Вірші
21.08.2022
В центрі Києва знов барикади,
В Миколаєві чутно сирени.
Розриваються поруч снаряди
Над весняним скривавленим небом.
Маріуполь тримає удари.
У Чернігові чорно від диму.
Це не фільм, а жорстока реальність,
У якій ми хотіли лиш жити.
І зів'ялими квітами люди
Назавжди під ракетами впали
В Ірпені, у Херсоні чи в Сумах...
А тій нечисті мало, все мало.
Та допоки у небі блакитнім
Сходить жовтогарячеє сонце,
Переможемо - вільні і сильні.
І за кожного ми помстимося.
5
2
183
Я твій відчай і страх
Я твій відчай і страх.
Я живу в твоїх снах.
Обереги і захист зламаю.
В тінях днів і ночей
Я чекаю тебе.
Твою душу вкраду навіть з раю.
Я рахую твій пульс.
Молитов не боюсь.
Твої крики прекрасні й печальні.
Я блукаю в пітьмі.
Ти належиш мені.
Не тікай. Не ховайся. Все марно.
В твоїх світлих очах
Тільки розпач і страх.
Срібний хрест обпікає долоню.
Але ти почала
Мене кликать. І я
Заберу тебе в пекло з собою.
8
0
256
Я за ним, я за нею
Я іду за ним
В темряву сліпу
І крізь морок, дим.
Я його знайду.
Я за нею йду
Бо вона - це я,
Бо вона десь тут
Загубилася.
Смерті не боюсь.
Смерть - це не для нас.
З ним я повернусь.
З нею я - крізь час.
Я за ним завжди.
З нею навіки.
Крізь пітьму душі,
У примарні сни.
Мить. Рука в руці.
Світ без перешкод
На світанку ми
Знайдемо удвох.
12
0
295
Король Чума
Лютує в темнім Лондоні зима.
І в Лондоні живе король Чума.
Він з тіл людських складає собі трон.
Сміється, коли в церкві чує дзвін.
Король життів, жорстокий багатій,
Отруйний і несамовитий він.
Не врятуватись людям від чуми.
Хворобу містом рознесли щури.
Король високий, жовтий, як шафран.
Убраний в пишний золотий кафтан.
На шабаші він по кістках іде.
Смерть урожай кривавий забере.
А Лондон з його трупами туман
У погрібальний одягне саван.
На вулицях - лиш тиша і зима,
Бо править тут один король - Чума.
8
2
192
Голос
"Хто в місто йде, облиш усі надії", -
Побачив напис на руїнах я,
Як в нечестивих заблукав краях.
Привів сюди той голос, що постійно
Його я чую повсякчас і всюди.
Він виє, наче в морі ураган,
І я попався на його обман.
Не дітися від голосу нікуди...
Коли я до води став наближатись
В оазисі серед піску пустель,
Спинився біля озера й завмер.
Не стримався, аби не закричати.
Тікав із міста й голос проклинав я...
І от летять вперед мої роки,
А мене вабить, кличе знов туди
Зловісний голос. Місто все чекає.
В тім озері тоді побачив я,
Як гину сам у проклятих краях.
7
3
187
Ловлю його долоні...
Ловлю його долоні крижані,
Холодне серце хочу я зігріти,
Бо він лише один близький мені.
Нестримний час так хочу зупинити,
Бо він піде кудись удалечінь,
За небокрай, туди, де сходить сонце.
У проблисках осяйно-золотих
Розтане силует його. Та скоро
Побачу темні очі дорогі,
Холодні руки пригорну до серця.
Хай стрілися лиш раз у цім житті,
В наступному зійтися доведеться.
12
4
250
Димна осінь
Панує тиша. Все навкруг завмерло.
Серед відтінків бляклих листопаду
Гублюся, бо довкола мене темінь
Навколо непроглядний дим туманів,
Довкола холод та іржаве листя.
Давно зірок у синяві немає.
Осіння сірість груди мої стисне.
Під мохом я від неї заховаюсь.
Дахи будинків затуляють небо.
Мені б побачити його, вдихнути
І розчинитись, увібрати в себе,
А не осінню дощову отруту.
Іще б пожити, коли все вмирає,
Бо цього світу ще мені не досить.
Най іскорка життя лиш не згасає,
Лиш пережити б оцю димну осінь.
28
2
4915
Осінній настрій
Тихо вітер з дерев обриває
Листя. Десь у вологій траві
Загубилося. Золотом сяє.
А у небі летять журавлі
Та й розтануть у синім тумані,
У самотності й височині.
Світлий ранок осінній настане,
Але барви у нього сумні,
Бо зима вже нечутно, вже близько.
Перший сніг, наче спомин, про мить,
Коли осінь в багрянім намисті
У Сади Золоті відлетить.
Ну а поки, гірка і багата,
Щедра, тепла, вона дощова,
Осінь сонячна, осінь печальна.
Різнобарвна така ся пора.
8
0
215
Твої демони
Твої демони завжди з тобою.
Постають вони перед очима.
Розум твій - поле їхнього бою.
Затаврований ти, одержимий.
Твої демони гнівно регочуть,
Роздирають твою силу волі
І кричать з однією метою -
Підштовхнути тебе до безодні,
Звідки виходу більше не буде.
В голові знов ненависний шепіт.
Як живуть, як з ним боряться люди?
Як від темряви вбити залежність,
Коли демони днями й ночами
До лихого підбурюють? Досі
Ти гадав, що є злом. Ненормальним.
Проте істину враз усвідомив:
Твої демони й ти - одне ціле,
Але ти маєш бути сильнішим.
Оці демони - десь у глибинах.
То частина твоя найтемніша.
Та душа лиш твоя. І прогнати,
Окрім тебе, ніхто більш не зможе
Усіх демонів лиха й омани.
Тільки ти побороти їх зможеш.
9
0
286
На струнах щастя...
На струнах щастя грає осінь.
Убрана в золото вона.
Вінок із листя у волоссі,
Руденька киця на руках.
Короткі миті незабутні
Осінніх швидкоплинних днів
Хоча тепер не повернути,
Та спогади оживлять їх:
Солодкий присмак шоколаду,
Цілунки пізно уночі,
Прогулянки під листопадом,
Тумани, вранішні дощі
І перший сніг. Бузковий вечір
Запалить знову ліхтарі.
В пістрявих кронах - вітру шепіт.
Обійми, кава, тихий сміх...
Гаряче літо відлітає,
Та все одно десь чутно спів:
На струнах щастя осінь грає -
Ця панна з Золотих Садів.
11
1
225
Захід сонця
Осіннє сонце ген за небокраєм.
Багряний диск - величний, недосяжний -
Так неохоче небо покидає
В німому і тужливому прощанні.
Вітри примхливі - пристрасні й колючі.
Женуть вони кудись бузкові хмари,
Що сонце пожирають неминуче,
Крадуть вечірні золотії барви.
Темніє світ. І навіть час спинився.
Палають лиш далекі горизонти.
Осіння ніч вже розправляє крила,
Запалює бліді й холодні зорі.
Закінчився осінній день короткий.
Як кораблі, в небеснім океані
Пливуть неквапом, горді та самотні,
Наповнені дощами, чорні хмари.
12
0
281
Кішечка-осінь
Кішечка-осінь сяйливо-руденька
З листям багряним у двері влітає,
Білим туманом міста огортає,
Дощиком стука у вікна тихенько.
Спритна, пухнаста ся киця осіння.
Грається, бігає, спостерігає,
Як пролітає птахів дика зграя
У недосяжній небесній блакиті.
Мудра, грайлива вона, загадкова...
Вітер відносить сі миті останні.
А листопади такі нині ранні!
Клаптики золота знову і знову
Падають, падають близько й далеко...
Ходить вона час від часу за нами
Шляхом знайомим, вузькими стежками -
Кішечка-осінь сяйливо-руденька.
10
2
286
Осінній день
Осінній день. Осіння прохолода.
І місто огорнув осінній сум.
Наспівують вітри тремкі акорди,
Навіюють жовтневу дрімоту.
Осінній присмак. Яблучний. Медовий.
Долоні чашка кави зігріва.
Схилилось небо літньо-волошкове,
Та серпня сонцесяйного нема.
Осінній сад. Багатий. Таємничий.
Знайому стежку листя укрива,
Що у дитинство безтурботне кличе...
Буяє осінь - пряна, дощова.
Печаль і сміх - змішала знову барви
Володарка із Золотих садів,
Яка прийшла, аби творити чари
Впродовж трьох загадкових місяців.
8
0
244
Не в книгах життя...
Не в книгах життя, а довкола воно - нестримне, буремне, шалене.
Не спиниться сей вічний рух ні на мить.
Відгомоном снів, голосів і пісень проходить так швидко повз мене.
Лиш нота в густому повітрі бринить.
Чого я чекаю? Я зараз і тут від когось чи чогось ховаюсь?
Боюся зібратися, вийти у світ,
Блукаю знайомою стежкою і дивлюсь, як у небі ширяють
Птахи. От би вільною стати мені,
Забути про страх, бо ген там за вікном життя неймовірне триває,
І вабить, і кличе. Зроблю один крок -
І зникну у суміші міст і країн, що смужкою за небокраєм
Дахами торкаються неба й зірок.
Та, сповнена вражень, подій і пригод, додому колись повернуся,
У місце святе, де навіки застиг
Невпинний той час, який завжди біжить. Тремких сторінок доторкнуся
І древні знання почерпну я із книг.
9
0
147
Немає ідеальних біографій
Немає ідеальних біографій,
Історій без ганебних темних плям.
Хтось вже давно пройшов свій шлях найкращий,
А хтось лише вперед іти почав.
Комусь одразу доля дала крила,
А декотрим прокляття чи тягар.
Когось із ніг ще на початку збило
Життя - цей вічний рух, п'янкий азарт.
Одні блукають. Геть з дороги збились,
Бо втратили вони орієнтир,
Згубили віру в себе. Власні сили
Розвіяли у чварах в сизий пил.
А хтось іде, зі шляху не звертає,
Живе життям своїм, від перешкод -
Важкі вони чи легкі - не тікає,
Як би нестерпно потім не було.
Хтось котиться униз, а хтось злітає.
На темну путь хтось сходить повсякчас.
Випробування доля підкидає -
Наступний крок залежить лиш від нас:
Обрати світлий шлях чи непроглядний?
Хто скаже, як скоріш його пройти?
