Кіт першим зробив постріл, слідом за ним, майже одночасно відкрили вогонь всі інші. Я старався випускати по одному патрону точно в голови сірим, але не завжди це виходило. За декілька секунд ряди монстрів стали зменшуватись, доти поки ми не вбили всіх. Якщо прикинути на око, то сірих було більше ніж половина сотні. Напевно, під час початку катастрофи, люди шукали відносно безпечне місце де можна заховатись. А яке місце добре підходить? Правильно, те де багато припасів, та невелика група людей. Але це лише на перший погляд, людей почало набігати туди все більше, і мінімум одного точно вкусили, і він слідом заразив всіх інших. Але на їхньому місці, я б не ховався в супермаркеті, я при першій же можливості виїхав якомога далі від великого населеного пункту. Але над людьми панував страх, і вони робили те, що здавалось їм найбільш розумним.

-Так! Ледь впорались. Перевірте запаси патронів. -Сказав Одін, перезаряджаючи зброю. Після чого всі, в тому ж числі і я, почали перевіряти.

-Патронів мало залишилось. -Відповів я.

-І у мене. -Сказав кіт.

-Та ж ситуація. -Додав Кавказ.

-Ну що ж, шуму ми наробили більше ніж я розраховував, та ще два мутанти за дверима, які вкрали нашого мовчазного друга. -Сказав Одін.

-Його Голос звали. -Перебив Одіна я.

-Поминати мертвих будемо на базі. А зараз, Кавказ відчиняй двері, а ви всі приготуйтесь, будемо стріляти. -Голосно сказав Одін, після чого Кавказ пішов відчиняти двері.

Ми всі приготувались, двері видали противний металевий скрип. На перший погляд, було чисто, навіть сірі на звук не підійшли. Одін показав пальцями команду "вперед", і ми всі пішли. Розділились на дві групи, я з Котом пішли ліворуч, Одін і Кавказ праворуч. Зайшовши за кут, ми з напарником побачили розтерзаний труп Голосу. 

-От чорт, шкода його. Хоч від нього ні слова не почув, але якесь добро віяло від нього. -Сказав Кіт.

-Тут ти правий, його очі були добрими. Не зупиняймося, чим швидше переб'ємо монстрів, тим швидше поїдемо назад. -Сказав я, не відриваючи очі від трупа. 

-І дійсно, зробімо це. -Видихнувши сказав Кіт.

З за полиць вискочив мутант, він полетів прямо в мого напарника і збив його з ніг. Я відкрив вогонь, за декілька секунд я випустив весь магазин, але монстру по барабану, я точно бачив як одна куля влучила у голову. Але все не так погано, крім голови я влучив ще й в коліно, від чого йому вже не так комфортно стрибати. Сірий виставив свої зуби та подивився на мене, я вже був готовий приймати удар. Кіт підбіг і ударом Мосіни збив сірого з ніг, він дістав ніж, та наніс серію ударів в голову монстра, переконавшись що сірий мертвий Кіт встав з нього.

-Сука! Думав нам обом зараз кінець. В нього ж діра в голові, якого дідька він ще був живий? -Нервово сказав кіт витираючи кроваві руки об штани. 

- Я сам нічого не розумію, обговоримо це пізніше. Знайдімо ще одного, не хочу тут затримуватись. -Відповів я.

-Я теж, пішли.

Ми почули постріли в іншому кінці супермаркету, подивились один на одного та побігли на виручку. Монстр був швидким, набагато швидшим ніж той якого вбили ми з Котом. Мутант відкинув Кавказа з такою силою, що той розбив собою товсте скло стін супермаркету та вилетів на вулицю. Одін дістав пістолет, та почав стріляти по монстру, той своєю чергою кинувся на нього. Високо підстрибнувши полетів на Одіна. Одноокий підставив руку, сірий вчепився йому зубами в долонь та відкусив половину. Я налетів на монстра всією масою тіла, та збив його плечем. Монстр спритно встав, та кинувся до Кавказа який піднімався на ноги, він збив чоловіка на землю та вчепився зубами в плече. Кавказ закричав, дістав з кишені гранату РГД-5, та вирвав чеку.

-Лягай! -Крикнув я після чого всі лягли на землю прикривши голову руками.

Відбувся вибух, ми встали та перевірити що там. Лежало два трупи, Кавказ з застиглим жахом на обличчі та мертвими скляними очима, щоки з лівого боку обличчя відірвало так що видно зуби, ліву руку також відірвало по лікоть і вся ліва частина тіла була спотворена осколками гранати. З монстром була схожа ситуація, голова ледь трималась на тулубі, але він все ж намагався рухатись, правда це йому майже не вдавалося. Я підійшов до нього та хорошим копняком відправив голову сірого чим подальше. 

