Глава 3 Сім’я

21.11.2020

Я їхав поки був бензин, по дорозі, зупинився у глуші та заснув в машині. Не дивлячись на холодну погоду, заснув я швидко, хоча після таких пригод у нормальних людей сердечко б точно сильно стукало, тим самим не даючи заснути. Що ж, виходить я ненормальна людина? Ех… Не до філософських думок зараз, потрібно знайти їжу. Хоч після побаченого, апетит був не сильний, але це тільки тимчасово. Бензин закінчився, прийдеться йти пішки. Я знав що приблизно ледве далі кілометра є невелике село, от там і пошукаю їжу.

Взявши дві свої гвинтівки та патрони, я пішов вперед. По дорозі нічого небезпечного мені не попалось, можна сказати що дуже пощастило. Прийшовши до села, я почав акуратно пересуватись, від укриття до укриття, щоб менше мертвих та живих очей мене бачило. Хтось скаже добре якщо ти знайдеш людей, буде кому тобі спину прикрити. Можливо це так, але щоб я дозволив прикривати собі спину незнайомцеві, ніколи. Я сам по собі не дуже довірливий, тому я близько до себе, не дуже хочу підпускати. Так і до всього цього, я як і інші люди, читав книги, та дивився фільми про зомбі та монстрів. І головну загрозу в цих фільмах, становили зовсім не мертві, а живі. Це у нашій крові вбивати собі подібних. Ми люди в водночас і найрозумніші, і найтупіші створіння на землі. Чому найтупіші? Та, тому що усю історію ми воювали між собою, вбивали та грабували, що не скажеш про тварин.

Та й тим більше зараз у мене дві гвинтівки, які у теперішніх реаліях на ціну золота. От підпущу я якогось відморозка до себе, і він в перший же зручний момент зажене мені ніж у спину. Тому я краще стримаюсь від “доброзичливої компанії” та буду рухатись сам. Та й останні три з половиною роки я прожив один.

Добравшись до першого дому, я відчинив двері та ввійшов в середину, благо двері були відкриті. скинувши ТОЗ, я пішов обшукувати кімнати. В домі було чисто, чисто в зразу в обох сенсах і прибрано і ні одного мертвеця. Закинув за спину дробовик, я направився на кухню. Побачив холодильник, підійшов до нього та відкрив дверці, яку зразу ж закрив. Закрив я і свій ніс, ком підійшов до горла. Засмерділо так, що навіть самий смердючий скунс задумався б про сенс свого життя.

Ну я й ідіот, уже напевно біля тижня не було світла у домі, і усі продукти які були всередині встигли перегнити. Знаходитись в домі стало неможливо через запах, тому я пішов обшукувати наступний дім. Усе по старій схемі, акуратно перебіг через дорогу, скинув ТОЗ та тихо зайшов в дім. Заглянув у кімнату ніби чисто, але почув ззаду звук. Різко обернувшись, я хотів націлитись на сірого але ствол мого дробовика вдарився об дверну раму. Я тримав рушницю перед собою горизонтально, сірий надавив на мене всією вагою, та й діставати СКС було пізно. Зібравшись з силами я з криком відштовхнув його, так що той приземлився на п’яту точку. Згадавши про свій досвід про стрільбу в закритих приміщеннях, і як потім гудить в вухах, я взяв дробовик за ствол, і як битою бив пустого по голові доті доки його череп не ввійшов в середину. Бризки крові розлітались в різні сторони, і попали мені на обличчя.

Я виматюкався трьох поверховим матом, витер лице та до кінця обшукав дім. Я знайшов непоганий рюкзак приблизно на двадцять літрів, та консерви. Вийшов з дому, і почавши рухатись в інший дім я побачив силует у вікні сусіднього дому. На веранду дому вийшов чоловік. Він був невисокого росту, худорлявий, в окулярах і загалом нагадував мені задрота, тому загрози в ньому я не побачив.

-Будь ласка, допоможіть нам я вас благаю. –Неголосно сказав чоловік.

Я підійшов до нього та відповів.

-Чого тобі?

-У мене вагітна жінка, на дев’ятому місяці. У нас день тому закінчилась провізія, лише трохи води залишилось. Мені страшно виходити з дому, я просто бачив що монстри роблять з людьми.

-А мені що за це буде? Я не мама Тереза і не збираюсь віддавати кожному зустрічному свої припаси.

