54
Сліпий світанком у очах.
Безперестанку себе втрачати,
коли кожен навколо шлях
відчувається як початок.
Починається як нічого,
проповзає крізь вибух сліпо.
На дорозі каміння свого
вдосталь є на ефект Едіпа:
хоч зустрів і хвилину слави,
сумніваюсь, як переконував всіх,
бо кожен, що нахлинув, провал
самовиконуваний.
Поставив перекору війни
цей маніфест: стати з собою чесним.
Хто ж знав, що самодіалог мені
тепер опиниться найважчим тестом.
Вже подякував собі минулому:
Мене надихає, скільки можеш ти.
Разом стільки здобули,
але не знаю, чи я зможу продовжити.
Правда, вдячний за життя мрії,
ти дав мені все, що я так хотів.
Боже, пробач мої непостійні дії.
Втім,
коли з емоцій лишилась лиш млявість,
коли дійсність дає під дих,
я звик постійно повертатись
сюди.
Тут вже пустують наші споруди,
і я знову кресало для себе сам.
Скажи, ким би не наважилась бути,
чи ти сумувала по тим часам?
Чи надихаєшся мною зараз?
Скільки пішло за ці роки.
Мої тексти - це все, що про них зосталось,
з тих пір, як я сів на баркас широкий.
Знаю, знаю, я тільки все починаю,
але цю ношу я ніс завжди.
Хоч на відміну від мене ви побачили край,
все одно я бажаю вам всім щасти.
06.04.2024
2
2