ЕМІГРАЦІЯ (з нагоди 24-го лютого)
Пройшов тиждень, не знаю, що є божа кара: Паром за кордон чортзна-де і куди; Близькі, не в новинах, але у підвалах; Чи том Достоєвського місце йме в багажі. В столиці Святослава, але в іншому світі, Вчимо уроки паломницьким кроком Вимушені зміни все ж вирішують безвихідь: Я пишу вам рядки, а не строки. Малий в десять все поводиться на п'ять, Я мимоволі дорослішаю до батька. Мама відчуває страх, Мама просто почувається безхатьком. В кожного своя реакція, Кожен по-своєму справляється. Я живу в ліжку випромінюю сум З семи місяців, на початку це було назавжди. Нове життя, поки новини не принесуть... Не принесуть. Так і не почув дзвону з башти. * Ніколи не подорожував. Ми ескапісти, який туризм? Не по фінансам, не по зубам. Втім навчання, музеї, моря, міста Перекривають думскролінг. Волонтерський потяг, Серед пострілів в ноги По карті пригає gps кролик. Романтична лавиця у річки, Загадковий північний ліс, Наш дім на холмі (*дім*, бо звичка), Купа цікавих одмінних рис На чужині ідентичність рятує розум. Перечікую дощ, щоб купити буряк. На святі екзотики якось так Українці приготують борщ. Це вивчена і переплавлена карма, У Румунії дізнався про Україну найбільше. Надалі історично однакові ярма, Ти точно здогадуєшся, що в тиші Колишній малорос плаче за Майдан. Співає наші пісні, рве душу. Не пійде звісно в храм, Але виправить помилки, котрі мусить.
2024-02-24 16:43:08
5
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1960
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1985