-Й-й-я вам заплачу, скільки скажете. У мене є гроші, тільки допоможіть. –Тремтячим голосом сказав чоловік.

-Ти що, ще не усвідомив, не зрозумів ти своєю яйцеголовою головою, що гроші тепер мають цінність лише як туалетний папір.

-Н-н-о у мене більше нічого немає. -Краєм ока я побачив машину, це був жигуль сімірка.

-Твоя машина? –Стараючись надати байдужості своєму голосу сказав я.

-Так-так моя, повністю на ходу, і бензин до неї є. –Уже бадьорішим голосом відповів він. Я замітив навіть якусь надію у нього в очах.

-І чому ж ти не виїхав з села, в якесь безпечніше місце?

-Я ж сказав уже, що у мене вагітна дружина, а що як вона почне народжувати по дорозі. І я навіть не уявляю куди мені їхати.

-Так і бути я тобі допоможу.

Звісно шкода людину, яка зовсім нічим собі не може допомогти. І якщо він говорить правду про вагітну дружину… Ситуація у нього не з простих. І я раніше ніколи не відмовляв в допомозі людям, які дійсно цього потребували. І світ зараз такий, що одне одного нам потрібно берегти.

-Я вам дуже вдячний, чесно! -Я побачив якесь облегшення в його очах.

-Давай покажи мені свою вагітну дружину.

-Ой, точно ідіть за мною.

Я пішов за ним, в домі було досить тепло при тому, що я не бачив диму в комині, та й в печі ніхто не палив. Почув знайомий мені звук.

-Це генератор у тебе там?

-Так, генератор. А як ви здогадались?

-Мав теж такий.

Зайшовши у спальню, я побачив симпатичну чорноволосу жінку, яка лежала на ліжку під ковдрою.

-Олег хто це? Вимученим голосом спитала вона.

-Він нам допоможе знайти трохи їжі. Зовсім забув, мене звати Олег, а це моя дружина Катерина.

-Я Йосип. –Хмуро буркнув я.

Скинувши рюкзак з плечей, я дістав звідти консерви та віддав їх Олегу.

-О дуже дякую, вибачте звісно але тут дуже мало.

-Ти що дійсно думав що я чотири банки консерви на машину виміняю? Я не остання сволота. Зараз я піду обшукаю ще декілька домів, та повернусь.

-Дуже дякую. Ви навіть не уявляєте як виручаєте нас. –З важкістю в голосі, але з посмішкою сказала жінка.

Я вийшов з дому, та направився в сусідський. В домі не було сірих, та і я якщо так можна сказати зірвав джекпот. В домі був погріб, в якому було багато домашньої тушкованки та інших закруток з компотом. Набравши в рюкзак стільки провізії, скільки він дозволив, я направився назад. Олег зустрічав мене як дитина, до якої повернулась мама з магазину. Я зробив ще дві ходки, та сказав йому про погріб, і про те, що дорога відносно безпечна.

Я дістав із рюкзака тушкованку, відкрив її своїм мисливським ножем, та ним же почав її їсти. Олег набрав дві порції в тарілки та одну підніс своїй дружині. Вона дістала, руки з під ковдри та протягнула їх до тарілки. На передпліччі Катерини я побачив укус, різко встав піднявши СКС та крикнув ”Стояти!”.

-О Господи, в чому проблема? Тільки не стріляйте благаю! –Ледь не пискливим голосом сказав Олег.

-У неї укус, ти хоч знаєш що буває з тими кого вкусили?

-Звісно я знаю! Але у неї імунітет, вона уже шостий день залишається людиною, притому, що укушені перетворюються в монстра за день, а якщо укушений помре, наприклад від втрати крові, то оживає майже миттєво.

-Бачите, зі мною усе добре. –Сказала жінка.

-Надіюсь ти говориш правду! Нарікай на себе, якщо ти мені збрехав. –Я опустив гвинтівку.

-Чесне слово, усе правда.

-Я бачив тут у тебе гараж, там є інструменти? Мені дещо треба зробити.

-Звісно є, давайте я вас відведу. –Сказав Олег.

Привівши мене до гаража, Олег зразу ж пішов до своєї дружини. А я розрядив ТОЗ та затиснув його в лещата. Знайшов лобзик по металу, та з жалістю зрізав більш ніж половину ствола, ту ж махінацію провернув і з прикладом. Мені було шкода дробовик, як-не-як він прослужив мені багато років та ні разу не підводив, крім сьогоднішнього дня, де через габарити зброї я не міг до кінця розвернутись, бо стволи вдарились об край дверного отвору, я міг померти. Так що в замкнутому просторі набагато простіше володіти обрізом, ніж повнорозмірним дробовиком. У мене все одно був СКС, який придатний на середні дистанції краще ніж ТОЗ.

