Розділ 1
Наші дні...
Промінчики сонця ковзали по білих напівпрозорих шторах на підвіконня, а звідти на письмовий стіл, де були стопками складені папери та книжки. За столиком сиділа молода дівчина, з усією уважністю, якою тільки можна, перебираючи якісь папери. Її руде, частково кучеряве волосся, заплетене в гульку, при денному світлі було наче язики полум'я, яскраве і прекрасне. Зелені очі, кругле акуратне личко, сіра в'язана кофта. Здавалося, що дівчині років шістнадцять, не більше, але насправді ж їй був двадцять один рік. Поруч на столі стояла червона чашка із кавою, пара від неї повільно спрямовувалася вгору, розсіюючись у повітрі. Іноді рудоволоса преривала своє заняття і робила кілька ковтків ароматного напою, потім знову бралася до роботи, перебираючи і читаючи, на вигляд, важливі папери. Офіс молодого слідчого був невеликим, але затишним. Навпроти вікна, біля стіни, стояли дві великі шафи, за склом яких були пронумеровані папки, кілька фотографій у рамках і ще всякі дрібнички. На підвіконні, у квітковому горщику, росли фіалки, а біля дверей була вішалка, з якої звисало чорне довге пальто і ніжно кремовий шарф. Усе в приміщенні було розкладено рівно й акуратно, ну просто рай для перфекціоніста. Втім, ним дівчина і була. Але тиша і спокійна умиротворена картина проіснувала недовго, тому що наступної миті двері розчинилися, і до своєрідного офісу зайшов високий хлопець із русявим волоссям і карими очима, вдягнений у білу сорочку і сині джинси. Він усміхався і, наспівуючи трохи дивну пісеньку, підійшов до рудоволосої дівчини:
- Сонечко світить, співають пташки, то чого ж ти тут сидиш, друже милий мій!
Але, здавалося, дівчина взагалі ніякої уваги не звернула на хлопця. Той зітхнув і підніс руку до її обличчя, клацнувши пальцями біля очей.
- Агов, Елліс, ти тут? Я до тебе, взагалі-то, звертаюся.
Тільки після цього та здригнулася і спрямувала погляд на свого приятеля. Вона зітхнула.
- Томе, вибач... Я запрацювалася.
Хлопець сперся однією рукою о стіл, а другу руку засунув у кишеню сорочки.
- Я помітив. Давно тут сидиш?
Так звана Елліс одним спритним рухом склала всі папери, які перебирала, рівною ідеальною стопкою і відклала вбік. Видно, що подібне вона робила не раз. Дівчина нарешті допила свою каву і тільки після цього відповіла:
- Зранку. У тебе щось термінове чи просто поговорити зайшов?
Хлопець узяв до рук чашку дівчини, яку та ще секунду тому поставила на стіл, і став робити вигляд, що з цікавістю розглядає білі візерунки на кераміці.
- Я по справі, звісно. У нас виклик. У міському парку дівчину знайшли.
Елліс підвелася на ноги і, вихопивши свою чашку з рук хлопця, поставила її на стіл. Юна слідча пройшла до виходу, накинувши на себе чорне пальто і шарф.
- Одразу б так і сказав. Чекаю на тебе в машині.
Томас лише посміхнувся і пішов за напарницею. Вийшовши на вулицю і, пройшовшись парковкою службового транспорту, двійця сіла в поліцейську машину. Елліс сіла за кермо і завела автомобіль. Том зітхнув і, пристебнувшись, сказав:
- Упевнена, що хочеш повести?
Відповідь на це запитання хлопець і так уже знав. Але запитати все ж наважився. Дівчина ствердно кивнула.
- Ти краще не скаржся, а ввімкни сирену.
Той перечити не став і виконав доручення. Рудоволоса дала по газах і машина різко смикнулася, помчавшись трасою. Дорогу вони їхали мовчки... Лише на півдорозі Елліс вирішила порушити мовчання.
- Розкажи докладніше, що трапилося.
Хлопчина подивився на подругу і знизав плечима.
- Міський парк, 6:30 ранку, працівник парку підмітав доріжки і виявив дівчину. Вона була серйозно поранена, ні документів, нічого такого. Її доставили в міську лікарню номер 3, по базі намагалися пробити, але нічого не знайшли. Вона буквально з нізвідки взялася. За останніми даними все ще непритомна, але стан уже не критичний.
Елліс уважно вислухала хлопця. А потім відповіла:
- Що по камерах?
