Ти була рікою
Саша Гаврилюк
Ти була рікою, Я свідок, бо біля витоків стояв, Всі твої шляхи пройшов з тобою, А зараз ти забула навіть моє ім'я. Мені не прикро, не шкода, Мені болить? Хіба що може трохи, Та лише за тебе, бо твоя вода Стала брудною, перетворилася в болото й поросла мохом. Лише жаби та в'юни, Ніякої поважної риби, Бачиш людей, кажеш, що це вони У всьому винні, вони це все зробили. Хто правий, хто ні - не знаю, Я - не суддя для душ людських, Єдине, що болота завжди оминають, Шкода, що я оминути його не встиг... Я повірив у той струмок, Який тік десь там, у гущавині лісу, Думав, що вирішиться все само, Що на воді виростуть квіти, як у Китаї плантації рису. Та вийшло все зовсім не так: Ні квітів, ні струмка, нічого взагалі, Так у житті виходить, що тонемо в океанах і морях, Та вибиратися вже доводиться з боліт...
2023-09-09 21:28:02
2
0
Інші вірші поета
Я під призмою бачу Ось ми вдвох в одній кімнаті Я тут, а завтра ти A star is born...
Інші поети
а.
@freshredrosess
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15408
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12380