-1-

Цей звук мене нашорошив. Я удавав що сплю, але усі мої сенсори були чутливі. Ось знову цей звук, налаштовую системи, щоб побачити крізь стіни. Овва! три чоловіки прокрадаються, один до дверей, а інші двоє до вікон. Це ж! Думки метаються! Як втекти і щоб не зашкодити іншим хлопцям у кімнаті. Так, хуткіше, приєднати ранця до спіни, піднятися вгору під саму стелю, обережно підлетіти до вхідних дверей. Ось вони відчиняються. Йдуть хвилини, а ні хто не заходить. Як же важко підтримувати себе в одному положенні, та ще і під стелею, а закон тяжіння ще ніхто не відмінив.

І раптово крадій зайшов і попрямував точнісінько до мого ліжка. Все, більше не зображаю з себе людину-павука і хуткіше вилітаю у відчинені двері. А це було для них неочікувано, бо не відразу зреагували, а коли за мною побігли, то зрозуміло, що не могли ніяк наздогнати.

Ха, вони не знали, що я вмію літати! Та ж я і близнятам не говорив, що мій ранець може перетворюватися на реактивний пристрій (ну так, домішка Карлсона – це не тільки про самовпевненість характеру). А Гера ж про це не міг повідомити, бо прийшов до лабораторії, коли мене вже було сконструйовано, залишалися тільки програмні налаштовування.

І ось я знов сиджу на дереві. Щось це вже починає повторюватися – я втікаю, після чого сиджу на дереві.

А як все було чудово! Ну ми з близнятами виконували ті хитрощі, що продумали з приховуванням, що я зовсім не справжній хлопець. У тій же столовій я сидів проміж ними і вони мінялися зі мною тарілками, так що вдавалося, ніби це я сам усе їм (потренувалися ще вдома), затримки виходили тільки коли було щось таке смачненьке, що хотілося добавки кожному.

А які ігри тут були! Ми з Владом – аніматором потоваришували. Я аж захопився цим юнаком. Стільки цікавих ідей ми разом придумали. Ось тільки вчора він поїхав у місто і там з ним щось трапилося, так що його відвезли до лікарні. А сьогодні по обіді до нас прибув новий аніматор, тільки я ще не встиг з ним познайомитись.

І ось на такий невеселій думці до мене надійшло повідомлення від Микити і мої думки стали зовсім депресивні.

Тому що мені через Микиту повідомлялося, що якщо я не хочу заподіяння шкоди своїм друзям-близнятам, то повинен з’явитися на місце зустрічі. Координати місця надсилалися.

Отже моє вміння літати мене не врятувало. Бо Гера знав про мене головне – я не зможу підставити друзів, наразити їх на небезпеку.

-2-

І хто б сумнівався, що я зустріну тут цього лисого типа, звісного як – Арсен Вітольдович. Так, супергероя зображати не станемо, бо зі мною захочуть відразу помірятися силою. Краще я буду такою маленькою, не зовсім розумною, наляканою істотою. Авжеж, від незвісної жахливої перспективи і в сміливця усе затремтить. Тож стою, тремчу.

А той на мене так споглядає оцінююче, ніби вирішує, чи відповідаю я тій ціні, яку за мене сплачено, чи за мене переплатили. Так і хочеться зухвало скинути голову і відповісти: «Я самий розумний, багатофункційний, інноваційний і так далі, усі ті «самий», ще і ексклюзивний». Але ні, стримуюсь. Нехай краще сумнівається у моїх можливостях, може розчарується і відпустить. Хм, не вийшло, по очах побачив – не відпустить.

– Так навіть буде цікавіше. Не знаю, що з тобою зробили, що ні Гера, ні інші не змогли добратися до твоїх програмних кодів. – Це він про те, що перед зустріччю з ним, зі мною попрацювали його фахівці, але як і обіцяв Митя, нічого не змогли змінити. – Але так буде експеримент цікавішим. – І знову на мене дивиться з такою доброзичливою посмішкою. Це мабуть він гадає, що посмішка в нього виходить доброзичливою, мабуть алігатор і той усміхається привітніше.

– Ти мабуть гадаєш, хто ж тебе з друзів здав? Хочеш скажу? – а це він не прав, я зовсім не думаю, що хтось з друзів міг мене зрадити. І моє перше правило – ніколи не вірити словам ворога про друзів, у них завжди буде брехня.