Томас вичекав паузу:
- Нічого. Цього ранку камери ніби з глузду з'їхали і на відріз відмовлялися працювати. Тож немає ні свідків, ні записів. Але напад точно був збройним, про це свідчать ножові поранення жертви.
Юна слідча насупилася, міцно стиснувши кермо. Вона промовчала. Хвилин за п'ять парочка доїхала до місця призначення. Том вимкнув сирену. Біля входу в парк уже стояли кілька інших поліцейських машин, їхні лампи на даху блимали червоно-синіми кольорами. Елліс вийшла з автомобіля і, відсунувши залізну хвіртку входу в парк, попрямувала асфальтовою доріжкою вперед, де на неї вже чекали кілька офіцерів біля червоної в білу смужку стрічки. На ходу дівчина дістала з кишені пальта невелике розкладне посвідчення і показала його людям у формі.
- Елліс Бастерн, слідча Стріберта, другого відділення поліції.
Один з офіцерів підняв капелюх у себе на голові.
- Вітаю. Пройдемо зі мною.
З цими словами чоловік підняв стрічку, що огороджує місце події, і пройшов під нею, що зробила й Елліс. Дівчина той ж час стала уважно оглядати місцевість. Поліцейський хотів було ще щось сказати їй, але того гукнув товариш і йому довелося відійти вбік. Рудоволоса обережно обійшла огороджену місцевість по колу. Нічого такого примітного не було, прим'ята трава, присохлі плями крові на ній. І все. Абсолютно ніяких зачіпок.... Дівчина так задумалася, що навіть не помітила, як до неї підійшов Томас.
- Мені здається, цей напад пов'язаний з низкою інших, які були здійснені за це півріччя. Плюс невеликі пограбування з тієї ж опери.
Видав свою версію той. Але Елліс лише з незгодою похитала головою.
- Ні, цей напад не має нічого спільного з тими, що були скоєні раніше.
Хлопець підняв брови і відповів:
- Темний час доби, ножові поранення, жертву знову не вбивають, а просто залишають стікати кров'ю... Хіба цих збігів не достатньо?
Слідча засунула руки в кишені свого чорного пальта і серйозно глянула на Тома.
- Дорогий напарнику, ти упускаєш одну непримітну, але надзвичайно важливу деталь. Почнемо з того, що в кожного злочинця свій почерк, кожен чимось вирізняється з-поміж інших. І в нашого злочинця, якого ми не можемо зловити останні пів року, почерк своєрідний. Пелюстки чорних троянд. На місці нападу він завжди їх залишав. Тут же і натяку на троянди немає. Цей випадок окремий і дуже дивний. Я не бачу жодних явних слідів. Камон, навіть відбитків чиїхось черевиків немає, хоча вчора ввечері йшов дощ і земля волога, що мало б бути нам на руку, але... Як бачиш, земля рівна, жодного відбитка взуття.
Томас уважно вислухав Елліс, опустив очі донизу і відступив назад, перевіряючи, чи справді від взуття залишаються сліди. І дівчина сказала чисту правду, як би акуратно ти не ходив, відбитки підошви будуть. Хлопець задумався.
- А чи могло бути так, що жертву поранили не в цьому місці, а іншому? Своєю чергою та хотіла було покликати допомогу, але не дійшла і впала на землю непритомна?
Дівчина зітхнула і відповіла на це:
- До мене така думка теж прийшла, але ось у чому заковика, слідів жертви теж немає. Ніби вона просто з неба звалилася.
Елліс розплющила очі і подивилася на Тома.
- Ось що, я поїду в лікарню і, якщо буде можливість, порозпитую про те, що трапилося, саму дівчину
Слідча відійшла від напарника, пройшовши під стрічкою. Томас обернувся і крикнув їй услід:
- Елліс, ключі від машини забула!
Рудоволоса зупинилася і повернулася. Хлопець кинув їй ключі, які та спритно спіймала.
- Дякую!
Слідча пройшла до виходу з парку і сіла в машину. Вона вставила ключ запалювання, але застигла, так і не повернувши його. Дівчина думала... Міркувала... Вона була в легкому замішанні... Адже Елліс була однією з найкращих слідчих, але серія нападів і пограбувань, які вона мусила розслідувати останні пів року, просто вводили її в ступор, у неї не було ні зачіпок, нічого... А тут ще одна ситуація, що ставить її в глухий кут. Ні, вона не повинна зменшувати оберти, вона зобов'язана вирішити цю справу! Рудоволоса повернула ключ і завела машину. Вона знову дала по газах, автомобіль поліції помчав вулицями міста Стріберт....
