Глава 4 Людська жорстокість

22.11.2020

Сонце уже виходило, я не спав цілу ніч, очі змикались. Добрався я до не великого населеного пункту, скоріш всього це було робоче місто. Я побачив Декілька великих заводів, та величезну цегляну трубу висотою приблизно метрів двадцять. У машині закінчився бензин, я взяв зброю та рюкзак і вийшов з машини. Йшов я прямо та нікуди не звертав, по дорозі мені попалось двоє сірих, але розібратись з ними мені не виникло ніяких труднощів.

Пройшовши ще трохи у пошуках робочого транспорту, чи просто заправки з бензином, я побачив велику територію. Це був колись корівник, судячи за кількістю напівгнилих та обгризених трупів корів. Над ними шастало декілька трупів, до яких я не став підходити. Я почув звук, дуже дивний звук… У водночас він був схожий на стогін пустих, а з іншого боку відрізнявся. Повернувши голову я побачив великого бика, який дивився на мене своїми пустими, сірими очима. Де-не-де на ньому не було шкіри, відсутній лівий ріг. Мене пробрав невеликий страх, я зробив крок назад, та ще один в надії що він не піде за мною. Він і не пішов… Він побіг, рвонув із всієї сили! Це єдине чого я не очікував, що тварини теж перетворюються, і те що можуть бігати.

Я рвонув до найближчого провулку, пробігши його я побачив діру в бетонному паркані, та сунувся в неї. Збоку цієї діри стирчав кусок зламаної арматури, об яку я поранив праву руку. Почувши біль, я на ходу виматюкався, та другою рукою прикрив рану. Оглянувшись назад я замітив, як ця велика туша пробиває паркан, та своїм жирним животом зачіпляє ту ж саму арматуру об яку я поранився, бик рухався вперед, тим самим рвавши свій бік. Майже від шиї та до хвоста арматура розрізала йому бік, від чого усі органи та кишки вилізли з середини. Його це не зупинило, але все ж він не біг, а уже йшов в мою сторону тягнувши за собою метри кишок та органів.

В метрах двадцяти я побачив ту ж саму трубу, яка виднілась мені при в'їзді в селище, довго не думаючи я виліз на неї по кусках гнутої арматури, яку робочі замурували в середину як спосіб вилазити на верх. Бик ходив по кругу труби, чекаючи що я спущусь. Не знаю чи мені здається, чи ні, але деякі сірі стають що разу розумнішими. Це звісно мене лякало, але зараз не було часу це обдумувати. На верху було пусто, але край труби був не дуже надійним, це я ще замітив коли вилазив сюди. Зрушивши руками край, я відірвав від нього кусок який складався з п'яти-шести цеглин, було воно досить масивним. Я побачив шанс, добре розмахнувшись і кинув снаряд вниз цілячись бику в голову. Але попри всі мої старання, в голову я не влучив… А влучив я у хребет, і почув противний хруст аж до верху. Монстр впав на живіт, він ледве рухався і я спустився в низ. Стріляти я не хотів, бо це могло привернути багато лишньої уваги. Тому я взяв в руки блок цеглин, та почав бити монстра по голові. На моє лице стрибали бризки крові, а з черепа монстра вилетіло око. Бив я доти, поки череп не прогнувся.

Закінчивши бити бика по голові я зробив крок назад, вже збираючись йти я відчув щось неладне. Знову обернувся глянути на монстра, як він напевно з останніх сил вдарив мене задньою лапою в груди. Я відлетів на метрів два, очі стало дуже важко тримати відкритими, і я їх заплющив. Не знаю точно сон це був чи ні, але я чув якісь звуки та відчуття польоту.

Відкривши очі я зрозумів що я зараз в середині якогось дому, різко вставши з ліжка я почув сильний біль в грудях та закашлявся. В кімнату прийшов чоловік, він був високим, худим, на голові не було волосся, також у лисого була відсутня ліва долонь. Вслід за ним зайшла жінка, невисокого росту недуже симпатична блондинка з зайвою вагою.

-Тобі ще не можна вставати, у тебе переламані три ребра. І добре що я вчасно промила рану на твоїй руці, вона була дуже брудною. Це могло призвести до зараження крові та ти б помер. –Сказала жінка.

-Я вам звісно вдячний. –Відповів я жінці, та перевів погляд на лисого. Я побачив свій обріз який він направив на мене. -Ей прибери обріз від мене, я ж зараз не представляю загрози. Так чому ти тикаєш цим мені в лице? –Сказав я.

-Ти зараз не в тому положенні, щоб наказувати мені що робити! –Відповів чоловік.

-Заспокойтесь обоє! –Пискливим голосом крикнула жінка. –Ви обоє поводите себе як ідіоти, і дійсно нащо ти направив на нього зброю! Він зараз загрози не представляє, ми його врятували не тому щоб вбити. –Додала жінка.

-Вибач, я щось не подумав, просто хочу тебе захистити. –Сказав чоловік та опустив зброю.

Таак, зразу видно хто у домі головний. –Подумав я, та легко посміхнувся.