Немає ідеальних біографій:
На помилках вчимося жити ми.
13
2
224
Я пізнаватиму тебе
Я пізнаватиму тебе
На хвилі незнаних почуттів,
Що душу, втомлену життям,
Пронизують наскрізь.
І мить вечірня, коротка,
Наповнена дощем і сумом,
Огорне нас, обійме,
Від світу заховає,
Аби були лиш ти і я,
Заціловані сонцем і літом,
Розпалені й заніжені.
Вдихаючи серпневий вечір, живемо,
Торкаючись руками, пальцями,
Вустами, тілами й серцями.
По-справжньому пізнати тебе
Не вистачить вічності.
А сей серпневий вечір
Такий неповторний, п'янкий, швидкоплинний...
Цілунком спиняю час,
Аби розчинитись
У твоєму всесвіті.
9
0
379
Запанує на вулицях спека...
Запанує на вулицях спека.
Плавить місто тремке і приречене.
Заховатись кудись я без тебе
Не змогла би. Бо вже засекречені
Всі шляхи що, їх день сей палючий
Розмиває. Тікати вже нікуди.
А повітря густе і тягуче
Тисне груди, і важко так дихати.
Не розгледжу тебе я крізь скельця
Окулярів масивних, затемнених.
Тільки трепетом стомлене серце
Обізветься нахабно і впевнено,
Як знайому я постать побачу
На розпеченій вулиці міста.
Най голками цілунок гарячий
Обпече, як безжалісне літо.
Най обійми жадані обпалюють,
Тільки зараз, назавжди зі мною будь
У задушливій тиші міського дня.
І я жар із грудей своїх видихну.
В лабіринті шляхів, де ся спека
Розтікається містом осяяним,
Ми крізь дощ утечемо далеко,
Віднайдемо прекрасний оазис свій.
9
0
366
Я тебе не залишу
Я тебе не залишу
В сій самотності й тиші.
Крізь пітьму і тумани
Шлях знайду. І світанок
Я в очах відшукаю,
В тих осяйних, безкраїх.
Я прийду, моя доле...
Крізь світи незнайомі
Голос твій мене кличе.
Він то далі, то ближче.
То він дзвінко лунає,
То стихає, змовкає.
І щемить моє серце:
Раптом ти не озвешся?
Нас поєднує, панно,
Тільки нитка багряна,
Що веде мене далі
Крізь тумани й печалі
Під малинове небо
Та в обійми до тебе.
7
0
241
Вогонь серед степу...
Вогонь серед степу бува небезпечним
Для тих, хто блукає
Нічним Краєм Снів.
Навіщо пішли крізь тумани безмежні?
Що далі чекає
Між мертвих шляхів?
А жах сей повинен колись припинитись.
Тебе я шукаю,
Хоч ти - більш не ти.
Так складно зламати себе і змиритись.
Піду - повертаюсь,
Бо нікуди йти.
Світанок прийде і сей сон закінчиться.
Ми світ обійдемо
До згаслих зірок.
У темні часи мені знову насниться
Той дім, що за степом
Навіки замовк.
7
0
420
Сапфіровий пил
Коли руйнується світ і починається бій,
Сталевий меч стане зараз в нагоді.
Під небосхилом нічним, в кривавім сяйві зорі
Ти не кричи - чорний плащ завжди поряд.
Крізь час і дим, і туман багряна скрапує кров...
Ще одна мить - все, що любиш, ти втратиш.
В минуле пам'ять несе, занурить в спогади знов.
Наздожене лиха доля, ти ж знаєш.
А борг твій понад усе. І на край світу підеш,
Ніколи клятву свою не порушиш.
Що в лісі проклятім жде? Куди тепер повернеш?
І перед смертю як діяти будеш?
Ясний сапфіровий пил несуть у небо вітри.
А чорний плащ від очей злих не вкриє.
Кінець попереду десь. У шлях пора вже іти,
Мечем важким захищати надію.
9
2
425
Безодня
Линуть птахи в безодню. З височин в небуття,
У пітьму без надії, де вгасає життя.
В сутінковому світі заблукала душа.
Страх пронизує розум, вабить тиша сліпа.
Аромати полину і гірких цигарок...
Я чужий у цім світі, що навіки замовк.
Мертвий дім все чекає, поміж часу живе,
Бо загублена жертва скоро в двері зайде.
Я його уникаю, шепочу: не боюсь.
Біля прірви крокую. Упаду. Розіб'юсь.
Я один. Мене двоє. Божеволію я,
Бо у серці безодня, ця отруйна пітьма.
Птахи впали, упали. Смерть за мною іде.
Ніч сліпа і колюча знову кличе мене.
Хто усе це придумав, порожнечу створив?
Час біжить і спливає, а я досі не жив.
6
0
206
Хижа ніч
Хижа ніч, колюча ніч
Розтікається,
Наче озеро, чорними водами,
Підіймається
Циклопічним птахом
Над безлюдним містом,
Яке замовкло
В обіймах Смерті.
Пекучий холод
Огортає плечі
Й жалить
У самісіньку душу.
Очі порожнечі -
Глибокі, як безодня,
Байдужі й голодні -
Спостерігають
Темними проваллями
За жертвою,
Що біжить у Нікуди
І ніколи
Шляху назад не знайде.
Бо з ночі сієї хижої,
З нескінченного лабіринту,
Де клубочиться дим,
З мертвого міста,
Яке пускає паростки
У серцях,
Немає виходу.
І як ступиш туди,
У пітьму
З блідими вогнями,
Що не відкидають тіней,
Що гіпнотизують,
Ламають волю
І ведуть за собою,
То залишишся там
Назавжди.
7
0
331
Страшна колискова
Спи, дитино моя.
В океані пітьми
Засинай, не барись.
Бо коли не заснеш,
Глянеш ти у вікно,
В око ночі, яке
Поглинає усе,
І побачиш на мить,
Як у мороці десь
Промайнуть тіні тих,
Хто вкраде назавжди,
Як помітиш їх ти.
Спи дитино, бо вже
Водяник ген бреде.
Він зогнилий і весь
У лататті й багні.
Він крізь шибку зорить.
Як побачить, що ти
Не заплющив очей,
У болото своє
В чорноту затягне.
Потерчата малі,
У лахмітті вони
На деревах сидять.
І сміються вночі.
Залоскочуть тебе.
І ти підеш до них
В дикі хащі лісів.
Спи, аби не прийшли
Та до хати чорти -
Злі мерзенні, страшні -
Виють ген між дерев.
З ними не говори.
Вхоплять і заведуть
В чорні гори, а там
Злісне лихо живе.
От настала вже ніч.
Ти, дитя, засинай.
І спокійно пливи
В океані пітьми.
8
0
238
Музика
Я музику почув. Вона лунала
Довкола мене. І з усіх сторін
Дзвенів оглушливий пекельний дзвін.
Низькі акорди птахами ширяли
То тут, то там. І я не міг збагнути,
Де джерело сих звуків. Бо у них -
Неправильних, мерзенних і страшних -
Було таке, що не хотів я чути.
Проте із криком слухав сі мотиви
Огидних богу відьминих пісень,
Що в ніч в'язку перетворили день.
І плакальниць, які коло могили
Величну оду Смерті заспівали.
А поки бився головою я
Об стіну, то почулося здаля,
Як демони глузливо насміхались,
Насвистуючи інфернальну пісню...
Упавши, закривавлений, волав
Я припинити. Розум мій згасав.
Лунали голоси з новою міццю...
Лиш опинившись в тиші й забутті,
Я зрозумів: ся музика - в мені.
8
0
375
Прокляте місто
Місто проклятих, місто демонів,
Місто сірих хмар, що серед морів
Чорним велетом не живе й не спить.
Як зайдеш туди - більш не випустить.
В розумі твоїм місто шириться.
Душу пожира, страхом живиться.
Попід шкірою місто те живе
І у темряву забере тебе.
Місто губиться серед Краю Снів.
Місто жебраків, місто королів,
Що зганьбилися. Не повернуться.
Їх чекає лиш міст у небуття.
Квітне місто вже сірим попелом.
З кожним ранком і з кожним подихом
Місто падає. Сірі камені
Спочивають десь на морському дні.
І надходить час. Ген серед морів
Острів, де лежить лиш гора руїн.
Місто те було богом прокляте.
Вже Каркоза* більше не зацвіте.
*Каркоза - місто, що згадується у збірці Роберта Чемберса "Король у жовтому"
9
0
314
R
Ти знаєш,
А може, й ні
Що я тебе люблю-кохаю
Кожним своїм рядком,
Написаним у тиші,
Під шелест паперу
І скрип кулькової ручки.
Ти ж знаєш,
А може, й ні,
Що в очі твої безмежні, -
Сяйливі та мінливі,
З тим полум'ям незгасним,
Палким і нездоланним, -
Се диво серед див?
Ти ж знаєш?
Знаєш, може, ні,
Як теплим посміхом
Чи мимовільним порухом,
Чи поглядом одним
Даруєш крила,
Сам того не усвідомлюючи?
Ти знаєш,
Соколе ясний, -
Далекий і близький,
Сміливий, волелюбний, ніжний, -
Що я тебе люблю-кохаю
Кожнісіньким рядком?
Ні, ти не знаєш.
7
1
303
Мереживо слів
Я мріяла.
В дитинстві безтурботних днів
Десь у світах блукала і жила.
Посіяли
Зерно любові до віршів
Батьки. І книг безмежна глибина
Так вабила,
Живила молоді думки.
Пізнати все хотілося мені.
Голубила,
Гортала білі сторінки
З мереживом тих викоханих слів.
І зараз я
Мереживо своє плету.
Емоції залишу між рядків.
Бо се моя
Та мрія, що її несу,
Як скарб, з дитинства у душі своїй.
7
1
255
Додолу осипалися пелюстки сліз
Додолу осипалися пелюстки сліз,
Бо час стрімкий нікому не спинити.
І, наче мантру, повторю я знову: ні,
Немає нас. Ми інші. В цьому світі
Я сліпо вірила і за тобою йшла.
Лишилася одна напівдорозі.
Осяйне небо наше огорта імла.
Не полечу, бо в моїм серці осінь,
Бо крил нема і я тебе вже не знайду.
Минуле не змінить, не повернути.
Коли цю істину просту я осягну,
То зможу назавжди тебе забути.