Розвернувшись, я замітив як Одін пішов в сторону господарських товарів, взяв звідти сокиру та дав в руки Коту, а сам поставив руку на касу. На долоні було лише три пальці, відкусили безіменний палець та мізинець, разом з половиною долоні. 

-Давай, рубай! -Крикнув Одін Коту, він в свою чергу замахнувся.

-Ні, я не можу цього зробити, Йосип рубай. -Невпевненим голосом сказав Кіт.

-Давай Каїн, зроби це поки інфекція не дійшла вище.

Я взяв сокиру, замахнувся та з силою опустив колун йому на руку. Одін лише зажмурився як від стакана міцного самогону, але не видав майже ні звуку. Навіть коли йому відрубали руку, він тримав себе в руках, за що я почав поважати його. Лідерські якості, хороша фізична сила та підготовка, сміливість та рішучість, усі ці якості були у нього, це давало йому хороші шанси на виживання у теперішніх реаліях. 

Одін зірвав рукав з камуфляжної куртки, та перетиснув рану, щоб запобігти кровотечі. Кіт пішов у алкогольний відсік, знайшов одну з небагатьох уцілілих пляшок міцного алкоголю, та дав Одіну. Той половину вилив на рану, а другу випив сам.

-Так досить розслаблятись, потрібно усе корисне перемістити в вантажівку, я не думав що на складі буде так багато продуктів, і усе це ми не вивеземо, потрібне підкріплення. -Сказав Одін, та дістав рацію з поясу і підніс її до обличчя. -Це Одін, нас залишилось мало, наткнулись на мутованих засранців, з ними ми впорались і зараз тут все спокійно. Але я боюсь що на звук їх може прийти більше. Пришліть ще дві вантажівки, припасів на складі виявилось більше ніж ми розраховували.

-Тебе зрозумів, скоро під'їде дві вантажівки та легковик для охорони. -Прозвучав голос з рації.

Через тридцять хвилин під'їхали машини, ми усе перемістили та направились на базу. Я вийшов із вантажівки, і замітив як Одін з кимось говорить по рації. Він підійшов до мене та поставив руку мені на плече.

-Пішли зі мною Шрам хоче тебе бачити.

Я лише мовчки кивнув. Ми прийшли до кабінету Шрама, він сидів на кріслі та курив сигарету. 

-Опа, появились, падайте на крісла. -З посмішкою сказав Шрам. Ми з Одіном сіли. -Наскільки я знаю на вас напало троє мутантів. Один такий виносив п'ятірки моїх бійців, і вони нічого не змогли поробити, а ти Йосип чи тепер Каїн, вбив двох.

-Одного вбив я, другого вбили ми з Котом, точніше вбив його Кіт. А третього забрав з собою Кавказ.

-Ясно. -Сказав Шрам. -І ти ще врятував життя Одіну. Ти себе дуже непогано проявив. Якщо так продовжиться й далі, то ти далеко зайдеш.

-Ти про Кота не забувай, він себе теж добре показав. Тільки менш добрішим йому потрібно бути, такі довго не живуть. -Нагадав Шраму, Одін. 

-Можете в трьох піти собі випити, я чув привезли непоганий коньяк з вашого супермаркету, дозволяю. Вільні. 

Одін мовчки кивнув і ми вийшли з кабінету. Ми з Одіном перекинулись парою слів і він пішов в мед.пункт. Я пішов шукати Кота. Кіт стояв та курив сигарету. Я підійшов до нього.

-Чуєш Йосип? -З сумним обличчям спитав Кіт.

-Слухаю тебе.

-А не забагато людей ми втратили за один день? Ніхто навіть оком не моргнув, ніби це нормально.

-Я сам цьому не радий, я тут довго не затримаюсь. Мені потрібно шукати сестру. 

-Можна піти з тобою? Мені тут не подобається, всі злі та постійно напружені, і цей Шрам... Не подобається він мені, він як порохова бочка, не знаєш коли вибухне. І ці дурні клички замість імен, мене до речі Юра звати. 

-Якщо хочеш піти зі мною, то іди, мені компанія не помішає.

-Дякую Йосип, мені здається що ми єдині нормальні люди тут. Не відомо чи Шрам нас просто так відпустить. 

-Щось придумаємо. До речі, зараз Одін прийде і ми вип'ємо трохи, потрібно розслабитись.

