-1-

«Шукають фахівці, шукають фахівці…». Як заведений повторював я про себе і все ніяк не міг заспокоїтися. Так вони шукають Геру. Нам Гера потрібен, щоб через нього довідатися про підступні замисли Корпорації від якої діє Арсен Вітольдович.

А що, якщо? Швидко надсилаю запит на з’єднання Микиті.

– Микита! – підстрибуючи на гільці, заволав я, тільки шепотом, до друга. – Я знаю через кого ми ще можемо вийти на Корпорацію крім Гери. Це наш новий аніматор Гена. Я все повторював ім’я «Гера» і раз, замість нього виголосив ось це «Гена». І у мене склався пазл. Усі ж працівники табору набиралися ще до того, як ми вирішили, що я тут буду. А потім сталося щось негаразд з нашим аніматором, і це можна розвідати, що трапилося насправді. А наступного дня у нас з’явився цей Гена, а тої ж ночі мене намагалися викрасти. І те, що він досі тут, думаю з ним буде пов’язано підступний план щодо мене.

– Так, зачекай, я зараз повідомлю наших хлопців зі служби небезпеки. І Кеша, Дмитрович передає тобі, як він радий, що ти знайшовся і вночі з’єднається з тобою, щоб обговорити ситуацію.

Як же це чудово! Дмитрович, керівник нашої лабораторії, і як у людей є тато, так його можна вважати моїм батьком, бо він мене придумав, таким, як я є. І що говорити, я все ж турбувався, як він сприйняв мою втечу, а потім, коли дізнався, чому я це зробив, і мою недовіру до нього. Ну що ж, вночі про це дізнаюсь.

-2-

– Кеша!

– Я тут!

– Ми теж тут. – Розсміялися Микита і Дмитрович.

Як же я радий бачити керівника. Так би і обійняв з усієї сили. Хоча ні, з усієї сили краще не треба, бо вона у мене така, ну пальцями запросто розчавлюю горіхи та гну гвіздки.

– У вас гарні вісті? – з надією запитую, але з того, як враз посерйознішали обидва, розумію, що не зовсім гарні.

– Ну що ти тут, і ми «тут», вже можна вважати за добре. – Знов посміхнувся до мене Дмитрович. – А далі, Микита, розповідай.

– Що стало звісно про Гену, так він прямий зв’язок з Арсеном. Працює на його телевізійному каналі сценаристом і актором.

– Так це ж добра новина! Я виявився правим! – Вставив я, не розуміючи, чому друзі не радіють разом зі мною.

– Еге ж, правий! Але розумієш, з’явилось таке відчуття глухого кута. Ми намагаємось відслідкувати з ким контактує цей Гена, з ким взаємодіє, але на ньому як усе обрізано. Ну пише він сценарії, ну грає у своїх фільмах, ну зараз є аніматором у таборі. І все!

Я заворочався у ліжку, але це не додало думок і я вирішив висковзнути через вікно, щоб вилізти на дах де є більше простору. Отже, я на даху спального корпусу вмостився так, щоб мене було не видно, а я міг спозирати усе навкруги. І думка з’явилася!

– А давайте знов, як люблять говорити наші близнята, будемо діяти на випередження!

Овва! І Микита і Дмитрович почали мінятися в обличчі на більш позитивний і робочий лад.

– Так, подивимося на ситуацію під іншим кутом. – Микита почав щось накреслювати на своєму планшеті, а я встав догори ногами, пригадавши розумну пораду – щоб вирішити проблему, подивись на неї зверху вниз.

– Свою активність Корпорація розпочала ще до того, як дізналися про Кешу. Коли ж вони довідалися про його унікальну можливість розпізнавати емоції і створювати потрібний настрій, то захотіли використати Кешу у своїх цілях. Саме про кінцеву мету нам і не відомо, але це пов’язано з керуванням емоціями і спонуканням до нерозважливих вчинків. І, Кеша, ти правий, нам просто необхідно діяти на випередження, бо якщо вони замість перепрограмування захочуть перетворити тебе якимсь іншим чином, то вони можуть цей вплив розповсюдити і на інших дітей, що поруч з тобою у таборі.

