной верой, что ты – среди бури маяк. А когда дни шагают в пропасть унылою чередой, И прохожие смотрят грустно и безучастливо, Поджигай нашу общую память как сухостой, Удаляй - как кино формата «они жили долго и счастливо». Вспоминай, как улыбки лечат от страшных ран, Перечитывай строки, которым лишь ты виновница. А потом убирай, скомкавши, в глухой чулан. Это позже аукнется, вырвется и припомнится. Это после вонзится в сердце тупой иглой, Будто лунки внутри станет дыры сквозные буравить. И нарывами гнойными – чёрной бубонной чумой - Попытается шрамы в душе как наколку оставить. Постоянства у памяти нет, как в картинах Дали. Захотим повидаться. Вот только найдется предлог ли? В пересохшем, пустом океане взаимной любви По колено воды. И все чувства - как рыбы - подохли. А судьба без пит-стопов заходит на новый вираж, Прогоняет эмоции - птичью пугливую стаю. Я прошу об одном: нашу жизнь пролистай, как коллаж. Вспоминай, пока я безуспешно тебя забываю.
2023-01-29 07:08:06
1
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3571
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12698