8
1
302
Ніжність
На шляху до безмежної вічності,
До осяйних світів і світил,
Пам'ятай про палку силу ніжності,
Що пронизує весь небосхил.
Най вона закарбується в пам'яті
Шурхотливим дощем навесні,
Почуттям, що його не побачити,
Лиш відчути у серці своїм.
Поцілунком і сонячним посміхом,
І фіалковим блиском очей,
Мелодійним, дзвінким, рідним покликом
І пітьмою м'якою ночей.
Най ся ніжність - ся сонна й розхристана -
Зорепадом у снах оживе.
Най відкриється Всесвіт непізнаний,
Що так вабить, чарує тебе.
Павутинним, повітряним дотиком
Струни щастя в душі оживуть,
Коли ніжності лагідні проблиски
У життя теплі барви внесуть.
10
1
348
Обирай життя
Ти обирай життя.
Так, воно одне -
Прекрасне і жахливе.
З невпинною швидкістю
У прірву смерті летить.
Усе одно живи,
Не знаючи,
Що буде зараз чи завтра.
У невідомості
Наосліп уперто йди
Вперед, у небуття,
Аби радіти дням -
Легким і сонячним -
Що спокій принесуть
У зранену душу твою.
І посмішка ясніє,
Коли дорога темна спалахне
Тремкими іскрами...
Молочний шлях під ногами
Бризне безліччю зір,
Що сльозами впадуть,
Коли дні гніву настануть -
Важкі, наче камені,
Солоні і чорні,
Гіркі, як полин.
І так увесь час:
Дні щастя - дні суму.
Якісь тривають вічність,
Якісь - одну лиш мить.
Ніколи не вгадаєш,
Що день новий готує.
Не обривай сей шлях.
Він твій. Його пройди
До самого кінця.
І як би не було
В майбутньому, колись,
Все ж обирай життя.
5
0
324
Весняний чарівник
Прийди до мене вечором весняним,
Грайливий і прудкий чарівнику,
Коли погаснуть промені останні,
У пишному, пахучому вінку,
У вишиванці. Теплий, сонцеокий.
Гуляєш вільним вітром у степах.
І як не закохатись ненароком?..
Орел безстрашний, молодий козак,
Весняний пан. І посміх чарівливий
Торкнув твої такі тонкі вуста.
І от звела нас доля срібнокрила.
І світ притих, боги сказали "так",
Як вечором казковим тим, весняним,
Коли останній промінь сонця зник,
Блакитним первоцвітом уквітчаний,
З'явився мій козак, мій чарівник.
8
0
272
Ти
І ось тепер сама.
Розбиті серця, спалені мости.
Ти цього хотіла? Чи цього бажала
Ти?
Вже вороття нема.
Десь плачеш у темряві.
І нікуди піти, нікому розповісти,
Бо ти
Руйнуєш все, мовчиш.
Не бачиш, що ти робиш?
Розгублена, загублена, в сльозах
Ти.
Куди тепер біжиш?
Зі зраненим серцем,
Сама не своя, крізь тумани наосліп.
Ти
Спинися, повернись.
Ще можна все змінити.
Ще можна виправити помилки,
Назустріч світанку піти,
Бо ще не самотня ти.
10
1
225
For O
Я досі не знаю, чи можу, чи смію
Відкритись тобі, моя зоряна панно.
В душі ще жервіє остання надія,
Що буду потрібна, щаслива й кохана.
До тебе голубкою білою лину,
Боюся спізнитися, бути далеко.
Рахую до зустрічі кожну хвилину.
Як сумно без тебе, як гірко й нестерпно.
Твій посміх і погляд такі незбагненні.
Ще б знати: ти те ж, що і я, відчуваєш.
Ще б знати: мої почуття - то взаємно,
Бо як далі бути, на жаль, я не знаю.
Усе ще чекаю, що ти відгукнешся
На поклик душі і залишишся поруч.
Кохати чи ні - най все вирішить серце.
Най вирішить - впасти самотньо чи вгору
Летіти, обнявши тебе, моя панно,
У сій нескінченності, зоряній тиші.
В душі ще жервіє надія остання,
Що ти мене любиш, одну не залишиш.
10
3
305
Кавова ніч
Ніч кавова, густа і шоколадна.
Імбирне світло, що в глибокій тиші,
Молочні візерунки десь залишить,
Таке м'яке, іскристе, бездоганне.
Медовий місяць - пристрасний, весняний -
Так вабить погляд в небі мигдалевім.
І хочеться з тим вітром березневим
У місто, де живуть руді тумани,
Що таємниці від людей ховають.
Розкрити їх не кожному вдається.
Лишень якщо відкрите твоє серце,
Ввійдеш туди, де завжди спів лунає,
Де тихі ночі бежеві, як лате,
Де хмари золоті у небі чистім.
Се те прекрасне Безіменне місто?..
В усіх світах про нього мусять знати.
Там темрява - тремтлива, опівнічна -
Запахне, як гіркий американо.
Лавандово-бурштиновий світанок
Несе печаль, що в серці мелодійно
Сумним акордом стиха пролунає,
Бо ніч скінчиться і зникають чари,
Туман розтане, розійдуться хмари.
І мідне сонце десь за небокраєм
Сяйне, в прозорих росах відіб'ється.
Про місто чарівне думки крилаті
Вже не спинить. Не хочеться чекати,
Коли пітьма над світом знов здійметься.
11
6
274
Моя любове
Най темні неприборкані тумани
Цього заплутаного міста блукачі
Не перешкодять зустрічі з тобою,
Моя любове.
Ти, як світанок, душу зігріваєш.
І ніч стрімка у небо підійметься
Така гірка, тремка й холодна.
Нездоланне
Моє бажання бачити тебе,
Моя любове,
Нестримна, віддана і сокровенна.
Най полонить пітьма лише страхи,
Що так безжально крила обрізають.
Як наздогнати, втримати і пригорнути
Такого невловимого тебе,
Моя любове,
Химерна, загадкова, мерехтлива.
Шляхи шукатиму я крізь тумани
До тебе. Десь у лабіринті
Незгод, блукань, ілюзій, самоти
Ми перестрінемось,
Моя любове,
Моя відрадо і моя печале.
4
0
408
Сузір'я
Сузір'я родимок у тебе на плечі -
Пегаса, змієносця чи овна -
Торкаюся, цілую і вивчаю.
Небеса
Ще не створили більшої краси.
Очей твоїх блакитний блиск
Затьмарить навіть сяєво тремке
Холодних і німих світил.
Вони
Такі далекі і такі чужі.
А ти,
Що створена зі світла і тепла,
З морського бризу, океанських хвиль,
З сузір'ям на оголених плечах,
Кохана і така близька.
І може, моя ніжносте, колись
Ми теж зірками станемо.
У космосі холодним світлом спалахнем
Удалині
За межами Чумацького шляху.
А поки тут і зараз ти і я,
Дві половини одного сузір'я,
Єднаємось, аби десь на землі,
У тиші сій космічній запалити
Іще одну зорю,
Що не погасне.
7
4
376
Сонце Всесвіту
Я хочу, аби ти була щаслива:
Сміялася, раділа і кохала
Так палко, наче часу не зосталось.
Зі мною, не зі мною - неважливо.
Я хочу твої губи цілувати.
Бо знає Всесвіт, я про се лиш мрію.
В обіймах заховаю і зігрію.
Таких щасливих днів у нас багато
Попереду. Та поки сі бажання -
Невинні, досконалі, непорочні -
Зігріють серце. І я знаю точно:
Ти та, кого шукала, моя панно.
Люблю тебе, неначе се востаннє.
Най поки тільки образ уявляю.
Як стрінемося, я тебе впізнаю.
Ти сонце мого Всесвіту осяйне.
5
2
233
Попіл
Порушувати спокій твій не стану.
Холодний попіл наших почуттів
Розвіяв вітер. Най минають дні,
Ми більше не побачимось. Востаннє
Я двері відчинила в своє серце...
Зачинено. І входу вже нема.
Нехай тепер залишуся одна,
В душі нестерпний біль колись минеться.
А мрії, ті зруйнованії мрії
Про безтурботні та п'янкі часи...
Забути це не вистачає сил,
Хоч викреслити їх я так волію.
Бо в небуття відправив ти, напевно,
Слова, які казала я тобі
У радості, у спокої, в журбі.
Скінчилися ці миті сокровенні.
Ми ще тоді з тобою розуміли:
Не можна залишати все, як є.
І розійшлися. Кожному своє.
Кохання розтоптали і спалили.
І я, і ти знайшли свою дорогу.
У протилежних напрямках пішли,
В минуле зруйнували всі мости.
Ніколи їх не відбудуєм знову.
Любов, що в нас була одну лиш мить,
Тепер із вітром попелом летить.
3
3
259
Душа поета
Душа поета пристрасна, смілива.
У ній світи незнані постають.
Там кожну мить шепочуть тихі зливи,
А в чарівнім смарагдовім гаю
Живуть прекрасні музи легкокрилі -
Сі вісниці натхнення і чудес.
Душа поета віддана і сильна,
Як горицвіт, в пустелі проросте.
Душа поета ніжна і тендітна.
Рядків сузір'я бризне на папір,
А поміж них палка ідея квітне...
Душа поета - то глибокий вир
Несказаних, незгаданих, прекрасних
Думок прудких, калейдоскопу слів
Про гіркоту буття, нестримне щастя.
І лиш поет з'єднати все зумів.
Його душа - чуттєва й загадкова.
В полоні чарів, марень і видінь
Поет не спить, бо зовсім випадково
Чаклує над одним з нових творінь.
Душа поета - диво сокровенне,
Бо повна спалахів нечуваних ідей,
Фантазіями сповнена, натхненням,
Любов'ю до життя і до людей.
12
4
343
Нічого свого вже нема...
Нічого свого вже нема.
Усе святе - і те покрали.
Коли ж закінчиться війна?..
Вони, як завжди, промовчали,
Бо забрехалися й не зна,
Яких казок наговорити.
В словах тих правди вже нема.
Не соромно вам, сучі діти?
"Какая разніца" усе -
Цвіте Вкраїна чи вмирає.
В країні, бач, воно живе,
А мови рідної не знає.
"Какая разніца", кого
На смерть відправити чи вбити,
Людей неволити за що?..
Несправедливо засудити.
Проте ваш час також мине.
Вам варто се закарбувати
У власних мізках, бо за все
Ви будете відповідати.
5
2
341
Закохана
Я у тебе без тями закохана.
