Промені сонця пробивалися крізь білі штори вікна, ковзали по кімнаті, зачіпаючи підлогу, частину письмового столу та диван. Почулися тихі трелі птахів за вікном, що знайшли собі містечко на високій березі близько дев'ятиповерхівки. Через трохи відкриту кватирку в квартирі віяло ранковою свіжістю. Було зарано. Стрілки на годиннику, що висіли на стіні, показували п'ять годин. На коричневому тканинному, з чорними візерунками дивані мирно спала дівчина. Її чорне волосся на світлі віддавало синивою, кругле рум'яне личко виглядало по-дитячому невинним, що мимоволі хотілося посміхнутися від цієї дуже милої картини. Та ось вона почала шурхотіти, щось тихо говорити крізь сон. Коли промінчики сонця почали лізти в очі, дівчина все ж таки відкрила повіки. Бурштинові очі були немов два маленькі вогники. Анабель обережно сіла, протерши очі руками. Будь-яка інша людина здивувалася б чому вона так рано встала, але для героїні це була звична справа, вона завжди так вставала в племені для того, щоб з патрульними обходити території лісу. Але зараз... Це було лише звичкою. Їй було без потреби вставати так рано, войовниця зі спокійною душею могла б лягти спати далі, але розуміла, що не зможе цього зробити. Дівчина зітхнула. Рана в боці страшенно нила і боліла. Анабель окинула поглядом диван. Вона тільки зараз помітила, що була вкрита теплим синім в'язаним пледом. Але звідки він узявся? Воїтелька оглянула кімнату. Біля виходу з приміщення, на кріслі, мирно спала Елліс, на її колінах лежала розгорнута книга з чорною палітуркою. І чи зручно їй взагалі було спати в такому положенні? Анабель трохи примружила очі й обережно, повільно стала на ноги. Вона підійшла до слідчого і акуратно вкрила ту пледом, заодно прибравши з її колін книгу. Дівчина стала з цікавістю розглядати дивину. Ні, щось схоже приблизно було і в неї в племені, але це були лише сувої. А створювати їх було дуже важко. А тут... Наче і схоже на безліч сувоїв, зібраних в один, але в той же час вони ідеальної однакової форми, набагато тонші, а написи всередині чіткі й рівні. Літери дещо нагадували звичний їй алфавіт, але все ж таки розібрати щось було важко, надто багато незнайомих слів і понять. Анабель хмикнула і поклала книгу на край дивану. Несподівано почувся тихий жіночий голос поруч:
- Ти що, підвелася вже? Чому так рано?
Войовниця здригнулася і різко обернулася, мало не підскочивши на місці. Але швидко заспокоїлася, тому що це всього лише Елліс, що прокинулася через метушню Анабель. Рудоволоса дівчина позіхнула і трохи вигнула дугою брову, помітивши на собі плед, який давала своїй гості. Проте слідчий нічого на те не сказала, вона встала, глянула на годинник і пішла до іншої кімнати. Чорновола лише схилила голову на бік і тихенько пройшла за нею. Елліс зайшла у ванну і, повернувши кран, почала вмиватися. Анабель обережно визирнула з-за кута коридору, з цікавістю та явним подивом спостерігаючи за нею.
- Вода тебе слухається... Ти маг!
Несподівано сказала та. Юний слідчий, протерши обличчя рушником, лише запитливо подивилася на дівчину. Вмившись холодною водою вона почувалася вже не такою сонною, але твердження Анабель поставило її в глухий кут.
- Маг? Чекай, ти про що?
Але тут до рудоволосої нарешті дійшло, і вона посміхнулася, знову підійшовши і повернувши ручку крана. Вода знову полилася у раковину.
– Це не магія, а прості закони фізики. Якщо хочеш, можеш і сама спробувати.
Анабель з побоюванням підійшла до Елліс. Вона обережно доторкнулася до крана, залізо віддало холодом.
- Так, ось так, а тепер поверни праворуч, - сказала слідчий, спостерігаючи за діями дівчини.
Войовниця подивилася на подругу, а потім знову на кран і поволі повернула його. Почувся тихий шум і вода знов полилася в раковину. В очах Анабель засяяв подив і щире захоплення. Вона знову повернула кран і вода зникла. Потім повернула в інший бік, і вода з'явилася. Елліс не змогла стримати сміх, побачивши таку зацікавленість чорнявої.
- Не крути туди-сюди надто багато, бо зламаєш його. В мене на сантехніка немає грошей.