– Ось і я про що! І вони будуть діяти через аніматора Гену! То ж який у нас план? – Я все продовжував стояти догори ногами, а раптом придумаю грандіозний план.

І ледь не скотився з даху.

– У мене виникла ідея! А якщо мені пробратися на їхню студію, та подивитися їхнього «генерального плану», вони ж спочатку повинні були описати, що вони хочуть досягти, а вже ж потім придумували як, ну ці відео і ігри? У вас же теж був такий план коли мене придумали, я бачив.

– І як же ти бачив, якщо уся документація на тебе у моєму сейфі? – так вкрадливо доброзичливо запитав Дмитрович, – і може ти зараз розповіси, як тобі вдалося втекти? – о, я відчув загрозливі нотки у голосі.

Я на мить задумався, чи розкривати свої секрети, а потім вирішив, що ані, не стану і знав зосередив їх на моїй ідеї.

– Я роздобуду копію плану і ми точно будемо знати їхню мету і навіть більше, про весь їхній проект. Чудово я придумав?!

-3-

Так люди не роботи, вони такі ніжні творіння, що їм потрібно відпочивати. Хоча я зараз перебільшую свої можливості, мені теж потрібен час, щоб перезапуститися і перевірити усі налаштування, бо можу раптом зависнути. Отже вирішили планом проникнення на ворожу територію зайнятися зранку, а мені потрібно було ще подумати, як завадити Гені.

Ось до створення цих перешкод я і вирішив залучити близнят.

– Це що, новий аніматор працює на Городія? Тепер замість розваг будеш очікувати від нього якоїсь підлоти! – Марійка розгублено і водночас розлючено сприйняла цю звістку від мене.

– Угу! І нам потрібно так покращити йому життя, щоб на підступні дії в нього не вистачило ні часу ні сил. – І я мрійливо посміхнувся.

– Ха! Сюди б нашого Максимку, з його «врізатися у живіт». – Підхопив мій настрій Матвій.

– То ж починаємо нашу диверсійну компанію!

Ні, не яких вибухів і підпалювань, і будь яких стихійних лих, тільки так, щоб ніхто не постраждав і, навіть, сам Гена залишився неушкодженим. Але забава буде ще та!

Отже, я поміняю назвами усі аудіо і відео файли на його планшеті, що він включає під час роботи з дітьми. Уявляєте, якщо замість: «Сидів у лузі коник» зазвучить: «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела»? А тепер уявіть скільки часу піде на перевірку усіх файлів?

Далі, я запущу програмку на його смартфоні, так щоб він дзвонив, або надсилав дзвінки контактам Гени кожні 5-10 хвилин.

Ха, навіть якщо він здогадається про мою причетність, він не зможе мене за це притягнути до відповіді, адже тоді він себе розкриє. Він же не знає, що ми його вже виявили. Про всяк випадок, зроблю щоб телефони дзвонили і у інших дітей, але так, щоб частіше це відбувалося на його заходах.

І найголовніше лихо на голову бідного аніматора – це наша повариха Тьотя Глаша, я не впевнений, що у неї насправді таке ім’я, але саме так її усі називають. І вона може стати справжньою «бідою» для чоловіка. Справа у тому, що якщо хтось потребує її «материнської» турботи, то отримає її, турботи тобто, у повному обсязі усіх її 180 кілограмів.

Отже, Марійка розповість їй жалісливу історію про нещасне дитинство Гени і одиноку долю юнака і все, подальше життя у таборі аніматора буде майже щохвилини під дбайливим наглядом Тьоті Глаші.

А тепер повернемося до плану мого проникнення на студію Городія. Ось і Микита вийшов на зв’язок.