Я кричати готова про се.
Синім поглядом вже зачарована,
Коли бачу обличчя твоє.
Я тобою шалено захоплена.
Почуваюсь, неначе в раю,
Коли легко і умиротворено
В руку візьмеш долоню мою.
Почуттям сим прекрасним охоплена.
Дотик губ обпікає вуста.
Заобіймана я. Зацілована.
Тільки ти можеш ніжити так,
Що лиш щастям душа моя сповнена.
Я кричати готова про те,
Що так сильно, без тями закохана,
Що безмежно кохаю тебе.
7
0
301
Богиня
Ти богиня, - сяйлива й жадана -
Що блукає Чумацьким шляхом.
Поцілована долею панна.
Може, марево, може, лиш сон?
Ти не снишся, прекрасна сильфідо.
Ти літаєш верхи на вітрах.
Ти Діана - нестримна і вільна.
А я тану у сильних руках.
Ти плеяда, що в небі засяє,
Ти Венера у хвилях морських.
Вуст солодких я ніжно торкаюсь.
Цілувати так мріяла їх...
Ти Ізіда, ти мудра Афіна.
Світлу постать ховає туман.
Блиск очей твоїх вабить, богине,
Бо вони - Світовий океан.
Ти Геката. Веди мене, діво,
У незвідані дивні світи,
Де ми станем нарешті щасливі,
Де зі мною завжди будеш ти.
5
0
312
Ти навчила мене...
Ти навчила мене в дива вірити,
Йти за покликом серця завжди,
Свої мрії плекати, леліяти,
Берегти від печалі й журби.
Ти навчила мене мови ніжності
І цілунків незнані слова.
Щоб пізнати тебе, мало вічності.
Ти єдина така. Ти одна.
Ти навчила кохати. Кохатися
В сяйві сонця і в світлі зірок.
Ти навчила всього. Тепер знаю я,
Як свою дарувати любов,
Як тобі, моя панно, зізнатися:
Ти мій всесвіт, душа, моє все.
Твого тіла неспішно торкатися
Так, як ти колись вчила мене.
7
0
344
Мелодія весняного дощу
Се просто дощ - такий дрібний, весняний -
Вистукує мелодію свою
За містом ген зі сходом сонця рано
Коло ріки в туманному гаю.
Сріблясті краплі в сонячнім промінні
Іскряться діамантовим дощем.
А вдалині за небокраєм синім
Веселка, наче марево, пливе.
Се теплий дощ. Він ніжно і грайливо
Біжить і барабанить, і шумить.
То крапає ледь чутно, чарівливо,
То на пелюстках лагідно бринить.
Сю музику - дзвінку і кришталеву -
У небі щебетатимуть птахи.
Повернуться з ранковою зорею,
Щоб заспівать мелодію весни.
9
1
325
Невипита холодна чашка кави...
Невипита холодна чашка кави
І мрія вже примарна, нездійсненна.
Не бачать очі за вікном заграви.
Закрила їх вуаль така блаженна.
І справи незавершені лишились...
Та пісня, недоспівана, змовкає.
В душі сліпої відростають крила.
Вона з останнім подихом зникає.
І хтось заплаче, бо не стало часу.
В останній шлях вже треба проводжати.
Все відкладали. Варто було зразу...
А що тепер? За що себе картати?
Вже пізно. І несказанії фрази,
Невтілені думки і починання
В минулому, бо знов не стало часу.
Чи ж в іншому житті його нам стане?
7
0
292
Чорна вода
У чорній воді, у глибокій воді,
Де промені сонця не сяють.
У тій каламутній, в'язкій глибині
Істоти незнані співають.
Їх очі смарагдовим сяйвом пала.
Воно людей з розуму зводить.
Поглине нещасних глибока вода,
Бо душ їй невинних не досить.
Сі води є прокляті спокон віків.
Обходять їх ген стороною.
А необережних чекають в пітьмі
І кличуть кудись за собою
Величні й небачені монстри глибин...
Чи, може, не монстри - русалки?
А може, король злий, зоставшись один,
На люд насила свої чари,
Щоб не каламутили воду вони,
Яка таємниці ховає.
Бо в тій непроглядній в'язкій глибині
Істоти незнані блукають.
8
0
339
Твої руки
Твої руки умілі і сильні.
Я від них насолоду ловлю.
Ти обпалюєш поглядом синім,
Як знімаєш кольчугу й броню.
Твої руки вогненно-гарячі
Розчиняють мене у теплі.
Ми кохаємося у зброярні,
Де списи і щити, на столі.
Твої руки - міцні та широкі
Від постійних вправлянь із мечем -
Зараз легко і так невагомо
Гладять груди, зап'ястя, плече.
Твої руки обіймуть, лоскочуть
Ніжні вигини тіла. І я
Від емоцій розтанути хочу,
Вимовляючи рідне ім'я.
Твої руки... Люблю твої руки.
Так торкатися вмієш лиш ти.
Смак полум'яних диких цілунків
Відчувати я хочу завжди.
10
0
263
Диво
Най диво, яке станеться зі мною
Раптово, швидко, спалахом шаленим,
Захоплення лиш викличе у мене.
І кожна мить най стане дорогою.
Се буде щастя, пристрасті хвилина,
Бо розумію - маю все, що треба:
Сім'ю і друзів, і оселю теплу,
Країну неповторну і єдину.
Те диво, що зима мені готує,
Настане непомітно і нечутно.
Ніч новорічна буде незабутня.
І радістю, яку я враз відчую,
Ділитимуся щиро і охоче.
Бо усмішки близьких людей - се світло,
Яке зорею в небесах розквітло,
Осяявши холодні темні ночі.
І диво мою душу зачарує...
Яке ж се диво - вчитися любити
Всіх тих, заради кого варто жити.
Зима - я знаю - ще не раз здивує
Подіями, що стануться зі мною.
І вони точно будуть лиш приємні,
Такі яскраві, бажані для мене...
І кожна мить най стане дорогою.
4
1
269
Я твій дарунок
Легким повітряним цілунком
Зі снігом залечу у дім.
Для тебе буду я дарунком,
Для тебе буду я усім.
Я поруч. Серед книг ховаюсь
Чи під ялинкою живу.
А може, іграшкою сяю,
Як бачу посмішку твою.
Я буду всім, що ти захочеш,
Зорею з неба упаду.
Теплом в зимові темні ночі
Тебе я ніжно огорну.
Гірляндою, тонким намистом,
Гарячим чаєм запашним...
В обіймах я під гостролистом
Тебе сховаю від зими.
Зефіром солодко-пахучим,
Смаком шампанського п'янким
І дивом стану незабутнім,
Дарунком буду я твоїм.
6
0
285
Зима багато зна про мене...
Зима багато зна про мене.
Ховає сніг забутий шлях,
Який веде кудись в дитинство,
Де все здавалося простим,
Життя - прекрасним. І, напевно,
Десь на засніжених стежках
Завжди чекатиму на диво,
Що з Новим роком прийде в дім.
Передчуття чогось тремтливе
Пробудить спогади, що вмить
Перенесуть в зимовий вечір,
Де я з сім'єю за столом
Така мала, така щаслива.
І сніг за вікнами блищить.
Пісні лунають. Час вже пізній.
В душі - лиш радість і тепло.
В душі - лиш спокій, щира віра,
Що буде добре все у нас.
І, прикрашаючи ялинку,
Я хочу вірити й тепер,
Що не погасла досі зірка.
Що сніг приносить повсякчас
З мого дитинства хоч сніжинку,
Яка у небі промайне.
10
0
313
Смак зими
Моя зима на смак, неначе
Солодка кава уночі.
Напій улюблений, гарячий
Зігріє руки крижані.
Сніг розтає смачним десертом
Із пряним присмаком ночей.
Розмова щира і відверта,
Дзвінкий, сріблястий сміх людей,
Як торт з кислинкою лимона.
Сімейні, теплі вечори
На смак, як печиво, що вдома
Готують дітям матері.
Терпким шампанським, мандарином
Смакує новорічна ніч.
Тягучий мед, гірке чорнило -
Такі на смак вуста твої.
8
3
257
Космічна діва
Моя космічна, ніжна діво,
Як ти знайшла мене, скажи?
Немов зоря, осяйним дивом
З'явилась усього на мить.
Бездонні очі - незабудки.
Ні, не забуду більше їх.
Твої умілі сильні руки...
Обіймів хочу я твоїх.
Вдихати аромат волосся,
Що пахне рутою й вином.
Ясний світанок срібноросий
Огорне нас своїм теплом.
Освітить посмішку кохану,
Легкий цілунок в кутик губ.
Моя космічна, ніжна панно,
Я лиш тебе одну люблю.
10
3
365
Горизонти
Я на початку шляху. Відчиняю
Ворота, що вестимуть у життя.
В буремнім, незнайомім океані
Свого все ж дочекаюсь корабля.
Вогонь душі - гарячий, невгасимий, -
Ентузіазм, і пристрасть, і азарт.
Я відчуваю - в серці моїм Сила.
То Всесвіт вклав таємний диво-дар.
Жага пригод і воля, і бажання
Ведуть мене туди, за небокрай.
Се лише перший вибір. Не останній.
А скільки їх у мене ще? Нехай
Життя зненацька робить повороти.
Падіння, помилки - не оступлюсь.
В незвідані, безкраї горизонти
Я корабель уміло свій веду.
10
2
388
Естетика цілунків
(for T.H.)
Се лише дотик. Та який жаданий...
В уяві малювала я сю мить,
Як твої губи в поклику кохання
Моїх торкнуться. Серце затремтить,
Завмре і, наче птаха, затріпоче,
Коли цілунок спалює вуста,
Коли усе, що бачу - твої очі...
І вічністю здалось оте злиття.
Тремтіння вій в солодкій ейфорії.
Мене п'янить ся близькість, як вино.
І ніжну шкіру теплий подих гріє,
А потім... Нащо думати? Про що?
Я зараз просто хочу відчувати
Твої вуста. Тебе. Лише тебе.
І мовою цілунків розмовляти
У тиші, що вночі нас огорне.
10
0
364
Твоя любов, твоя війна
У темний час примар, нічних видінь
Ти з'явишся - реальна, осяйна.
А я - всього лиш згадка, лише тінь.
А я - твоя любов, твоя війна.
В осінню мить - болючу і щемку -
Ти, як востаннє, обіймеш мене.
