Зачем пленит осенний нас закат?
Андрій Лаврик
Зачем пленит осенний нас закат, А отзвук лета мАнит, завлекая? И молчаливо мы стоим у врат, Что на пути потерянного рая. Морщинистые руки холодов Схватить готовы город мой за шею. Как жаль, что пышный цвет любви садов, В своём я сердце больше не согрею. Грозится небо вскрыть луна осколком, Под лесом пригорюнилась изба. Там вторит пёс цепной напевам волка, С невыразимой жалостью раба. Однажды ночью, звенья разорвав, Клыками щёлкнет волчье заклинание… К хозяйскому пайку с утра припав, Поймёт, что цепи – только оправдание.
2023-01-26 19:40:30
2
0
Інші вірші поета
Есть руки конкретно для вил КАРМА САМОТА Я думал, так любить нельзя
Інші поети
Asya
@gunes_aydin
Юля Штука
@JuliShty4ka
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1554
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12045