Безодня
Rin Ottobre
Линуть птахи в безодню. З височин в небуття, У пітьму без надії, де вгасає життя. В сутінковому світі заблукала душа. Страх пронизує розум, вабить тиша сліпа. Аромати полину і гірких цигарок... Я чужий у цім світі, що навіки замовк. Мертвий дім все чекає, поміж часу живе, Бо загублена жертва скоро в двері зайде. Я його уникаю, шепочу: не боюсь. Біля прірви крокую. Упаду. Розіб'юсь. Я один. Мене двоє. Божеволію я, Бо у серці безодня, ця отруйна пітьма. Птахи впали, упали. Смерть за мною іде. Ніч сліпа і колюча знову кличе мене. Хто усе це придумав, порожнечу створив? Час біжить і спливає, а я досі не жив.
2021-06-07 09:45:28
5
0
Інші вірші поета
Ловлю його долоні... Перехожий Сонце Всесвіту Шабаш
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11535
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12493