Нехай в меланхолійну дрімоту
Зануриться сей сірий світ. Проте
Від сну врятує тіла твого жар.
З тобою проти всіх ітиму я.
Най Всесвіт - се переплетіння чар,
То справжнє диво - магія твоя.
Най ти далеко. Най лише на мить
У темний час прийдеш до мене в снах.
Ти - весь мій світ. В очах твоїх блакить...
А я - твоя любов, твоя війна.
6
0
347
Ніч Самайна
Блакитний місяць в тиху ніч Самайна.
Спинився час. Між смертю і життям
Межа тонка. І хочеться безстрашно
Зробити крок туди, у небуття.
Блакитний місяць в крижанім тумані
Бліде холодне світло розсипа.
У ніч Самайна на шляху примарнім
Вервечка духів зникне у лісах.
І ноги понесуть услід за ними,
Аби межу по той бік перейти,
Спіймати мить - тягучу, невловиму
І відповіді у пітьмі знайти.
У ніч Самайна доля справедливо
Дві істини відкриє в темний час:
Життя таке прекрасне і жахливе.
І завжди милосердна Смерть до нас.
8
0
296
Осіння еротика
Моє серце, як птаха, у радості б'ється.
Я в екстазі німім завмираю, коли
Підійдеш, до плечей невагомо торкнешся.
Знову в осені ніч запозичимо ми.
Най тіла наші тільки пітьма огортає.
На оголеній шкірі - лиш руки твої.
Я торкатися хочу тебе. Я бажаю
Відчувати тебе. Хочу поруч. В мені.
Най бажання невпинно росте в моїм тілі.
Від цілунків най обертом йде голова.
Що ж ся пристрасна осінь із нами зробила?..
І зриваються з вуст ледве чутні слова,
Що у тиші бринять та із вітром зникають.
Рвані рухи, тягучі, ведуть до межі.
Най весь Всесвіт у мить сю безмежну розтане,
Щоб в жаданім екстазі розтанули й ми.
5
0
233
Очі мумії
Ті очі, що у мумії, сліпі...
Із саркофага пильно наглядав
Очниць порожніх чорний той провал.
За мною, хто порушив супокій,
Хто духів піраміди розбудив,
Що спочивали тисячі віків.
А смертний, зневажаючи богів,
Прийшов сюди, гробницю осквернив.
У темряві я запалив ліхтар.
В повітрі запах анісу витав,
Коли вперед уперто я ступав.
Та вмить завмер, бо втратив мови дар,
Як золото Єгипту я узрів
І саркофаг. Захований він був
Від злих очей, від загребущих рук.
Коли гробницю мумії відкрив,
То я побачив висохлий скелет.
Закутаний бинтами, спочивав.
За мною він, здалось, спостерігав,
Як жадібно дивлюсь на амулет,
Що в тьмянім світлі ліхтаря сяйнув.
Безцінний камінь між бинтів лежав.
Зненацька кольорами він заграв,
Коли вперед я руку простягнув.
Переді мною образ промайнув
Багатого життя. Та я забув,
Що мумія все дивиться. І тут
Очницями сей мрець страшний сяйнув.
І раптом посміхнувся враз скелет.
Скидаючи кайдани сотень літ,
Заворушився. Закричав я вмить,
Стискаючи злощасний амулет.
Мій крик у тиші древній пролунав,
А потім стих. І тут угледів я
Себе. Обличчя, посмішка моя...
Я за собою сам спостерігав,
Як намагався вилізти з пітьми,
Як поглядом очниць благав, молив
Допомогти. Він саркофаг закрив
Навік. Тілами помінялись ми.
Ті очі, що у мумії, живі...
Я - мумія у мороці сліпім!
7
1
290
Най буде жовтень
Най буде жовтень. Най поля, покоси
Укриє інеєм старечим. Бо пора
Природі зустрічати дику осінь,
Яка вривається нечутно вже в міста.
Най буде жовтень, що меланхолійно
Пожовкле листя шурхотливе обрива.
Вистукує по даху мелодійно
Дощ ту мелодію, що осінь принесла.
Так солодко і сумно пролунає,
Що в моїм серці одізветься тихий щем.
За пурпурово-синім небокраєм
Із журавлиним літо відліта ключем.
І лагідно останній сонця промінь
Сяйне. Тумани укриватимуть міста.
Най буде осінь. Най приходить осінь -
Печальна, темна, загадкова ся пора.
7
0
319
Парк Забутих легенд
Сей парк, де ожили легенди,
Старі ворота відчиня
Переді мною. Тут акорди
Мелодій дивних чую я.
Скриплять похилені дерева.
Гілками вказують той шлях,
Стежину серед хащів темних.
І вона в'ється без кінця
Крізь білі острови туману,
В місця таємні ведучи.
Під листопадом сим багряним
Зупиниться і часу плин.
Під статуй поглядом величним -
Можливо, се самі боги
Закам'яніли тут навічно -
Най оживуть старі казки.
Ген за лозою винограду
Хтось ледве чутно шарудить.
І очі сині, як смарагди,
Сяйнуть зненацька вдалині.
Се звір? А, може, мертві душі
Ніяк дорогу не знайдуть
Туди, де Смерть їх незворушна
Прийме до себе. Але тут
Сі неприкаяні створіння,
Забуті світом і людьми,
Блукають парком в день осінній
І проникають в мої сни...
Біжить стежина. Я - за нею
На крилах західних вітрів
Повз неприступні сірі скелі,
Що так нагадують мені
Фортеці древні. Вже забуті.
Лиш сновигають звірі в них.
Та голоси лунають всюди
І вдалину ведуть кудись.
Я не боюся. Відчуваю,
Що парк гостинно прийме всіх,
Хто розуміє й поважає,
Тих, хто живе у місці сім.
6
0
292
Осіння журба
Журба калинова. Осіння.
І тихе місто потопа
У золоті, що його відьма
На вулицях розкидала.
Чарівна тиша вереснева...
Жовтневе сонце крізь гілки
У листопаді недалекім
Сяйне в осінні темні дні.
Журба осіння. Світанкова.
У барвах теплих кольорів
Вуаль туману загадково
Ховає місто. Сім вітрів
Осінню магію і чари
На чорних крилах принесли.
Важкі, пузаті, сині хмари
Дощем зненацька розлились.
І десь у сяєві багрянім
Калини ягоди горять.
З журливим кличем в небі рано
Приходить осінь золота.
6
0
289
Се будеш ти
Се будеш ти. Єдиний, неповторний.
Ти - всесвіт, що доповнює мій світ
Як стримати бажання непоборне,
Коли душа так проситься в політ?
Се буду я. Калиною схилюся
Цілунком ніжним прожену печаль.
Наші серця в єдинім ритмі б'ються.
І ти мене в сю ніч не відпускай.
Се будем ми. Як дві зорі у небі,
Єдиним сонцем спалахнемо вмить.
Ти є у мене, а я є у тебе.
Коханням ми запалимо весь світ.
8
0
239
Смерть
Вона блукає - тихо та нечутно
У сутінкових зоряних полях,
Там де панує спокій, ніжний смуток.
Вогні погасить в ледь живих серцях.
Вона блукає - близько і далеко.
Волосся біле місяць посріблив.
Кого шукаєш, смерті королево?
Хто шлях життя свій у цю мить скінчив?
До кого йдеш, щоб зняти свою маску
І провести з собою крізь туман?
Що за межею - пекло, рай чи казка?
Які сюрпризи ти готуєш нам?
Ніхто не знає. Ті, хто спочивають,
Цю істину не скажуть вже. Німі,
Навіки сплять. Тіла їх догнивають
На цвинтарі. У темряві. В землі.
А душі їх - невтомні та самотні -
Ти в поле сутінкове приведеш.
Когось із часом проковтне Безодня,
Якась душа притулок свій знайде
В світах чужих. А ти... Ти знов блукаєш
Ідеш усюди. Стежиш за людьми.
Надходить час - когось ти забираєш.
Не можем Смерті опиратись ми.
7
0
383
Зорі в очах
Ці зорі у очах твоїх.
Тепло і ніжність бачу в них.
А посмішка твоя... Моя.
І зорями милуюсь я.
Сяйливий погляд, серця стук
І дотик легкий твоїх рук.
Все, що у серці, на душі,
На тілі пальцями пиши.
Рум'янець ніжний на щоках,
Коли казатиму я "так".
В очах - зірки, тремтять вуста...
Нічого більше не питай,
Лиш обійми мене, цілуй
Гарячих трепіт тіл відчуй.
Кохання наше - крізь роки.
І у твоїх очах - зірки.
8
1
380
К. Р.
Я не хочу про тебе писати,
Я забути тебе хочу знов.
Перестань у моїх снах з'являтись.
Заперечую: це не любов.
Перестань потрапляти на очі,
Бо свій погляд я не відведу.
Нехай повз пролітатимуть ночі,
А тебе я ніде не знайду.
Не шукатиму я. Не збиралась.
Ти уже не потрібен мені.
Але серце щемить, і я знаю,
Що неправда це. Правда чи ні?
Всі слова, щ тобі не сказала,
Ті слова, що ти їх не почув,
Ті слова, які ми відкидали, -
Хтось їх викрав, а потім забув.
І казати я більш не збираюсь,
Заховаю їх в душу свою.
Об твій погляд я знову зламаюсь,
А в думках пролетить: «Я люблю».
13
0
446
Намалюй
Намалюй мені на тілі поцілунками,
Напиши губами те, що досі не сказав.
Хай нас ніч весняна укрива пелюстками,
Пилом зір, що у пітьмі зронили небеса.
Намалюй на шкірі візерунки пальцями,
Доторкнись руками ніжно, палко обіймай.
Я лишусь до ранку. З тобою кохатися -
Це блаженство. Ти мене люби, не відпускай.
Хай тіла у танці дикому зливаються,
Голоси нехай поглинуть тиша і пітьма.
Я на твоїм тілі намалюю пальцями
Всі бажання й поцілую гарячі вуста.
Тремтіння, шепіт і солодка ейфорія.
Пальці ми переплетемо. Ні, це все не сон.
А в думках лиш ти. Тобі одному вірю.
І тепер не відпущу. Ми будемо разом.
14
0
449
Я хочу заспокоїти тебе словами
Я хочу заспокоїти тебе словами
І поглядом ласкавим, що проникне в душу,
Звільню з полону дум і прожену печалі.
Ти посміхаєшся мені, хоча й не мусиш.