– Ну що ж, повернемо тебе у табір. Живи далі. – А про себе, пошепки, знов добавив, що так буде навіть цікавіше. Про що це він? Якої підстави очікувати? Мене це більше лякає, ніж пряма погроза.

Тим часом мене водрузили до машини і відвезли до воріт табору, а далі вже сам, по повітрю.

-3-

Я не став повертатися до спільної кімнати, а вирішив зачекати на друзів у альтанці, про що їм і скинув повідомлення. Мені потрібно поміркувати на самоті. Нашу бесіду з паном Арсеном, я передавав напряму Микиті, то ж він у курсі проблеми, але у цю мить підключитися до мене не може за поважних причин – на світанку він заснув.

– Мені це не подобається, бо ми не знаємо на що очікувати! – Оголосила спільну думку Марійка, після моєї розповіді про нічні події. – І оце: «буде тільки цікавіше», ось точно для нас таким не буде.

– А може і буде, – тихіше за сестру промовив Матвій, – якщо ми будемо діяти на випередження, ми ж так вирішили. Пам’ятаєте?

– Але ж ми не знаємо, на випередження чого! – емоції у Марійки не вщухали, а мені чомусь стало від цього спокійніше, ніби з мене зняли весь тягар скрутної ситуації. Ось таку я відчув підтримку.

– Так давайте дізнаємось. – Матвій усміхнувся, ніби тут немає нічого складного.

– Як? – Марійка вигукнула запитання і тут зупинилася на думці, що раптово виникла. А можливо ця думка вже і не є такою раптовою? Бо Марійка дістала зі своєї сумочки скетч-нотатник і різнокольорові лінери.

– У нас проблемна ситуація яка? – приготувалася занотовувати Марійка. А ми усі замислилися так, ніби випали з реальності. Бо не потрібно розумових зусиль, щоб емоційно висловлювати своє невдоволення становищем, жалітися і скаржитися. Але як тільки потрібно думати про розв’язання, тут вже потрібно задіяти інші ядра процесора. І це буває нелегко.

Ось і ми сидимо, дивимося на чистий аркуш і намагаємося задати головне запитання проблеми, бо саме від цього залежить вірний напрямок її розв’язання.

І тут, о супер-мить! до нас приєднався Микита.

– Я ось тут все думаю, для чого їм потрібен Кеша, і що вони хотіли у ньому для цього перепрограмувати?

– О! це ж і є наше запитання! – Зраділа Марійка так, ніби це не запитання, а вже готова відповідь.

– А вже робите нарис проблеми. Чудово, я тоді до вас приєднуюсь. Що ви вже занотували?

– Ну, тільки запитання. – Вже не так радісно відповіла дівчинка. – Але ж ми тільки почали. – Це промовлялося як виправдання і захист одночасно, а це вже не є добрим для спільної справи. Це відчув і Микита, то ж поспішив завірити близнят, що він хотів зорієнтуватися, що нам вже є відомим.

– Так, нам відомо чим займається цей пан Арсен і що його спільником є ваш лаборант Гера. – Матвій говорив, а сестра за ним занотовувала.

– Цей Гера може стати зачіпкою. Він же з’явився у лабораторії, коли Кешу було майже повністю сконструйовано. У нас секретна лабораторія і все пильно охороняється, але ж про цей експеримент стало відомо. То ж через кого?

– Так, я це запитання теж внесла.

Для чого їм потрібен Кеша? І що вони хотіли перепрограмувати?

Через кого стало відомо про експеримент?

– Кеш, давай ти зараз передивишся що випускає студія пана Арсена і зробиш аналіз: яка загальна тема, на що спрямована та інформація, до чого спонукає. Ви, Марійка з Матвієм, пограєте у гру, що вони випустили. Кеша вам перешле саму популярну. І спробуєте здогадатися який посил у ній приховано. Так, я гадаю, ми зорієнтуємось з питанням до чого їм Кеша. А я ж займуся Герою, довідаюся що пов’язане з його появою у лабораторії. Якщо щось, то я на зв’язку.

Ми з близнятами дружньо кивнули, що зрозуміли Микиту.