-4-

– Кеша, тримай, це план приміщення студії. Ми там позначили можливі кімнати керівництва, де може бути сейф з документами. Але ж розумієш, ми не знаємо, як там насправді усе розташовано всередині. Тим більше не знаємо яка там охорона, усі ці камери слідкування. Може ти краще спочатку туди навідаєшся на розвідку, а вже потім ми продумаємо як дістатися потрібної інформації?

Я погодився, що це слушно. І у ту ж мить подумав, а якщо вони надумають посилити охорону? Навряд вони очікують таких наших швидких дій на випередження, а завтра можуть вже почати самі, а ми так і не знаємо від чого стерегтися. Тож вирішив – дію сьогодні вночі.

Якби я був людиною, у мене б точно зараз калатало серце і підгиналися коліна. Коліна мої все ж таки підгиналися під самим нереальним кутом. Отже, спробу переміщатися під самою стелею, щоб не потрапити в об’єктив камер, прийшлося відхилити, тут і маленький дрон не прослизне. Так що у позі чогось середнього між багатоніжкою і павуком я намагався стати нижче плінтуса і злитися зі стіною, щоб пробратися до кожної позначеної кімнати.

Зрозуміло, що сейф не буде на самому видному місці. І так задача переміщення ускладнювалась ще і невідомістю де ж шукати потрібну «шафу». Гаразд, мені це легше зробити ніж будь кому. Бо пам’ятаєте про моє вміння сканувати через стіни? Але спробуйте це зробити, розпластавшись по підлозі, майже не піднімаючи голови.

А у шостій кімнаті я зрозумів, що саме тут і повинен бути головний сейф. Вона відрізнялася від інших так, як відрізняється круїзна яхта від човна рибака. А сейф майже і не прихований, ось він за акваріумом. Потрібно тільки знайти, як ця панель з рибками від’їжджає у бік.

Як же пробратися?

У переглянутих мною фільмах усе так просто, робиться фото пустого приміщення, потім воно кріпиться перед камерою споглядання і все, роби що хочеш. Ось тільки я хоча і можу сфотографувати, як я зроблю його на папері, я не поляроїд. А як прикріпити? Тримати перед камерою на витягнутій руці? Ні закрити чимось об’єктив, ні відключити електрику, ні … тут ще буде багато «ні» чого я не можу зробити, бо це відразу приверне увагу охоронців.

Тож думаємо далі. Ось що виходить, коли у тебе замало часу на продумування усіх деталей плану і ретельну підготовку. Так навмання, раптом щось вийде. А час уходить, а я тут думаю, а коліна дають сигнал, що у такому стані вони довго не протримають.

А якщо підключитися до системи керування відеоспостереженням? І надсилати їм дані вже не камер, а ті що я сам зафіксую? Так по черзі, нам потрібні дані ідентифікаційної картки співробітника-охоронця і пароль регістратора.

Нарешті стою у повний зріст і любуюся рибками. Красотень. І де наш заповітний важілець, що звільняє прохід до сейфу? Дивлюся скрізь стелю, стіни, підлогу, щоб побачити механізм і ось він. Потрібно змістити цей вазон з квітами.

А чи знаєте ви, що у кожного сейфу передбачений аварійний спосіб відкриття, на випадок якщо власник забуде пароль чи загубить ключ? Так, «електронні сейфові замки можна розблокувати шляхом набору на цифровому табло спеціального майстер-коду, встановленого виробником» – це я дізнався з сайту самих виробників. Потрібно тільки знати модель сейфу і хто його зробив. Ось зараз я це і побачу. Ну, ви вже зрозуміли, що дістати мені потрібний майстер-код, це лише справа часу.

Як було би написано про героя, який нарешті відкриває сейф, що в нього завмерло серце і загорілися очі. Тільки у мене немає серця, а очі і дійсно світяться у темряві.

Але що це відбувається?! Світло і дійсно загорається у кімнаті. Я швидко обертаюся і бачу, як відчиняються двері і до кабінету входять люди. Я ж продивлявся за ці двері, там лише ще одна кімната, пуста кімната. Як же так?