Я хочу бачити, як ти живеш, радієш
І бути поруч. Лиш з тобою бути поруч.
Іскра кохання серце полум'ям зігріє,
Як обіймаєш і на вушко щось шепочеш.
Я відчувати хочу твоє сильне тіло.
І те тяжіння, що з'явилось поміж нами,
Таке шалене. Ми бажали так? Можливо.
Весь світ палає, як торкаєшся губами,
Як пестиш пальцями, як гладиш. Так, ти вмієш
Найменшим жестом, рухом пристрасть розпалити.
Я відчуття нові, незвідані відкрию.
Лише з тобою хочу ними поділитись.
Я хочу заспокоїти тебе словами,
Дивитись невідривно в твої ясні очі
І тихим ніжним шепотом заколисати...
З одним тобою назавжди я бути хочу.
9
1
396
Я люблю
Я люблю його очі,
Я люблю його сни.
В тихім шелесті ночі
Мені сняться вони.
Я люблю його погляд,
Я люблю дотик рук.
Це і є моя доля.
Буду вірна йому.
Я люблю... Полонена
Я коханням своїм.
Я його наречена.
Я люблю бути з ним.
Що там далі – не знаю.
Проти нас цілий світ.
Та його я кохаю.
Він потрібен мені.
10
1
327
Бариста
Я подумки тебе повільно роздягаю.
Неспішно, ніжно так торкаюся руками.
Що буде далі - вже мене це не лякає,
Як цілуватимеш гарячими вустами...
Це непоборне, несподіване бажання -
Гаряче, дике, божевільне і шалене -
З'явилось і зірвало з губ моїх зітхання,
Коли в кафе я подивилася на тебе.
Привітно посміхнувся. Глянув мені в очі.
І погляд світлий в серці покликом озвався.
"Будь ласка, каву", - я кажу. Насправді хочу,
Щоб моє тіло ти вивчав, любив, торкався.
І знову подумки знімаю з тебе одяг,
Віддамся пристрасті без жалю я сміливо...
І вже не чую, що питаєш, що говориш.
"Вам каву з чим?" - О Всесвіте, хіба важливо?
Ніяковію, поспіхом ховаю погляд,
Щоб не ділитися інтимними думками.
Знов уявляю, що ти близько, що ти поряд,
Відповідаю машинально: - "Можна з вами?"
Ще більш ніяковію. Швидко замовляю,
Дивлюсь, як каву вміло ти мені готуєш.
Все ж бачу, що лукаву посмішку ховаєш
І усвідомлюю: тобі я небайдужа.
Тримаючи в руці смачну гарячу каву,
Прощаюся з тобою тихо і тікаю.
Як втихомирити фантазію, уяву,
Бажання, що зсередини так обпікає?
На чашці раптом бачу номер телефону
І серце в радіснім екстазі завмирає.
Під цифрами - слова: "Продовжимо розмову?
Дзвінка твого із нетерпінням я чекаю".
10
4
417
Це дивне літо
Це дивне літо. Запах липи
Так почуття мої п'янить.
Я згадую: іще не липень,
А липа вже цвіте й шумить.
Ця вулиця. Проміння-спиці
Як павутинки, між дерев.
І запах кави. І суниці.
Юрби безперестанний рев.
Ця мить. Медово-карі очі...
Ти посміхаєшся... Мені?!
Відводжу погляд неохоче.
Я опинилася у сні?
Ти тихо граєш на гітарі.
Ховаю посмішку свою.
А погляд твій медово-карий...
Я зачарована стою.
Струна гітари. Струни серця.
Мабуть, ти теж їх зачепив.
Душа в твоєму ритмі б'ється,
В тій музиці, що ти створив.
Не знаю я, що це за чари.
Це дивне літо. Знов і знов.
І погляд твій. Медово-карий...
Це літо... Липи... І любов.
11
4
354
Літо пахне твоєю любов'ю...
Літо пахне твоєю любов'ю.
Ти мені її подарував.
Я запитую: що буде далі зі мною?
Погляд твій мене зачарував.
Твої руки мене обіймають,
Доторкаючись аж до душі.
Очі в очі. І я поцілунок спіймаю.
Ми з тобою уже на межі.
Тихий шепіт. Вогонь поміж нами.
А за вікнами дощ шелестить.
Почуття переплетені з роком... З роками.
Зупиняється час у цю мить.
Вечір. Дощ тиху пісню дарує.
Лиш для нас він такий чарівний.
Моє щастя... Я вдячно тебе поцілую.
Літо пахне тобою одним.
11
1
412
Я не ангел
Я не ангел. Я просто це знаю.
Я безкрила. Без німба я. Без...
Я не ангел. Проте я кохаю.
І любов моя вище небес.
Я не ангел. І сльози розлуки
Залишу я у серці твоїм.
Я могла б, але сковані руки,
Рознести цю розлуку, як дим.
Я не ангел. Я просто... Я просто...
Просто вірила. Просто люблю.
І з тобою лише щастя вдосталь.
Я віддамся тобі без жалю.
Я не ангел. З цієї хвилини
Лиш до тебе я буду іти.
Повертайся до мене, єдиний,
Бо мій ангел навіки – це ти.
11
0
395
Ця ніч - медова...
Ця ніч - медова. Зірка з неба впала.
І місто огорта духмяний запах трав.
А я своє бажання загадала.
Так хочу лиш одне - щоб ти про мене знав.
І хочу почуття свої розкрити.
Це важко так. Чому? Прошу, скажи мені.
І ми завжди поводимось, як діти.
Боюсь почути я твоє байдуже "ні".
Сьогодні знов бажання загадаю
І шкодувати вже не буду більше я.
При зустрічі скажу тобі: "Кохаю",
Бо в цьому світі ти - усе моє життя.
12
1
565
Танець
Бал в розпалі. А музика - це чари,
Які свободу кожному дають.
Невимушено так танцюють пари,
А я самотньо в темряві стою.
Ти - незнайомець. Я тебе не знаю.
Та впевнено ідеш до мене ти.
Галантно мені руку простягаєш.
Так хочеться тобі відмовити.
Ця посмішка легка, лукавий погляд...
Сама не знаю, що в цю мить роблю.
Усе-таки слабка у мене воля,
Бо руку я простягую свою.
Кусаю губи. Важко вже мовчати.
Сором'язливо я прошепочу:
"Пробачте, та не вмію танцювати".
Смієшся ти: "Не страшно, я навчу".
Переплітаєш пальці, обіймаєш.
Одразу ж загубились у юрбі.
"Це просто танець", - думка пролітає,
Проте належу зараз я тобі.
Дивлюсь кудись, лише не в твої очі,
Бо зачаруєш знову ти мене.
Не хочу піддаватися. Не хочу.
Це ж несерйозно. Завтра все мине.
Сплетіння тіл. Умілі легкі рухи.
У танці ми злетіли до небес,
І як же можна музику не слухать,
Коли у ній вмістився світ увесь?
Мелодію так легко відчувати...
Останній рух. Останній крок. Кінець.
Не квапишся мене ти відпускати.
Здивуюсь на секунду я. Але
Цю посмішку легку я знову бачу.
В душі холодній танутиме лід.
Цілунок подаруєш ти гарячий,
Залишиш у моєму серці слід.
11
6
448
Найкраща країна...
Найкраща країна лиш рідна,
Міста мальовничі – свої.
І небо над степом блакитне.
Співають пісні солов'ї.
Над ставом верба зажурилась,
Калина у полі цвіте.
Пшениця від вітру схилилась
І губить зерно золоте.
І більше нічого не треба.
Живу я у ріднім краю.
Прошу лише мирного неба
І щастя в країну свою.
11
1
480
Львів
Казково-старовинне місто Лева
Не засинає навіть уночі.
Не плавить його спека полуднева.
Ти шлях до нього віднайди мерщій
Щоб загубитись і дивам радіти
І вулицями мощеними йти
Вперед. На крилах західного вітру.
Побачити все місто з висоти.
Львів пахне ніжно кавою і димом
І покликом наповнене надій.
А все, що бачиш, називаєш дивом...
У здійснення повіриш усіх мрій.
І музика десь звідусіль лунає,
Містяни й гості до зорі не сплять.
Душа Вкраїни мерехтить, палає.
Блакитно-жовті стяги майорять.
"Люблю я Львів", - собі прошепотіла.
У казці феєричній я. Чи сплю?
Та знаю, що ростуть у мене крила,
Бо вже здійснила мрію я свою.
10
0
322
Я щаслива
Щаслива, бо у мене є сім'я,
Щаслива я, бо маю друзів щирих.
І твердо на землі стояти буду я,
Бажатиму усім добра, здоров'я, миру.
У мене щастя, бо кохати вмію я
І знаю, що кохання це взаємне.
Хоч невідома є дорога у життя,
Я віритиму тільки у приємне.
І мрія кожна здійсниться моя,
Бо всесвіт теж мені допомагає.
А перешкоди всі долати буду я.
Вершини досягну. І я це точно знаю.
9
2
409
Я посміхнусь тобі...
Я посміхнусь тобі. Привіт.
Знайду в собі для цього сили.
А твої очі - цілий світ,
Який я ніжно полюбила.
І теплу посмішку твою
Несила вже не помічати.
І перша крок вперед зроблю,
Аби можливість не втрачати.
Хвилююсь трохи. А проте
З тобою бути так приємно.
Моє кохання розцвіте.
Я вірю, що воно взаємне.
А трепіт серця, наче знак,
Що ти - частина мого світу.
До тебе в небі зодіак
Вестиме у шалене літо.
14
5
318
Баталія
Я мрію про нас кожну мить...
Сама із собою борюся.
А серце так сильно щемить,
Коли почуттям я здаюся.
До нашої зустрічі знов
Лічитиму кожну хвилину.
А душу мою та любов
Розбила на дві половини.
Одна половина твердить:
«Кохання – багаття палюче,
Яке дуже швидко згорить.
Тоді вже печаль неминуча.
І спалить тебе, обпече.
Нікого любов не шкодує.
Вбиває і ранить. А ще
Розлуки хвилини дарує».
А інша частина моя
Шепоче: «Любити – прекрасно.
Любов подарує життя,
Любов не буває нещасна.
Любов милосердна і скрізь
Самотні серця возз'єднає.
Любов подарує, крім сліз,
Вогонь, що усіх зігріває».
Подобаєшся ти мені.
Зізнатись у цьому боюся.