Промінчики сонця ковзали по білих напівпрозорих шторах на підвіконня, а звідти на письмовий стіл, де були стопками складені папери та книжки. За столиком сиділа молода дівчина, з усією уважністю, якою тільки можна, перебираючи якісь папери. Її руде, частково кучеряве волосся, заплетене в гульку, при денному світлі було наче язики полум'я, яскраве і прекрасне. Зелені очі, кругле акуратне личко, сіра в'язана кофта. Здавалося, що дівчині років шістнадцять, не більше, але насправді ж їй був двадцять один рік. Поруч на столі стояла червона чашка із кавою, пара від неї повільно спрямовувалася вгору, розсіюючись у повітрі. Іноді рудоволоса преривала своє заняття і робила кілька ковтків ароматного напою, потім знову бралася до роботи, перебираючи і читаючи, на вигляд, важливі папери. Офіс молодого слідчого був невеликим, але затишним. Навпроти вікна, біля стіни, стояли дві великі шафи, за склом яких були пронумеровані папки, кілька фотографій у рамках і ще всякі дрібнички. На підвіконні, у квітковому горщику, росли фіалки, а біля дверей була вішалка, з якої звисало чорне довге пальто і ніжно кремовий шарф. Усе в приміщенні було розкладено рівно й акуратно, ну просто рай для перфекціоніста. Втім, ним дівчина і була. Але тиша і спокійна умиротворена картина проіснувала недовго, тому що наступної миті двері розчинилися, і до своєрідного офісу зайшов високий хлопець із русявим волоссям і карими очима, вдягнений у білу сорочку і сині джинси. Він усміхався і, наспівуючи трохи дивну пісеньку, підійшов до рудоволосої дівчини:
- Сонечко світить, співають пташки, то чого ж ти тут сидиш, друже милий мій!
Але, здавалося, дівчина взагалі ніякої уваги не звернула на хлопця. Той зітхнув і підніс руку до її обличчя, клацнувши пальцями біля очей.
- Агов, Елліс, ти тут? Я до тебе, взагалі-то, звертаюся.
Тільки після цього та здригнулася і спрямувала погляд на свого приятеля. Вона зітхнула.
- Томе, вибач... Я запрацювалася.
Хлопець сперся однією рукою о стіл, а другу руку засунув у кишеню сорочки.
- Я помітив. Давно тут сидиш?
Так звана Елліс одним спритним рухом склала всі папери, які перебирала, рівною ідеальною стопкою і відклала вбік. Видно, що подібне вона робила не раз. Дівчина нарешті допила свою каву і тільки після цього відповіла:
- Зранку. У тебе щось термінове чи просто поговорити зайшов?
Хлопець узяв до рук чашку дівчини, яку та ще секунду тому поставила на стіл, і став робити вигляд, що з цікавістю розглядає білі візерунки на кераміці.
- Я по справі, звісно. У нас виклик. У міському парку дівчину знайшли.
Елліс підвелася на ноги і, вихопивши свою чашку з рук хлопця, поставила її на стіл. Юна слідча пройшла до виходу, накинувши на себе чорне пальто і шарф.
- Одразу б так і сказав. Чекаю на тебе в машині.
Томас лише посміхнувся і пішов за напарницею. Вийшовши на вулицю і, пройшовшись парковкою службового транспорту, двійця сіла в поліцейську машину. Елліс сіла за кермо і завела автомобіль. Том зітхнув і, пристебнувшись, сказав:
- Упевнена, що хочеш повести?
Відповідь на це запитання хлопець і так уже знав. Але запитати все ж наважився. Дівчина ствердно кивнула.
- Ти краще не скаржся, а ввімкни сирену.
Той перечити не став і виконав доручення. Рудоволоса дала по газах і машина різко смикнулася, помчавшись трасою. Дорогу вони їхали мовчки... Лише на півдорозі Елліс вирішила порушити мовчання.
- Розкажи докладніше, що трапилося.
Хлопчина подивився на подругу і знизав плечима.
- Міський парк, 6:30 ранку, працівник парку підмітав доріжки і виявив дівчину. Вона була серйозно поранена, ні документів, нічого такого. Її доставили в міську лікарню номер 3, по базі намагалися пробити, але нічого не знайшли. Вона буквально з нізвідки взялася. За останніми даними все ще непритомна, але стан уже не критичний.
Елліс уважно вислухала хлопця. А потім відповіла:
- Що по камерах?