Слідча пройшла на кухню. Анабель лише проводила її поглядом, а потім, не дивлячись на застереження, почала крутити кран, то відкриваючи струмінь води, то навпаки. Вона знаходила це якимось дивом. Але все ж таки вирішила піти за подругою на кухню, а раптом там ще буде щось цікаве. Елліс чекала, коли закипить чайник і вона зможе собі заварити каву.
- Майже шість ранку... Ну і підняла ж ти мене вдосвіта як сонце не зійшло... До речі, я вчора змогла приготувати з тих продуктів, що я мала, тільки салат, але на той момент ти вже спала. Тож якщо ти голодна, можеш його поїсти зараз. А я трохи пізніше в магазині постараюся купити нормальнішу їжу. Ненавиджу готувати, якщо вже зовсім чесно.
З цими словами дівчина поставила на стіл тарілку з салатом, найпростішим, з листя капусти та помідорів. Анабель, за прикладом Елліс, сіла на стілець. Вона ще деякий час дивилася на тарілку та надану їй вилку. Войовниця взяла столовий прилад до рук і почала оглядати. Рудоволоса дівчина з якоюсь цікавістю спостерігала, але потім, зробивши ковток кави і пізніше поставивши його на стіл, взяла з рук Анабель вилку зі словами:
- Цим треба їсти.
Слідчий демонстративно наколола на столовий прилад шматочок помідора і з'їла, потім простягла вилку назад Анабель. Та трохи схилила голову на бік, а потім дещо невдоволено сказала.
- Я знаю як цим користуватися, взагалі-то...
Елліс у відповідь лише знизала плечима, продовживши пити свою каву.
- Вибач, просто ти так дивилася на неї. Ось і подумала, що не в курсі, як користуватися столовими приладами.
Дівчина лише відвела свої янтарні очі убік, подивившись кудись у стіну, а потім сказала:
- Наше плем'я знало, що таке посуд. Це племені гір доводилося важко, там не було дерев і потрібного листя, а з каменю складно робити щось.
Елліс уважно слухала гостю з минулого. Нехай на її обличчі і була байдужість, але вона справді була зацікавлена оповіданнями Анабель. У голові слідчого промайнула думка:
"А все ж таки... Що це за народ гір? І народ лісу... Напевно, у неї племена були розділені на певні території..."
Однак роздуми дівчини перервав рінгтон телефону з кишені джинсів. Елліс зітхнула і знехотя дістала пристрій.
- Майже шість ранку, а мені вже з роботи дзвонять... І що знову сталося?
Але, все ж таки, слідчий прийняла виклик. Розмова була короткою, Анабель не чула про що говорив співрозмовник її подруги, але по обличчю Елліс зрозуміла, що щось справді сталося:
- Так добре. Окей, я зрозуміла, вже виїжджаю. Ні-ні, що ви, я не спала, мене розбудили сьогодні раніше. Зустрінемось на місці.
Руда дівчина прибрала телефон назад у кишеню і, залишивши чашку з кавою на столі, поспішно пішла в іншу кімнату. Анабель трохи вигнула дугою брову і, швидко доївши салат, пройшла за дівчиною. Елліс накинула на себе своє чорне пальто і почала злагоджувати якісь папери та речі у шкіряну сумку. Слідчий ненадовго зупинилася і подивилася на чорняву дівчину, що спостерігала за нею з-за рогу. Несподівано Елліс щось згадала.
- Ох, точно, я ж тобі ще не обробила рану...
Вона зітхнула і потерла рукою скроню голови, прикривши очі, таким був її нервовий жест.
- Так, гаразд, давай підійди сюди, я вчора ще з твоїм лікарем зв'язувалася і він мені дав докладні інструкції щодо лікування. Зараз швидко все зроблю і мені потрібно буде терміново їхати.
Анабель повільно підійшла ближче. Не подобався їй поспіх слідчого. Однак, незважаючи на це, Елліс, ставши на одне коліно, стала максимально обережно розв'язувати бинт на животі чорнявої. Слідчий примружила очі, акуратно прибрала з місця рани забруднену марлю і приклала нову, принагідно намочивши її чимось зеленим і дивним. Анабель заплющила очі, тихо зашипівши. Елліс насупилась.
- Терпи, це я просто пов'язку тобі змінюю, увечері треба буде промити рану.
Нарешті перев'язавши бік новим бинтом, слідча випросталась і з полегшенням зітхнула.
- Чудово. А тепер я залишу тебе тут, увечері повернуся. Можеш все що хочеш чіпати, брати, але дотримуйся обережності. Я скоро повернусь.