І завжди я, навіть у сні,
Сама із собою борюся.
9
3
258
Червоне і чорне
Червоний - любов,
А чорний - розлука.
Не треба розмов.
Зігрій мої руки.
Червоний - це мить,
А чорний - це сльози.
І щастя вже спить
Десь напівдорозі.
Червоний - це мак
На чорному небі.
Шукаю я знак,
Як жити без тебе.
Червоне вино
Пили ми з тобою.
Було це давно,
Напевно, весною.
Розходитись час.
Нас ніч розділяє.
А місяць погас.
Ще й холод доймає.
Червоний - для нас,
А чорний - розлука.
В останній лиш раз
Зігрій мої руки.
10
1
368
Чарівне літо
Чарівне літо зустрічаю,
В небесне море я пірну
І сонце піснею вітаю.
Вночі я місяця гукну.
А запах лип п'янить, чарує...
В цей світ я перший крок зроблю.
Чарівне літо подарує
Цю зустріч. Посмішку твою.
Чарівне літо... Так, я мрію
І вірю: будемо разом.
Надії промінь душу гріє.
Це ж літо. Ніжності сезон.
Душа щаслива і співає.
Зненацька погляд твій ловлю.
Я маю крила. Я літаю.
Чарівне літо... Я люблю.
6
0
315
Солодке літо
Солодке літо. Ніжне літо.
Медове, тепле, дощове...
Яскраве. Вдягнене у квіти.
Легке. Нестримне. І живе.
Бузкове літо. Волошкове.
Бджолиних сповнене пісень.
І запах вітру - світанковий...
Новий запалюється день.
Безмежне, тихе, загадкове
І пурпурово-золоте.
А небо - ніжно-бірюзове.
І липа буйно так цвіте.
Коханням сповнене. І цвітом.
Я силует твій бачу знов.
Солодке літо... Ніжне літо...
Собі зізнаюсь: це - любов.
9
1
418
Це літо...
Це літо дійсно незбагненне -
Тепло і радість. І любов.
Все змінюється так шалено,
Та згадую тебе я знов.
Багаття запах. Терпкий. Гіркий.
Солодко-м'ятний запах трав.
З нічного неба впала зірка...
Хочу, щоб ти мене згадав.
А голос твій... Такий чарівний!
І найпохмурішого дня
Або вночі, як місяць срібний -
Тебе завжди згадаю я.
Тепер кохання є у мене
І щастям сповнене життя.
Це літо дійсно незбагненне,
Бо мрія здійсниться моя.
8
0
282
Ранковий американо
Літній ранок. Запах кави.
Ніжність. Рук твоїх тепло.
Поцілунок твій ласкавий...
Певно, так завжди було.
Прокидаємося рано.
Потім ти на кухню йдеш
І мені американо
Терпкий, пряний подаєш.
Сонця схід такий яскравий!
І пташок солодкий спів.
П'ю п'янку, пахучу каву...
Зараз нам не треба слів.
Посмішка твоя ласкава.
Погляд ніжний я ловлю.
Світ завмер. Ми п'ємо каву
І шепочемо: "Люблю..."
14
1
442
Калейдоскоп почуттів
Радість кольору суниці
В серці квіткою цвіте.
Колір сміху - як жар-птиці -
Жаром душу огорне.
Феєрверки - ейфорія,
Ніжність - кава з молоком.
Лазуровий - це надія,
Дружба огорта теплом.
Колір пристрасті - бордовий,
А чекання - чорний чай.
У кохання - світанковий,
Пурпуровий небокрай.
Колір смутку димно-сірий,
В затишку він дощовий.
Сонячно, коли ти щирий,
Добрий - білий і простий.
А розлука - ніч осіння.
Спокій зеленню шумить.
Мерехтливий - це везіння.
І свобода - це блакить.
Ну а щастя - різнобарвне.
Кольорами виграє.
Неймовірне, незвичайне,
Щастя в кожного своє.
13
1
397
Моя любове...
Моя любове, ти усе ж існуєш.
Ти поглядом мене зачарував.
Я знаю, що колись мій спів почуєш,
А зараз моє серце ти забрав.
Зізнаюсь я: кохати не хотіла.
Самотності раділа я, авжеж.
Любов подарувала мені крила.
Тепер для мене не існує меж.
Не знаю я - радіти, сумувати...
Незвичні ці солодкі почуття,
Не можу я тебе не помічати.
Любитиму тебе усе життя.
12
1
420
Літній дощ
Літній дощ... І ніжна прохолода
Напуває землю до глибин.
Так п'янить ця свіжість і свобода.
Простягається небес ультрамарин.
Теплий дощ... Він піснею чарує,
Барабанить, в кронах шелестить.
Хай весь світ мелодію цю чує
І хай час зупиниться в цю мить.
Кавою зігрію себе вранці,
Спокою радітиму в цей час.
Під дощем шалені, дикі танці
Затанцюю, як в останній раз.
Ну а потім втомлена, щаслива,
Радістю своєю поділюсь,
Бо моє життя - це справжнє диво.
Жити я понад усе люблю.
11
0
359
Жовтень
Надходить час для листопаду,
Туманних ранків, холодів.
Приходу жовтня осінь рада,
Сезону затяжних дощів.
Повільно настають морози.
Ховаюсь, кутаюсь в пальто.
А осінь заморозить сльози.
Печалі не скажу я «стоп».
А листя швидко опадає,
Не лишить золото слідів.
Я знову осінь проводжаю
У край туманів, в місто снів.
10
3
327
Моя кава
Ти - ніби кава. Запашний. Гарячий.
З корицею, з ваніллю. З молоком.
Легкий, як мокко. І міцний, неначе
Рістретто. З незабутнім присмаком.
Як лате-айс. Холодний, свіжий. М'ятний.
Як капучіно, ти мене п'яниш.
І твій цілунок наче шоколадний.
Як львівська кава, вранці бадьориш.
Як віденський еспрессо, ти вершковий.
З кислинкою, і яблучним смаком.
Американо ніжний, світанковий.
З тягучим медом і п'янким вином.
Терпкий, гарячий, пристрасний, як айріш.
І ніжно-прохолодний, як глясе.
Не опишу емоцій. Але, знаєш,
Для мене значиш більше, ніж усе.
24
5
5839
Рання осінь
Рання осінь блукає садами.
Не холодна вона, зовсім літня.
Розмовляє тихенько з вітрами,
Гонить хмари у небі блакитнім.
Рання осінь дощами не плаче.
Літнє сонце вона закликає.
Карамельно-медова. Гаряча.
Сміючись, жовте листя зриває.
Тепла, щедра. Така пустотлива.
У лісах пісні дивні співає.
Любить яблука, груші і сливи,
Журавлів в довгий шлях проводжає.
Птахів, звірів завжди приголубить
І тепла їй ніколи не досить.
І погоду ясну дуже любить,
Бо вона така рання, ця осінь.
10
0
360
Дим
По землі простирається дим
І вкриває зруйноване місто.
І ховає усе. А над ним
Лебедина лунає вже пісня.
І завмерло усе. Лише дим
Обійме вербу тиху, плакучу.
Біля міста - струмок, за яким
Наче змій, шелестить плющ повзучий.
Хмарно, димно. І попіл-пісок
Темні вулиці тихо вкриває.
На руїнах забутий вінок
Наче сльози, квітки розсипає.
Хіганбана і маки цвітуть.
Наче кров. І їх дим не з'їдає.
Асфоделі-зірки проростуть.
Кипарис гине за небокраєм.
Місто вмерло. Лиш попіл і дим...
Сонця промінь уже тут не зблисне.
Тільки ворон кружляє над ним,
Лебедина лунає скрізь пісня.
10
0
338
Туманна осінь
Туманна осінь в вікна зазирає
І крадькома дощі до міста кличе.
А журавлі у вирій відлітають
І в небі сірім сумно так курличуть.
Туманна осінь холодом лякає,
Багряно-жовтим листя розфарбує
І рано-вранці роси назбирає.
З жовтневим вітром у лісах танцює.
День кожний швидко пролітає.
Настане вечір. Він холодний, свіжий.
Сміється осінь, час наш забирає
І місяців-синів з собою кличе ніжно.
Вже десь далеко, за горами літо
Із журавлями разом відлітає.
Панує осінь дощова, розмита,
Туманом білим місто укриває.
6
0
407
Осінь
Відходить серпень. Спеку забирає.
Нечутно осінь в місто прилітає
І прохолодний вітер, свіжий та медовий,
Жовтогаряче листя позриває знову.
Запахне осінь сумом, карамеллю,
Гарячим чаєм, дивом, аквареллю,
Цукерками і теплим шоколадом,
Барвисто-неймовірним листопадом.
Американо терпким пахне осінь,
Обійми теплі пам'ятаю й досі.
Свободою запахне небо синє...
Згасає швидко ніжний день осінній.
Хоча ще літо, холод відчуваю.
Вже осінь тут. Її я привітаю.
Природа навкруги нечутно завмирає...
Відходить літо. Осінь прибуває.
12
0
315
Осінній вечір
Осінній вечір. Свіжість. Прохолода.
Яскраве світло ліхтарів.
Уже до сну готується природа,
Згубивши листя між осінніх днів.
Осінній вечір. Місто засинає.
Сховалось сонце вже за небокрай.
З-за хмар сріблястий місяць визирає
І вітерець навіює печаль.
Багряне листя тихо облітає,
Гілки дерев торкаються зірок.
Тепло останнє осінь забирає
І знов зима нечутно робить крок.
Огорне осінь оксамитом плечі.
І холод, хоч листопаду нема.
Осінній вечір, загадковий вечір...
До міста наближається зима.
9
0
345
Остання осінь
Остання наша осінь разом.
Останні дні, останні почуття.
Не згадую про тебе... Інколи лиш... Часом...
Немає більше цьому вороття!
І листопад вже смуток закликає,
Туман і холод зазирають скрізь.
Останнє листя тихо опадає,
Дерева мокрі від осінніх сліз.
А лютий вітер у душі панує,
Бо бач, у нього зовсім справ нема.
І спогади про тебе він руйнує.
Все решту заморозила зима.
Остання осінь? Ні, ще не остання.
Багато осеней в майбутньому у нас.
Остання осінь нашого кохання...
Неначе кораблям, розходитися час.
6
0
379
Ти просто йди
Ти просто йди. Я просто залишаюсь.
У темряві ти не помітиш сліз.