-Тут ти правий, розслабитись не помішає. -З посмішкою сказав Кіт.

Одін прийшов, ми взяли півтори літри коньяку та консерви на закуску. Сіли ми в кімнаті Одіна за шкільну парту. Кіт розлив по стаканах, та ми мовчки випили. 

-Одін, звідки у вас стільки зброї, тут в магазинах так багато її не було. -Спитав я.

-Коли почалась катастрофа, сюди почали їхати військові, і як сам розумієш з них мало хто вижив. А от зброї та патронів у них було досить.

-А зі Шрамом ви як познайомились? -Запитав Кіт.

-Ми з ним ще із дитячого дому знайомі були. У нього батьки дуже рано померли та ми почали займатись крадіжками, грабунками, розбоями і так далі. Він пізніше відкрив свій підпільний ринг з боями без правил. Представляєш, за п'ять років його так ніхто побити і не зміг, навіть я. Пізніше почали люди їсти один одного, ось він і взяв всіх своїх бійців та переїхали в школу, стратегічно вигідна точка тут. Більше й нема особливо що сказати. Але він змінився, почав у нього дах їхати, це уже не той мій друг якого я знав. 

-Поки він це розповідав, ми з Котом мовчки слухали та кивали.

-А ти Кіт, я чув мав свою групу, поки наші люди тебе одного не знайшли усього в крові. -Сказав Одін.

-Так, мав. Там був мій молодший брат, якому навіть шістнадцяти не виповнилось, як його заживо з'їла зграя мертвих, я нічого зробити не зміг. Моя дівчина, теж померла коли ми бігли від сірих. Вона просто зачепилась за гілку ногою і впала животом на кусок зламаної арматури. Вона сказала, щоб я біг, що їх уже не допоможеш, що вона буде лише мішати. Її з'їли заживо, я постійно шукаю собі виправдання, що я нічого не міг зробити, але це не так...

-Давайте не будемо про сумне. -Сказав я, наливаючи коньяк в стакани. Ми випили, після чого Одін почав говорити.

У мене ніколи не було сім'ї, батька ніколи не знав, мама померла при родах, дідуся та бабці не було.  Ще з дитячого дому, я крутився сам, мені ніхто не допомагав. Пізніше появився Шрам, ми були дуже схожі, обидва бездомні, голодні, потріпані життям собаки які хочуть кращого життя. Ми майже зразу подружились. В дитячому домі годували погано, та відношення до нас було як до мишей, інколи приходилось красти деякі продукти із їдальні, щоб не залишатись голодними. Шрам не погана людина, точніше точно не був поганим. Але зараз все змінилось... Кради та підкоряй, принижуй і утискуй, грабуй і вбивай інших. Такі ми, люди! Але все ж, полюби ближнього свого, і все зміниться. Я хочу, щоб змінилось, я стараюсь бути менш жорстоким, але в цьому світі це не легко. -Рівним низьким голосом сказав Одін.

Говорили довго та на різні теми, Одін розказав що на п'яну голову вони зі Шрамом посварились та вийшли сам на сам з ножами. Закінчилось це тим що в Одіна немає ока, а у Шрама, шрам на пів обличчя. 

Допивши ми розійшлись. По дорозі я побачив Шрама, він йшов прямо до мене.

-Каїн, тримай рацію, вона згодиться. І ще одне, ти врятував життя Одіну, я вдячний за це. Я виділив тобі окрему кімнату, вона не велика, але все ж краще як ночувати в казармах, номер шістдесят восьмий, це на другому поверсі з ліва. І ледь не забув. Інша група рейдерів, знайшла деяких живих людей, там була симпатична дівчина, вона на тебе в уже чекає у твоїй кімнаті, дуже правильна була, декілька раз по обличчі потрібно було їй стукнути, щоб вона зрозуміла з ким має справу, вона уся твоя. Іди.

-За кімнату я вдячний, не потрібно мені дівчини, зараз єдине що я хочу це заснути.

-Я тобі зробив такий подарунок, а ти сука не вдячна! -Крикнув Шрам.

-Ти мене не зрозумів Шрам. -Відповів я.

-Іди, завтра поговоримо.

Ще сварки з лідером цілого поселення мені не вистачало. Що ж, дівчина хай буде в кімнаті, її рухати я не маю ніякого бажання, просто засну десь на підлозі, а її на ліжко поставлю, все одно натерпілась напевне вона. Відкривши двері у свою кімнату, я побачив те на що найменш очікував. Там стояла моя сестра.

-Юля? -З сумнівом спитав я.

-Йосип! -Крикнула Юля і кинулась мене обнімати.