Зняв я його з лещат, та побачив великий кусок шкіри в гаражі. З неї я зробив імпровізовану кобуру для обрізу. Тримався він там міцно та надійно. Прикріпив кобуру до правого стегна. Я пішов, щоб попрощатись, бо уже пора їхати шукати сестру.

-О ні куди ви, Катя скоро буде народжувати. Будь-ласка зачекайте ще трохи. –Сказав Олег.

-Я знаю, ви нам і так сильно допомогли, але залишись ще хоч до завтра. У мене погане передчуття. — Сказала Катя.

-Ех, та що мені з вами робити… Так і буде, залишусь до завтра, але не на довше.

-Дуже дякую. –З посмішкою відповіла Катя.

Уже була ніч, і я спав в гостинній обійнявшись зі своїм СКС, як почув крик.

-Сюди Йосип, сюди! –Крикнув Олег.

Я зірвався та побіг в спальню. Яка була по всюди освітлена ліхтариками та свічками, тому було видно усе.

-Що сталось?

-У Каті відійшли води, вона буде народжувати.

-Але я не знаю що робити! Я не лікар.

-Але я лікар, і знаю що робити просто допоможіть мені. –Відповів Олег.

Я підійшов до Жінки та вилупив очі. ЇЇ живіт був весь синій, а по ньому часто виднілись чорні вени.

-Чуєш доктор, це нормально що у неї на животі чорні вени?

-Ні це не нормально. –Відповів лікар ставлячи таз з водою.

-Ааай мені боляче!Допоможи Олег! –Почала кричати жінка.

Я побачив як рухається її живіт ніби щось з середини хоче вирватись.

-Просто тужся Катю, просто тужся. –Сказав Олег.

-Ти не розумієш! Мені дуже боляче! Айх Олеег!

-Усе буде добре. -Сказав Олег.

І тут я почув несамовитий крик, жінка кричала так, ніби її розривало на маленькі кусочки. Вона скорчилась, та крутилась по ліжку від болю. Очі її ледь не вилізли з очниць, вона почала рвати на собі волосся. І тут я побачив як її живіт розірвався, і звідти почало вилазити щось невідоме. Анатомічно воно нагадувало новонароджену дитину. Було відсутнє ліве око, не було носу та повністю деформована ліва частина тіла. Також на ньому зовсім не було шкіри.

Катя виплюнула кров з рота, подивилась на свій живіт, та на те що вилазить з нього. По її погляду було зрозуміло що вона збожеволіла. Я думав що надивився на жах вчора, але те що я побачив... Вона дивилась на всій розірваний живіт, та на дитину яка на половину вилізла звідти. З криком вирвала дитину зі свого живота, і кинула щосили у стіну. Але у руці новонароджений монстр тримав її кишки, тому слід за ним полетіла і вся її травна система. Вона сиділа та дивилась на метри своїх кишок, та на малого монстра який корчився на підлозі. Вона закрила очі та померла.

-Катя ніі! О господи, Боже мій що це таке! –Почав кричати Олег. На його щоках появились сльози. –Вбий це, вбий будь-ласка. Хай воно не мучиться. –Зі сльозами додав лікар.

Я підійшов та з жалістю, опустив ногу на голову новонародженого, і почув як маленький череп проламався.

-Мені шкода… -Сказав я.

-О Боже, за що мені ці страждання що я такого наробив!? –Кричав обнімаючи свою мертву дружину доктор.

Я побачив як очі Каті відкрились, і були вони пусті та сірі. Я не встигнувши нічого крикнути Олегу, як його дружина вчепилась йому зубами в шию. Але Олег не відпускав її з обіймів, просто міцно обнімав і плакав поки вона його їла. В один момент я перестав чути Олега, пішов по рушницю. Зробив два постріли, акуратно поставив тіла на ліжко, а між ними їхнього сина. Так сина, у них мав бути син. Накрив три трупи ковдрою, дістав ключі від жигуля доктора та поїхав далі. Я думав по дорозі чому не заразилась Катя від укусу. І прийшов до висновку, що всю заразу на себе взяла ще не народжена дитина.