А серце порожнеча огортає,
Яку північний вітер нам приніс.
Розірвемо все те, що нас єднало,
Розіб'ємо всі світлі почуття,
Розтопчемо... І цього іще мало?
Псуємо сторінки свого життя.
Слова колись ми ніжні говорили
І мріяли дістати до зірок.
Як палко, пристрасно і гаряче любили!..
Тепер же до розлуки – лише крок.
І зимно так. А мій американо
Вже не розтопить кригу у душі.
Ще не пора розходитися, рано.
Як швидко ми дістались до межі...
А сніг іде. І кроки заглушає.
Ти чуєш? Забирай свою любов!
Ти швидко йдеш. Я просто залишаюсь.
З тобою не побачимося знов.
8
0
396
Шабаш
У ніч Вальпургієву небо потемніло,
Здригнулося від грому і дощу.
Немов злякалося диявольської сили,
Що тішилась у горах досхочу.
Чечітку лихо чортенята вибивали
Аж сипалися іскри з-під копит.
В гнилому озері русалки танцювали,
Сяйнув очима чорний ворожбит.
На мітлах пронеслися відьми, наче птиці,
Оголюючи тіло на льоту.
Ловили і жбурляли сині блискавиці,
Що розрізали ночі чорноту.
А стогони і крики, тупіт, свИсти
Котилися луною між дерев.
Настала північ. І прибув нечистий
Під моторошний стоголосий рев.
До третіх півнів десь у горах стугоніло.
А потім регіт божевільний стих.
Та знов у чорну ніч збереться дика сила
За тінню гір та у лісах густих.
7
1
326
Пристрасть
Дотик руки. Цілунка жар палючий.
Бажання лавою по тілу розтеклось.
І зупинився час. Мить солодко-тягуча...
А серце затремтіло, піддалось.
Шалена посмішка. В очах азарт палає.
Не зупиняйся! Далі!.. Хочу ще...
Тремтячими руками одяг я зриваю.
Розплавлене повітря так пече...
Так важко дихати. А на щоках - рум'янець.
Палкі обійми з розуму зведуть.
Непередбачуваний пристрасний наш танець...
А відчуття у небеса несуть.
Цей дикий ритм... блаженство, божевілля,
Падіння, злети - наяву, не сон.
І насолоду, пристрасті похмілля,
Ми знов і знов відчуємо разом.
7
0
363
Я хочу тебе чути...
Я хочу тебе чути,
Твої прості слова.
Запитую: чому ти?
З тобою я жива.
Я хочу зрозуміти,
Ким ти для мене є.
І у відлуннях світу
Знайду ім'я твоє.
Я хочу відчувати
Гарячий дотик рук.
Не буду зупиняти
Шалений серця стук.
Я хочу пам'ятати
Миттєвості п'янкі
І ніжно цілувати
Вуста твої тонкі.
Я хочу разом бути,
Тебе відчути знов
І почуття збагнути,
Назвати їх - любов.
9
0
368
Контраст
Я не люблю тебе. І ти це мусиш знати.
Але люблю. Не хочу, щоб ти знав.
О Боже, як же боляче мовчати!..
Та говорити рано. Час ще не настав.
Я крижана - ти кажеш. Я колюча.
Холодна і чужа, похмура я. Авжеж.
Хоч важко стримати емоції пекучі,
Бо почуття мої не мають більше меж.
Я зараз промовчу. А хочеться кричати.
Хай світ почує: Я тебе люблю!
Стоп, ні, не можна так казати.
І посмішку сховаю я свою.
Я розриваюсь. Що мені робити?
Я божеволію, хоч стриману вдаю.
Бажаю одного лише: тебе любити
І щоб ти відповів взаємністю: люблю.
6
0
327
Не питай
Не питай, чому
Я опускаю очі.
Не питай, чому
Я бачитись не хочу.
Не питай мене,
Бо відповідь ти знаєш.
Може, все мине?..
Не цього я жадаю.
Не питай, коли.
Минуле не змінити.
Все це ми пройшли
І час настав любити.
Не питай, чому
Я так тебе жадаю.
Не лишай одну,
Бо я тебе кохаю.
4
0
339
Тому що ти є
Тому що ти є,
Я жити бажаю.
Тому що ти є,
Я в мріях літаю.
Ім'я я твоє
У серці лелію.
Скажу все, як є,
Мовчати не вмію.
І прошепочу...
А що - я не знаю.
Тому що ти є,
Живу я, кохаю.
4
0
386
Принц Осені
Ти - моя Муза. З осені з'явився,
Мене у танці вітру закружляв.
Кажу тобі: "Мій принце, покажися.
Натхнення ти мені подарував".
Твій сміх - ледь чутний. Де ти заховався?
Котом Чеширським зникнеш у лісах.
І як про мене, Музе, ти дізнався?
Побачив на картинах? Може, в снах?
Король Натхнення, Муза легкокрила...
Твої цілунки вітер принесе.
Це, певно, осінь чаклувала-ворожила,
Щоб ми зустрілись... Але ж це не все.
Це не кінець - лише початок казки.
Тебе, осінній принце, я знайду.
І прийде час, і знімемо ми маски,
Зустрінемось не в сні, а наяву.
5
0
391
R. S.
Я потайки милуюся тобою,
Коли в кав'ярні чай чи каву п'єш.
Сміюся тихо. Що таке зі мною?
Ти ніжно посміхнешся. І ти теж?
Можливо, ти мене не помічаєш,
Можливо, я придумала тебе.
А може, щось усе ж ти відчуваєш?
Хай іскорка між нами промайне...
Твої вуста я мрію цілувати
І очі уявляю твої скрізь.
Слова б знайти і з вітром надіслати -
Сміливий крок? Кохання? Чи каприз?
Не знаю... І що коїться зі мною?
Чому в кафе на крилах я лечу
І потайки милуюся тобою?
Але про це нікому не скажу.
26
0
4952
Ти - моє небо
Ти - моє небо.
Серед тисяч світів,
Через сотні віків
Я прийду лиш до тебе.
Ти - моє щастя.
Ти - опора й політ,
Нерозгаданий світ...
Не даєш мені впасти.
Вся ніжність літа
В твоїх зорях-очах,
В твоїх теплих руках.
І душа моя квітне.
Може, ти знаєш,
Що ці диво-вірші,
Тиха пісня душі -
Лиш для тебе. Ти знаєш?
Ти - мої мрії.
Тепла кава в руках,
Дотик вуст на губах...
Я сказати не смію,
Що лиш до тебе
Крізь світи навесні
Я прийду уві сні.
Просто ти - моє небо.
5
0
352
Я тебе знаю
Я тебе знаю.
Ніжний дотик і очі -
Бачу я їх щоночі
І усе памятаю.
Я тебе знаю.
Твою посмішку, погляд...
Я люблю, коли поряд
І сама посміхаюсь.
Це неминуче.
Крізь падіння і злети
Більш ніхто на планеті
Нас тепер не розлучить.
Я тебе знаю.
І, від щастя завмерши,
Поцілую, як вперше.
Я усе відчуваю.
Тихо зізнаюсь.
Дивно це розуміти,
Та у цілому світі
Лиш тебе я кохаю.
7
0
338
Він завжди п'є пахучу каву...
Він завжди п'є пахучу каву
І посміхається. Мені
І сумно, й весело, й цікаво:
Подобаюсь йому чи ні?
Він - наче бог, що сходить з неба,
Що заблукав поміж світів.
Мені нічого більш не треба,
Лиш провести з ним кілька днів.
В кав'ярні разом каву пити.
І з посмішками на вустах
На спільні теми говорити
І бути поруч. Навіть в снах.
Це так реально. Я це знаю.
"Він неймовірний..." - шепочу.
Але чомусь завжди тікаю,
При зустрічах завжди мовчу.
Він любить каву. Він - гарячий.
Я не чекала. Не цього,
Бо почуття моє лиш значить,
Що ніжно я люблю його.
8
0
314
Відьмаче...
Відьмаче, то не я тебе шукала.
Нас доля і призначення звели.
Ти той, кого в житті не вистачало.
Тоді чому ми знову розійшлись?
Відьмаче, ми ніколи не зумієм
Забути і не згадувати нас.
Що є між нами? Може, зрозумієм,
Коли побачимося знову. А в цей час,
Відьмаче мій, до тебе поспішаю
І ти до мене між світами йдеш.
Це доля чи призначення? Не знаю.
Чекаю, коли знову обіймеш...
Призначення чи доля - неважливо.
У ці моменти тільки ти і я.
Нам повернути втрачене можливо
І пронести кохання крізь життя.
6
1
328
Перехожий
Ти - випадковий перехожий.
Ти - зустріч що змінила світ.
І хоч на мене це не схоже,
Та серце проситься в політ.
Ти ніжно-теплий, як світанок,
Медове сонце в небесах.
Як з молоком американо -
Улюблений, терпкий на смак.
Ти - хвиля ніжності й шаленства.
І радість, що не має меж.
Я відчуваю лиш блаженство,
І сподіваюся, ти теж.
Щасливим бути може кожен.
Достатньо лиш зробити крок.
Ти - випадковий перехожий,
Ти в снах приходиш знов і знов.
24
0
4759
For A.
Ти просто вірила у диво
І казка сталася раптово.
Тому що в світі все можливо.
Зустрілись ви не випадково.
Ти його погляд помічаєш
І ніжну посмішку даруєш.
Хіба таке в житті буває?
Хіба така любов існує?
А серця стук не зупинити,
Такий гучний, такий шалений.
Все можеш ти цієї миті,
Хоч світ здається незбагненним.
І ти колись обов'язково
Слова прості знайдеш для нього.
Бо зустріч ця не випадкова.
Зійшлися ваші дві дороги.
А зараз... дивишся на нього
І твоє серце завмирає,
Бо розумієш, що нікого
Так ще ніколи не кохала.
6
1
340
Sadness
Хай темрява сховає мої сльози,
А ніч вуаллю постать огорта.
"Ти знов одна", - шепоче тихо розум.
Я хочу вірити, що це усе не так.
"Все добре", - повторю, як заклинання,
Та не приборкать хаос у душі.
"Все... добре?" - та на це просте питання
Скажу сама собі: - "Та не сміши".
Вино на самоті - найкращі ліки.
Як завжди, після півночі не сплю.
І щиро поспілкуюся, от тільки
Сама я із собою говорю.
7
3
319
