- Але, шефе, послухайте!
На емоціях підвищила голос рудоволоса дівчина, схопившись зі стільця, і, спершись руками на дерев'яний стіл перед нею, уважно дивилася на бородатого чоловіка в окулярах, що сидів перед нею. Той лише похитав головою і, стягнувши з носа свої окуляри, протер їх рукавом сорочки, а потім знову одяг.
- Ні, ви мене послухайте. Не несіть нісенітниці, швидше за все та дівчина просто ненормальна.
Але слідчий у відповідь насупився, стиснувши руки в кулаки.
- Та ви, схоже, пропустили повз вуха всі мої докази. Я не на те слідчим працюю, щоб ось так помилятися. ТНІК припустився катастрофічної помилки і ми повинні нести відповідальність за це! Що якщо ...
Але дівчину грубо перебили:
- Люба Елліс, ви ніяк забули правила! Ми не згадуємо жодного слова про організацію ТНІК за її межами! Та й якщо на мить уявити, що ваші слова можуть бути правдою, як багато років тому зламаний портал міг заробити!?
Елліс у відповідь похитала головою.
- Вибачте мені, звичайно, але ви може й один із головних культу, але не можете збагнути простих речей. Коли ми збудували портал і вперше вдалося його включити, у тимчасово-просторовому континуумі стався розкол. Зважаючи на те, що копія порталу утворилася в тій тимчасовій лінії, куди ми ввели координати вперше. І те, що в нашому часі цей портал просто зламався, не означає, що він зламався і в іншому часі! І та дівчина випадково активувала той портал, потрапивши в наш час! Ну як ви не розумієте, що ми порушили часову лінію, треба повернути ту дівчину у її час!
Чоловік, підперши голову руками, уважно слухав слідчого.
- А ви розумієте, про що говорите? Як ми її повернемо, якщо портал давно не працює, а його прототип глибоко під землею, в бункері просто навіть не вмикається? Це неможливо.
Елліс, трохи вгамувавши свою злість, зітхнула і сіла на стілець. Вона трохи промовчала і відповіла на це:
- Тоді ми зобов'язані знову запустити цей проект, спробувати зробити все, що в наших силах, але змусити цей портал заробити. Ми втрутилися в минуле, це може згубно позначитися на сьогоденні.
Чоловік окинув поглядом тісний кабінет і задумливо простягнув:
- Гаразд... Я повірю вам і розпоряджуся відновити цей проект. Але це не один день роботи, майте на увазі. І, якщо ви все ж таки помилилися...
Слідчий потерла рукою скроню голови, прикривши очі.
- Я в курсі. І беру всю відповідальність на себе. А також нагляду за цією дівчиною поки ви не зможете знайти спосіб змусити портал працювати.
З цими словами рудоволоса встала і пройшла до виходу. Вона вийшла з кабінету і полегшено видихнула. Окинувши поглядом коридор, молодий слідчий зациклила свій погляд на Анабель, якою та наказала чекати її тут. Чорноволоса, примруживши очі, обережно чіпала рукою картину на стіні, трохи схиливши голову на бік. Коли ж Елліс підійшла ближче, та здригнулася і обернулася, тихо зашипівши. Рудоволоса лише поплескала її по плечу:
– Спокійно, це я. Я все вирішила і можу спробувати тобі розповісти, що відбувається, але ти навряд чи зрозумієш.
Анабель смішно спохмурніла свій акуратний носик і з усією серйозністю заявила:
- Я хочу знати.
Здавалося, це вже була не та дівчина, що ще пів години тому смикалася від кожного шереху в паніці. Вона почувала себе впевненіше і намагалася вивчити місцевість навколо. Слідчий схрестила руки біля грудей і відвела погляд убік, задумливо подивившись у далечінь.
- Що ж... Скажу прямо, становище в тебе незавидне. І додому ти потрапиш не скоро. Ти у майбутньому. В далекому майбутньому. Коли племен, про які ти знаєш, немає, а ми живемо не в лісах. У тій печері Далеких Голосів, або як ти її назвала, ти змогла відкрити старий портал. Зрозуміло?
Анабель вигнула здивовано брову, уважно слухаючи свою нову подругу. Коли та закінчила, дівчина тихо, трохи заїкаючись, відповіла:
- У... У майбутньому?... Майбутнє не може знати ніхто... Ви брешете мені.
Елліс заперечливо хитнула головою:
- Ні, мені немає сенсу тобі брехати. Знаю, важко повірити, але це так. І тобі доведеться пожити деякий час зі мною, поки ми не придумаємо, як відправити тебе додому.