Елліс одягла на себе шарф і, взявши сумку, пройшла до виходу. Поки та взулась Анабель підійшла до неї і впевнено сказала.
- Я хочу з тобою.
Рудоволоса ненадовго перервалася і подивилася на войовницю. Потім похитала головою і відвернулася.
– Ні, це виключено. Моя робота не для людей зі слабкими нервами. Та й ти зовсім не знаєш міста, що ти робитимеш зі мною?
Не чекаючи відповіді вона вийшла з квартири, зачинивши за собою двері. Анабель насупилась і, підійшовши до дверей, спробувала її відчинити. Але та не піддавалася. Дівчина здихнула і сіла на підлогу, спершись спиною о стіну. Вона не хотіла залишатися на весь день без можливості вийти на вулицю. Але потім її погляд зациклився на вікні. Наступної миті войовниця схопилася на ноги і підбігла до нього. Воно було відкритим. Анабель трохи посміхнулася і відчинила вікно навстіж. Від сюди було чудово видно автомобіль слідчого, що стояв біля дороги. А сама Елліс ще не встигла вийти з дому. У голові дівчини виник план... Так, висота велика, п'ятий поверх, але поряд із багатоповерхівкою росла висока береза. Хей, ну все ж таки не дарма Анабель пів життя на деревах прожила, в лісі? Озирнувшись і переконавшись, що на вулиці немає перехожих і ніхто не дивиться, вона залізла на підвіконня, пригнулась... Та зробила стрибок, схопившись руками за гілку дерева і, хитнувшись на ній, подалася вперед, опинившись на міцнішій гілці дерева. Справа за малим, спуститися з берези на землю не склало особливих труднощів. Єдиною перешкодою була рана, що відразу віддалася гострим болем, варто було Анабель стрибнути. Але войовниця намагалася не помічати цього. Декілька спритних рухів, стрибків і чорнява опинилась на землі. Вона гордою і задоволеною ходою підійшла до машини своєї подруги і почала чекати. А чекати довелося не так довго, бо з під'їзду вже вийшла Елліс, щось на ходу шукаючи у своїй сумці і невдоволено бурмотівши собі під ніс. Але варто було їй підійти до машини і помітити Анабель, як слідча завмерла в ступорі. А та, своєю чергою, гордо підвівши плечима, твердо сказала.
– Я сказала, що піду з тобою.
Рудоволоса все ще була в шоці.
- Стривай, як ти...
Вона подивилася нагору, потім знову на гостю з минулого.
- Адже п'ятий поверх!
Чорнява фиркнула у відповідь.
- Дерево росте близько до вікна.
Елліс кинула погляд на високу березу поряд із будинком. Вона намагалася приблизно прикинути яким чином дівчина змогла спуститися по дереву. Але слідча зійшлася на думці, що Анабель прожила все життя в лісах, а значить для неї це навряд чи було такою великою перепоною. Елліс зітхнула і пройшла до водійського сидіння машини. Вона принагідно подивилася на героїню і тихо сказала:
- Гаразд, сідай, у мене немає часу тебе повертати назад у квартиру...
Анабель усміхнулася, з переможним виглядом сівши до машини. Автомобіль рушив і помчав вулицями міста. Їхали вони мовчки... Якийсь час. Тишу незабаром порушив голос войовниці з минулого:
- А... А куди ми їдемо?
Елліс деякий час не відповідала, обмірковуючи, чи варто висловлювати все прямо.
- Ти особистість дуже вразлива чи ні?
Анабель заперечливо похитала головою. Тоді рудоволоса трохи неохоче сказала:
- Злочини розслідувати. Я ж слідчим працюю, тим, хто розкриває всякі таємниці, якщо вже простою мовою говорити. Сьогодні вранці жінка померла, мені потрібно буде з'ясувати, як саме і чи це було вбивством.
Чорновола ледве примружила око, смішно схиливши голову на бік.
- А як ти дізнаєшся?
Елліс у відповідь зітхнула.
- Буду шукати докази, логічно мислити... Подивимося щодо ситуації... І, будь ласка, я дозволю піти зі мною тільки якщо ти не будеш нічого чіпати і самовільничати, домовилися?