-4-

Еге ж, а вони знаються на справі. Усі ці ролики, мультики, кінострічки є вельми захопливими. Я аж не відразу похопився, що дивлюся більше десятого відео, а ще й не приступав до їхнього аналізу. А коли схаменувся, то по мені ніби струмом пробігло і загорілася червона лампочка. Що тут так задивовує і при цьому насторожує?

Ось воно! На черговому ролику я ухопився за цю мить, коли знов відчув хвилю сильних емоцій. Усі ці відео майстерно впливають на емоції, викликають то сильний жаль, то радість, то занепокоєння, то натхнення. Усі емоції настільки яскраві і відчутні. І коли я це усвідомив, то і зрозумів, чому мене так зачарувало. Бо мене можна вважати експертом по розшифруванню емоцій, таку програму у мене закладено, щоб бути дитячим компаньйоном.

Отже, вплив на емоції, формування відчуттів, маніпулювання настроєм.

Скоріше надсилаємо повідомлення Микиті, здається я намацав той зв’язок зі мною.

Дивлюся на близнят, вони щось між собою обговорюють і здається вони теж виявили приховану небезпеку.

Микита приєднався і відразу почав керувати, тільки не так спокійно як раніше. Щось за цей час сталося, що так стривожило мого друга, сильніше ніж повідомлення про можливість мого викрадення.

Гаразд, я виклав що зрозумів з перегляду відео і що побачив зв’язок з моєю унікальною здатністю розпізнавати емоції і відображати їх самому, а також швидко придумувати як перетворити одні емоції на інші (задумувалося, що я так зможу негативний настрій дитини переключити на позитивний).

– О, у грі теж відчувалася така швидка зміна настрою, ось тобі емоційний зліт і відразу таке падіння у відчай. – Не чекаючи, поки я закінчу викладати свої міркування, заторохтіла Марійка. – Але ми ще помітили, що тебе постійно спонукають на відчайдушні дії, ну заганяють у безвихідь, а там або стрибай у прірву, або проривайся через вогонь. І так раз за разом, що потім вже не замислюючись робиш небезпечні дії.

– І гадаю, це зовсім не навчання хоробрості. Ніби намагаються тебе позбавити відчуття небезпеки і провокують на безрозсудні вчинки. – Підсумував Матвій. – Кеш, а це може з тобою бути якось пов’язано?

– Треба подумати. На перший погляд ні, та і на другий погляд – теж ні! Я ні у якому разі не можу наразити будь-яким чином і будь-кого на небезпеку. Напроти, я повинен тільки захищати!

– Кеша! – Марійка перервала мою запеклу промову. Ніби хтось міг мене запідозрити, що можу створити загрозливу для життя ситуацію. – Кеша, а можливо саме тому тебе і хотіли перепрограмувати, що ти на це не спроможний?

І ось після цих слів ми усі так і витріщилися на Марійку.

– Точно! Усе складається! Скоріше занотовуємо наші умовиводи і будемо думати, що нам робити далі. Тим більш, що часу обмаль, вони ж зараз якраз придумують план проти мене.

– А що там з Герою? – Марійка як і я помітила, що Микита як не свій, не просто стурбований, а якийсь занадто зосереджений.

– Гера зник. Тобто він не просто не з’явився на роботу, він взагалі зник і ніхто його не може знайти. А враховуючи секретність нашої діяльності, його ретельно шукають. Про нього навіть згадки не залишилося у нашій базі даних. Він як фантом.

Сказати, що мені це не подобається? Але це вже занадто! Ну не зміг Гера мене перепрограмувати і викрасти, ну може ще десь помилився, але ж це не привід його «зникати».

– Нам потрібно його знайти. Хоча ми і зрозуміли, що вони хочуть зробити зі мною, ми так і не знаємо навіщо все це їм.

– Кеша, я ж сказав, що його шукають наші фахівці і не можуть знайти.

– Але ж вони не знають про Арсена Вітольдовича.

– Знають. Я їм надав твій запис розмови між ними і запис твоєї бесіди з Городієм і усю інформацію, що ти на нього знайшов.

Я спочатку намірився обуритися, що як він міг розкрити мою таємницю, де я знаходжусь. Але швидко схаменувся, що для самих злочинців це вже не є таємницею, а допомога фахівців з лабораторії нам і справді потрібна.

– Кеш, нам потрібно на обід, – Матвій вже вкотре подивився у телефон, – нас почали вже шукати, побігли скоріше.