Томас вичекав паузу:
- Нічого. Цього ранку камери ніби з глузду з'їхали і на відріз відмовлялися працювати. Тож немає ні свідків, ні записів. Але напад точно був збройним, про це свідчать ножові поранення жертви.
Юна слідча насупилася, міцно стиснувши кермо. Вона промовчала. Хвилин за п'ять парочка доїхала до місця призначення. Том вимкнув сирену. Біля входу в парк уже стояли кілька інших поліцейських машин, їхні лампи на даху блимали червоно-синіми кольорами. Елліс вийшла з автомобіля і, відсунувши залізну хвіртку входу в парк, попрямувала асфальтовою доріжкою вперед, де на неї вже чекали кілька офіцерів біля червоної в білу смужку стрічки. На ходу дівчина дістала з кишені пальта невелике розкладне посвідчення і показала його людям у формі.
- Елліс Бастерн, слідча Стріберта, другого відділення поліції.
Один з офіцерів підняв капелюх у себе на голові.
- Вітаю. Пройдемо зі мною.
З цими словами чоловік підняв стрічку, що огороджує місце події, і пройшов під нею, що зробила й Елліс. Дівчина той ж час стала уважно оглядати місцевість. Поліцейський хотів було ще щось сказати їй, але того гукнув товариш і йому довелося відійти вбік. Рудоволоса обережно обійшла огороджену місцевість по колу. Нічого такого примітного не було, прим'ята трава, присохлі плями крові на ній. І все. Абсолютно ніяких зачіпок.... Дівчина так задумалася, що навіть не помітила, як до неї підійшов Томас.
- Мені здається, цей напад пов'язаний з низкою інших, які були здійснені за це півріччя. Плюс невеликі пограбування з тієї ж опери.
Видав свою версію той. Але Елліс лише з незгодою похитала головою.
- Ні, цей напад не має нічого спільного з тими, що були скоєні раніше.
Хлопець підняв брови і відповів:
- Темний час доби, ножові поранення, жертву знову не вбивають, а просто залишають стікати кров'ю... Хіба цих збігів не достатньо?
Слідча засунула руки в кишені свого чорного пальта і серйозно глянула на Тома.
- Дорогий напарнику, ти упускаєш одну непримітну, але надзвичайно важливу деталь. Почнемо з того, що в кожного злочинця свій почерк, кожен чимось вирізняється з-поміж інших. І в нашого злочинця, якого ми не можемо зловити останні пів року, почерк своєрідний. Пелюстки чорних троянд. На місці нападу він завжди їх залишав. Тут же і натяку на троянди немає. Цей випадок окремий і дуже дивний. Я не бачу жодних явних слідів. Камон, навіть відбитків чиїхось черевиків немає, хоча вчора ввечері йшов дощ і земля волога, що мало б бути нам на руку, але... Як бачиш, земля рівна, жодного відбитка взуття.
Томас уважно вислухав Елліс, опустив очі донизу і відступив назад, перевіряючи, чи справді від взуття залишаються сліди. І дівчина сказала чисту правду, як би акуратно ти не ходив, відбитки підошви будуть. Хлопець задумався.
- А чи могло бути так, що жертву поранили не в цьому місці, а іншому? Своєю чергою та хотіла було покликати допомогу, але не дійшла і впала на землю непритомна?
Дівчина зітхнула і відповіла на це:
- До мене така думка теж прийшла, але ось у чому заковика, слідів жертви теж немає. Ніби вона просто з неба звалилася.
Елліс розплющила очі і подивилася на Тома.
- Ось що, я поїду в лікарню і, якщо буде можливість, порозпитую про те, що трапилося, саму дівчину
Слідча відійшла від напарника, пройшовши під стрічкою. Томас обернувся і крикнув їй услід:
- Елліс, ключі від машини забула!
Рудоволоса зупинилася і повернулася. Хлопець кинув їй ключі, які та спритно спіймала.
- Дякую!
Слідча пройшла до виходу з парку і сіла в машину. Вона вставила ключ запалювання, але застигла, так і не повернувши його. Дівчина думала... Міркувала... Вона була в легкому замішанні... Адже Елліс була однією з найкращих слідчих, але серія нападів і пограбувань, які вона мусила розслідувати останні пів року, просто вводили її в ступор, у неї не було ні зачіпок, нічого... А тут ще одна ситуація, що ставить її в глухий кут. Ні, вона не повинна зменшувати оберти, вона зобов'язана вирішити цю справу! Рудоволоса повернула ключ і завела машину. Вона знову дала по газах, автомобіль поліції помчав вулицями міста Стріберт....
Коментарі