Анабель відвела погляд убік. Але все ж таки відповіла згодою. Як ні як, їй було цікаво дізнатися більше про роботу Елліс, вона вперше чула таке поняття як "слідчий". Їхати довго не довелося, вони зупинилися біля п'ятиповерхового будинку, що знаходився в одному зі старих районів міста. Біля першого під'їзду вже стояли кілька поліцейських машин та карета швидкої допомоги. Елліс вийшла зі свого автомобіля, поправила  пальто і попрямувала до будинку. Анабель поспішила слідом, вона не хотіла втрачати рудоволосу з поля зору. Знайти потрібну квартиру не важко, на першому поверсі стояли і про щось говорили люди в поліцейській формі, двері в один з будинків були відчинені, обгороджені стрічкою, а поруч, спершись спиною об стіну, стояв Томас. Помітивши Елліс, хлопець стрепенувся і підійшов до дівчини. Слідчий, показавши правоохоронцям своє посвідчення, обережно перелізла через стрічку і зайшла в квартиру на пару з Томом. Анабель ж спочатку залишалася зовні, але вловивши момент, коли поліцейські відволіклися, пробралася всередину слідом. Елліс пройшла на кухню, попутно сказавши:
- Отже, тобі щось дізнатися вдалося, поки мене не було?
Хлопець засунув руки в кишені сорочки і знизав плечима.
- Жертва була отруїна. У крові було знайдено корнерин і олеандрин, речовини що викликали зупинку серця. Отрута потрапила методом прийому їжі, та ось тільки хто міг її отруїти не зрозуміло. Ні слідів присутності когось стороннього у квартирі, ні чогось такого не було виявлено. Зразки їжі, що є в будинку, були відправлені на експертизу для виявлення наявності отрути в них, відповіді від лабораторії все ще чекаємо.
Елліс задумливо окинула поглядом кухню і тихо відповіла:
- Ясно... Ти вже оглядав кімнати?
Томас ствердно кивнув головою. Дівчина почала обережно обминати кухонний стіл, кидаючи пильний погляд на предмети довкола.
- Якщо немає слідів присутності стороннього, значить жертва могла й сама прийняти отруту. Про таку версію думав?
Том рукою сперся на спинку стільця, що був поруч, і похитав головою.
– Мотивів самогубства немає. Тож навіть не знаю.
Рудоволоса дівчина зупинилася і ненадовго замислилась.
- Ясно...
Але наступної миті пролунав дзвінок телефону. Том аж підскочив на місці і, ледве не випустивши свій гаджет із рук, підняв слухавку.
– Томас Андерсон слухає.
Хлопець уважно вислухав, що йому говорили, а потім лише комусь подякував і прибрав телефон назад у кишеню.
- У жодному із зразків їжі не було знайдено отрути. Якщо чесно, я в безвиході.
Елліс зітхнула. Вона почала акуратно відкривати всі шафи кухні та шукати хоч щось, що може бути підозрілим. Якщо оглянути кухню цілком, то вона більше нагадувала ботанічний сад, скрізь де тільки можна стояли в горщиках квіти та інші рослини. Відразу було видно, що господарка квартири була садівником. Слідчий відкрила чергову шафку. Там, швидше за все, була аптечка, тому що на полицях стояли різні бляшанки з ліками. Але, напрочуд, дівчина не стала їх оглядати, а зачинила шафу, продовживши оглядати інші полиці. Том здивовано підняв брову.
- А чому ти не оглянула ту шафу? Може вона якісь ліки прийняла та й через це померла.
Елліс зупинилася і заперечливо похитала головою. Дівчина відкрила шафку з аптечкою і провела пальцем по полиці, потім обернулася до напарника і показала свою руку.
- Тут сантиметровий шар пилу. На цю полицю давно ніхто не заглядав.
Томас трохи схилив голову на бік. Все ж таки, логічність і уважність цієї дівчини його вражала. Рудоволоса зітхнула і схрестила руки біля грудей.
- Потрібно опитати сусідів, чи бачили вони когось стороннього в день смерті біля квартири. І родичів. Може, у кого будуть якісь здогади.
Але її фразу не дали закінчити, оскільки почувся впевнений і до болю знайомий дівочий голос:
- Не треба, ця дівчина сама отруту прийняла через незнання!
Елліс і Том обернулися на вихід із кухні. Там стояла Анабель, тримаючи в руках чашку, що стояла на краю тумбочки. Помітивши сторонню поліцейський, що стояв біля виходу з помешкання, підійшов до чорноволосої.
- Дівчино, пройдімо до виходу, ви не працівник правоохоронних органів.
Але воїнка з минулого лише висмикнула свою руку з руки чоловіка і запобігливо зашипіла. У ситуацію втрутилася Елліс:
– Спокійно, вона зі мною. Анабель, я ж тобі казала не встрявати.
Але цього разу слідчого перебив Том.
- Ні, Елліс, почекай. Нехай твоя подруга для початку домовить, що хотіла сказати.
