..7..-верлібр
Роузі Рей
Квітка що дала мені життя.. Давала води щоб не вмерла.. Надавала мені віру у краще життя.. Навчила боротись мене з собою! Я би без тебе наврядчи змінилась б.. А так я стала сильнішою.. Перестала вірити в те що він повернеться до мене.. Що він кохає мене.. Я вдихнула на повну життя..
2023-05-09 17:15:44
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сніжана Ворон
Яка краса😍😍😍 цікаво, кому такий прекрасний вірш?)
Відповісти
2023-05-23 10:52:56
2
Роузі Рей
@Сніжана Ворон хм..ти однозначно знаєш кому!💞
Відповісти
2023-05-23 10:55:03
1
Сніжана Ворон
@Роузі Рей 💞💞💞
Відповісти
2023-05-23 10:56:23
1
Інші вірші поета
Справедливість Психіка смертних людей ІІ частина Відзеркалля Верлібр Якщо би ти сказав мені ні
Інші поети
Asker Nerys
@Asker_Nerys
kamilionus_
@kamilionus_
Shina
@Sheena
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3559
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11207