Анабель дивилася в підлогу. Різні думки турбували її розум. Вона не могла зрозуміти. В майбутньому? Але яким чином? Адже це неможливо. Просто не лягав у голові у дівчини подібний сценарій. Але... Невже вона... Не скоро побачить свій дім? Свою сестру... Від цих думок стало так гірко й боляче, що на очах знову проступили солоні крапельки сліз. Елліс уважно вдивлялася в міміку Анабель, зміни її виразу обличчя.
- Хей... Ну, не засмучуйся так сильно. Це не так довго, скоро ми повернемо тебе додому. Я обіцяю.
Слідчий узяла ту за плечі, глянувши в очі чорнявій. Анабель підвела погляд і глянула в зелені очі своєю новою знайомою. Через кілька хвилин мовчання юна войовниця тихо прошепотіла:
- Поклянися.
Елліс кивнула.
- Клянусь.
Рудоволоса дівчина відсахнулася, а потім дістала з кишені пальта свій телефон і дивилася на нього якийсь час.
- Ходімо. Вже вечір, я покажу тобі новий будинок на час перебування тут.
Але помітивши з яким здивуванням та цікавістю та дивилася на її телефон, Елліс тихо засміялася.
– Це називається телефон. Важко пояснити, що це таке, я зроблю то в інший раз.
Слідчий простягла свій гаджет новій подрузі, щоб та мала можливість його розглянути ближче і доторкнутися. Що, власне, войовниця з минулого й зробила. Вона почала розглядати дивину. Забавляло її те, що невідома річ була такою гладкою та ідеальною форми. Елліс попрямувала вздовж коридором поліцейської дільниці, а Анабель слухняно попрямувала слідом. Вони вийшли надвір. По дорозі, рудоволоса героїня розмірковувала вголос:
- Але, для початку, заїдемо до магазину одягу та пошукаємо щось цікавіше, ніж у тебе є. І взуття теж треба буде пошукати, а то якось боляче навіть дивитися на те, як ти боса ходиш.
На ці слова Анабель не звернула уваги, вона була надто зайнята, розглядаючи телефон своєї знайомої. Елліс зупинилася і зачекала, поки дівчина її наздожене. Слідчий хотіла було дорікнути чорнявій за її неповороткість, але стрималася, згадавши, що та, як ні як, поранена. Дівчина зітхнула і, підійшовши до своєї машини, білого кольору Рено, відчинила задні двері, щоб її нова знайома сіла. Але Анабель зупинилася і, все з тією ж колишньою недовірливістю, почала дивитися то на авто, то на рудоволосу. Елліс це навіть починало порядком набридати.
- Та ти серйозно? Ну я вже казала, не з'їсть тебе машина, вона навіть не жива! Просто сядь усередину.
Слідчий з похмурим виразом обличчя сіла за кермо, як тільки Анабель вмостилася на задньому сидінні. Дівчина не поспішала заводити машину, вона деякий час просто дивилася в порожнечу і зітхнула. Все ж таки, їй потрібно бути терплячою до цієї мандрівниці в часі. Вона нічого не знає про сучасний світ, втратила будинок та рідних, напевно вона налякана. Рудоволоса повернула ключ запалення і машина рушила. Їхали вони хвилин з двадцять. Анабель, вдосталь надивившись на телефон своєї нової подруги, стала заглядати у вікно, дивлячись на будівлі, що проносилися, інші схожі машини і людей. Все було таким чужим, таким дивним. І манера одягу у майбутньому була своєрідною. Тільки зараз, трохи заспокоївшись і забувшись, бурштиновоока відчула, як сильно у неї ниє бік. Дівчина підняла край білої лікарняної сорочки, тому що переодягнутися їй було ніколи і нема в що, і оглянула себе. Під бинтом мало що можна було розглянути, а героїню дуже цікавила серйозність рани. Тому вона спробувала послабити бинт або взагалі його зняти, але її зупинив суворий голос Елліс:
- Хей, не смій чіпати рану, гірше зробиш!
Анабель здригнулася і завмерла, піднявши очі. Вона подивилася на дзеркало біля лобового скла машини, де було виразно видно незадоволений погляд слідчого, і здивовано округлила очі. Елліс похитала головою і, не відволікаючись більше від дороги, покрутила рукою дзеркальце.
- Це дзеркало. У ньому бачиш відображення  чогось. Як у воді чи інших блискучих матеріалах. Просто не чіпай своєї рани, я все одно побачу, якщо спробуєш.
Анабель примружилася і тихо прошепотіла:
- Дивно...
Але дівчина вирішила послухатися свого, на зараз, провідника і, обійнявши коліна руками, почала дивитися у вікно. Вона б зараз все віддала, аби бути вдома... З батьками... З сестрою... І забути все, що відбувається, як страшний сон... Хоча, може, все не так погано? Ця смішно, на погляд героїні, одягнена дівчина з таким яскравим, рудим волоссям, яка їй намагається допомогти. Може варто спробувати піти на зустріч і потоваришувати? Принаймні гірше вже явно не буде.