-Я Наталя, це мій чоловік Ігор. –Представилась за обох жінка.

-Я Йосип.

-Йосип тобі потрібно відпочити, тому поспи ще. Це заради твого ж блага. –Сказала жінка.

-Де мої речі, і зброя? –Буркнув я.

-Не хвилюйся, тобі нічого не пропаде. Я просто позичив у тебе обріз, пізніше віддам. Так що поспи міцно, завтра поговоримо. –Сказав Ігор.

Що-що, а спати я хотів, тому довго не думаючи приліг назад, та заплющив очі. Я прокинувся, тепер у мене було більше часу оглянутись. В кімнаті точно ремонт давно ніхто не робив, в основному було пусто. Стояла важка шафа для одягу, старий стіл, на стіні висів перський килим, та біля мого ліжка в куті кімнати стояла тумбочка. Вставши з ліжка, я вийшов з кімнати на коридор, почувши голос, я пішов на нього. Голос вивів мене на кухню на якій за круглим столом сидів Ігор, та щось готувала Наталя.

- О, прокинувся, наш ненаглядний. Присідай. –Сказав Олег.

Я підійшов до столу, висунув з під нього скрипучий табурет, та присів.

-Скільки я пролежав?

-Ну на вулиці ти пролежав приблизно пів години, поки ми тебе не знайшли. Тобі пощастило що Ігор тебе побачив коли ти спускався з вежі. Та й пощастило, що за ці пів години до тебе ніхто не підійшов та не з'їв. –Відповіла жінка.

-А у нас ти проспав весь вчорашній день. –Додав чоловік.

-Ти напевне зголоднів. –Сказала Наталя, ставлячи перед мною тарілку з великим куском м'яса.

-Так, зголоднів. Звісно дякую, але звідки у вас стільки м'яса? –Спитав я.

-Так ти бачив корівник, ось декілька корів розбіглось. А ми зловили їх та помістили в сарай.

-Зрозуміло… А що тварини теж перетворюються в сірих?

-Сірих, ось як ти їх називаєш. Ми з Наталею називаємо їх голодними. Думав всі знають, що тварини теж перетворюються. Тобі що не попадались ніколи заражені собаки? –Пробурмотів Ігор.

-На жаль, чи на щастя, не попадались. –Відповів я.

-Чомусь заражені тварини, зберігають уміння бігати, а от люди, ні. Але є винятки, звісно не всі, але деякі заражені якщо вони мають чим харчуватись, стають розумнішими та швидшими. –Сказала Наталя.

-Ну я бачив одного сірого, який мав чим харчуватись, і його живіт роздуло так що він при мені розірвався.

-Ну не за столом же! –Хмуро буркнула жінка. На що посміхнувся її чоловік.

-Він значить просто не встиг все перетравити, як би він попався тобі на два дні пізніше, то ти б зустрівся зі справжнім монстром, набагато швидшим ніж прості заражені. –Відповів Ігор.

-Ну і ну, вік живи, вік учись. –Сказав я.

-Ти куди направляєшся? Спитала Жінка.

-Я шукаю свою сестру, знаю тільки те де вона живе. Але якщо її там не буде… Я просто не знаю, де ще можна її знайти.

-Ти її обов'язково знайдеш. –Відповіла Наталя з якимось єхидством в голосі.

-Дякую, надіюсь на це.

-Бачу ти уже поїв. Іди в ліжко та відпочивай, тобі це потрібно. –Сказала Наталя.

Довго не думаючи, я встав зі столу та пішов у кімнату відпочивати. Згадав бика, та те як ледве від нього відбився. Надіюсь, не зустріну такого ведмедя, чи зграю собак. Згадав і сестру, надіюсь з нею все в порядку. Навіть не замітив як я заснув. А прокинувся я від дивного звуку з під підлоги, можливо з підвалу. Я встав з ліжка, та тихо пішов відкрив двері. Заглянувши у спальню,  людей які мене врятували, я переконався що вони сплять. Пройшовши трохи далі, я замітив двері які скоріш всього вели в підвал. Але вони були закриті на колодку.

Я не мав бажання шукати ключі зараз. Можливо це моя параноя, ну закрили люди підвал тому, що в їх домі знаходиться сторонній, просто щоб він їх не обікрав. А звуки - це просто миші яких всюди багато. Заспокоївши себе цією думкою він пішов назад у свою кімнату. Заглянувши у вікно я побачив той сарай в якому вони говорили, що тримають корів, він мені здався якимось дивним. Але тут я і не витримав, тихо відкрив вікно, та прямо босий поліз у нього. Сарай був відкритим, зайшовши туди, я не замітив ніяких корів, як і слідів що вони колись там були, ні запаху, ні сліду екскрементів. Але зате до стіни були прикручені ланцюги. А до ланцюгів був прикований за дві руки чоловік. В нього були відсутні ноги, а в рот запханий кусок тканини. Я підійшов до нього, випхав імпровізований кляп із його рота, поплескав долонею по лиці, щоб він прокинувся. Я побачив, як він відкриває очі.

