Королева
Я ніколи не хотіла бути королевою. Пишні бали, вишукані сукні, ніколи не вабили мене. Я вільним птахом була. За правилами своїми жила. З вітром на перегони ганяла. Сама серед люду простого гуляла. За етикетом не слідкувала, від учителів тікала. Та от халепа трапилась в пишні сукні вбрали та на королівський бал відправили. Нічого б такого якби це був просто бал, але ж ні, політичний шлюб! Корону ніколи не прагнула одягнути. Пристол посісти не хотіла. А королевою бути не мріяла. Але от корону одягнули і в клітці замкнули. Тепер я не принцеса, а королева! Набридли мені бали, банкет, сукні, зачіски. О, боже, і етикет! А на престолі і не правлю, просто ходжу мовчу і посміхаюсь. Ось така правда королівська. На замку свій рот постійно тримати повинна, посміхатись мушу. Віднині я королева "німа" Маску надягну "кам'яну", посміхнусь і не помітить ніхто одну нещасну сльозу. А за маскою тією тендітна, слабка душа. Смуток мій не розгадає ніхто. Що за маскою сховано не здогадаються вони. Посміхнусь, реверанс зроблю, пошану свою проявлю. А король поглядом крежаним, байдужим охопить мене. Я тремчу зі страху. Розгубилась. Спідкнулась. Впала. Озернулась. І тепер мене огортає суворий, злісний погляд. Мені нікуди втікти. Встаю. Голову непомітно схиляю. А вони дивляться, посміхаються, а йому всеодно. Для нього я лиш річ, як і для інших. Ще у день так званого весілля– це збагнула я. Надівши те обручальне кільце і клятву, трекляту, узгодивши ув'язнили мене. Не кохала я ні разу і не покохаю. І тепер приречена на жалюгідне існування. А чого чекати я повинна була? З народження принцесою була, знала що все так і буде. Але чому ніяк не змирюсь з таким життям? Королева, принцеса ,багато хто заздрить цим титулами. Але чому заздрити? Відь це , немов, своєрідне прокляття. Ви хоч якусь свободу маєте в житті. А я? Завжди казали що робити, а я ішла наперекір. Але це вже не дрібниця якась. Але і жити далі так не можу. Я не покірна, не підвладна вам. Я боротимусь за свободу. Вас забудуть як тільки я зійду на трон. А мене крізь століття пом'януть словом добрим...
2021-04-12 19:35:56
8
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6018
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12650