Запанувала тиша... Чорноволоса дівчина чмихнула, але залишилася задоволена, що її нарешті слухають. Вона вказала на чашку у руці.
- Тут відвар із трави. Але він має їдкий запах. Я знаю його.
Анабель підбігла до вікна кімнати і показала на квітку, що стояла на підвіконні. Довге стебло, тонкі шипоподібні зелені лиття та білі маленькі квіточки нагорі.Дівчина уважно подивилася на присутніх.
- Ця квітка отруйна. З нього зроблено відвар. Жінка випила відвар та померла. Я знаю цю рослину.
Елліс здивовано підняла брову, потім підійшла до Анабель і оглянула квітку. Том почухав потилицю.
- Ану, почекай, я зараз в інтернеті пошукаю що це за рослина.
З цими словами хлопець сфотографував рослину і почав шукати щось у телефоні. Через кілька хвилин той захоплено сказав:
- А вона має рацію! У цій квітці дійсно містяться отруйні речовини, які були знайдені в крові жертви.
Томас підійшов до Анабель, взяв у неї з рук чашку і, діставши зі свого рюкзака піпетку, взяв зразок відвару. Потім хлопець помістив його в невелику пробірку, запечатав у пакеті і віддав поліцейському, що стояв поруч.
- Приятелю, будь ласка, передай це тим медикам, що у дворі стоять, нехай у лабораторію пошлють і проведуть аналіз.
Чоловік лише кивнув і вийшов. А Анабель, схрестивши руки біля грудей, сперлася на стіну, спостерігаючи за Елліс, яка продовжувала оглядати дивну квітку. Слідчий нарешті випросталась і задумливо сказала:
- Якщо вона все ж таки сама прийняла відвар, який мотив?
Тут у розмову встряв Томас.
- Знаєш, а певно я знаю, де тут собака заритий.
Рудоволоса уважно подивилася на друга. Той зняв із себе гумові медичні рукавички і, взявши зі столу телефон, що ніяк не належав йому, щось став шукати там, а потім показав Елліс.
- Читай список відвідуваних веб-сайтів в історії браузера.
Дівчина примружила очі.
- "Відвар для нирок, допоможе знизити ризик каміння... Готується за п'ять хвилин... Приймати щодня... Спочатку візьміть листя ромашки, потім квіти олеандра..."
Слідчий різко перервалася і здивовано, запитливо подивилася на партнера. Том кивнув головою.
- Агась. А олеандр і є ось ця рослина. Я чогось якось не звернув увагу на це, гадки не мав, що воно отруйне.
Елліс з роздратуванням вигукнула:
- У мене лише одне питання, хто перевірятиме рецепти з таких лівих сайтів навіть не читаючи що там за рослини описані?!
Хлопець зітхнув.
– Тільки дуже довірливі люди. У будь-якому випадку, нам слід до суду подати на творців цього сайту, а то не дай Боже ще хтось вирішить перевірити цей "диво засіб".
Слідчий зітхнула, намагаючись заспокоїтись. Вона знову звернулася до Томаса:
- І як ти здогадався взагалі телефон перевірити?
Той у відповідь лише знизав плечима.
- Нудно стало ось і вирішив перевірити телефон жертви, раптом чогось дивного знайду. Перевірив контакти, історію пошуку і т.д. Ну і ось. Випадковість, але не більше.
Елліс зітхнула і почала нервово ходити туди-сюди по кімнаті.
- Як все це вкрай безглуздо, безглуздо і... І дивно!
Том підійшов до напарниці і поклав їй руку на плече.
- Заспокойся. Ну, не вперше ж розслідуємо щось подібне. Деколи вчинки людей справді дурні, але це не привід так заводитися. Поїхали до відділення, зберемо всі матеріали та докази воєдино і передамо шефу, він розбереться що далі робити.
Рудоволоса шумно видихнула і подивилася в очі хлопцеві. Потім вона перевела погляд на Анабель і, підійшовши до дівчини, трохи невпевнено сказала:
- Ну... Я... Спасибі. Ти справді нам сьогодні допомогла. Звідки ти знаєш про цю рослину?
Воїнка з минулого схрестила руки біля грудей, відповівши:
- Народ лісу має бути єдиним із природою. Це прості речі, які вам, людям майбутнього, не зрозуміти.
З цими словами вона попрямувала геть із кухні. Елліс здивовано вигнула брову, дивлячись услід чорнявої. Томас почухав потилицю.
– Я якось не зрозумів. Що за народ лісу?
Слідчий похитала головою і сама попрямувала до виходу.
- Я потім тобі поясню...