-Буль ласка не ріж мене, я прошу тебе! –В істериці почав кричати незнайомець.

Я прикрив йому рот рукою, і сказав. –Мовчи, я не один з них. Як ти сюди попав?

-Я просто виживав, вони мені допомогли. Я залишався в них два дні, вони мене погодували м'ясом, але потім я дізнався що м'ясо…

-Що з м'ясом?

-Це людське м'ясо, вони нагодували мене людським м'ясом. Ти вже їв його… Ти з'їв мої ноги!

Ком підліз до горла, усвідомлення того що я їв людське м'ясо кинуло мене в ступор. Переборовши блювотні рефлекси, я сказав.

-Я зараз допоможу тобі почекай.

-Мені уже не допоможеш, і тобі теж.

-Що ти маєш на увазі?

І я відчув сильний удар по потилиці. Прокинувся я від сильної головної болі. Перше що я побачив перед собою, те як Ігор випотрошував незнайомця, як я оленя декілька днів тому. Мої руки були прив'язані в кайдани.

-О ти уже прокинувся, ти не мав цього бачити… Ну зате тепер у мене, і у дружини буде більше м'яса. А знаєш чому я не вбив тебе зразу? –Не дочекавшись відповіді додав Ігор. –М'ясо буде смачнішим якщо зрізати його з живих. Якщо я б тебе вбив, то ти швидко б протух.

-Пішов ти виродок! –Крикнув я. Після чого Ігор ударив мене з ноги в живіт.

-Не добре так спілкуватись з людьми. Я скоро прийду. –Людожер вийшов з сараю з кусками тіла вбитого ними чоловіка.

Я побачив, що ланцюги прикручені на болти з пів круглою головкою, та розраховані на закручування плоскою викруткою. Викрутки в мене не було, а спроби вирвати ланцюги закінчились невдачею. Потрібно було знайти щось тонке та плоске, щоб викрутити їх. –Господи допоможи мені. –Сказав я ці слова і мене осяяло На грудях я носив срібний хрест. Я зняв його з шиї та почав відкручувати болти.

Відкрутивши їх я поцілував хрест, та надів його назад. Лише проблемою залишались звисаючи метрові ланцюги, закріплені на зап'ястях. Розумна людина втекла б від цих людожерів. Але мені потрібна була моя зброя, та не менш важливо зняти масивні ланцюги. Я оглянувся, та вийшов з сараю, заліз в дім через те вікно з якого я вийшов. Обидва людожери були на кухні, та голосно про щось говорили. Я згадав про закритий підвал, та рушив туди. Швидше всього вони там тримають мої речі, бо більш ніде я їх не бачив. На щастя підвал був відкритим, точніше звисала на дверях підвалу відкрила колодка. Зайшовши в середину, я побачив закривавленні столи, багато кісток напевне людських. І побачив металеву клітку, в якій сидів один сірий. Цьому сірому, а точніше сірій, до зараження напевно було років не більше чотирнадцяти, це ж дитина, напевне їхня дитина… Клітка в якій сиділа перетворена дівчинка, була зроблена з вертикально поставленої арматури, відстань між арматурою приблизно двадцять сантиметрів.

-Ти не мав тут опинитись, принаймні опинитись живим!

Почув я жіночий голос позаду себе. Жінка тримала в руках кухонний тесак, і кинулась на мене. Я ухилився від першого удару, та вштовхнув її в сторону клітки. Вибив з її руки тесак, однією рукою я взявся за її волосся, а другою за ремінь на штанах. Я хотів ударити її головою об арматуру клітки, але не вдалось, її голова пролізла між прутками арматури, їй відірвало вуха об них, бо було дуже вузько. Вона закричала і до неї направилась її мертва донька, та почала їсти її обличчя, від чого крик тільки посилився. Я дивився на те, як маленький монстр вириває куски обличчя, все ще живої жінки.

На крик прибіг її чоловік, і помилкою було те що він не озброївся, а на моїх руках все ще звисали метрові ланцюги, якими я й озброївся.

-Що ти наробив! Наталю ні! –Кричав чоловік.

Але я не переставав його бити, він розізлився та кинувся на мене притиснувши тим самим до стіни. Тепер удари отримувати став я, але коли мені це набридло, я голосно закричав, і вчепився зубами йому в горло. Я стискав зуби що разу сильніше, рот заповнила тепла кров. Я почув його стогни, і ні секунди не думаючи вперся правою рукою йому об лоб, а другою в груди та з силою вирвав зубами його горло. Він зловився руками за горло, припав на коліна, і помер. Я виплюнув кусок його горла з роту.

Жінка була уже мертвою, її доїдала власна донька. А Ігор весь в крові валявся на землі підвалу. Я вийшов з підвалу зі своїми речами, весь у крові не знаю що це було за відчуття, коли я вчепився йому в горло. Таке дивне відчуття, ніби мені сподобалось… Я старався про це не думати. Обшукавши дім на корисні предмети, я майже нічого не знайшов крім теплого одягу, та деякої консервованої їжі та води. Зайшов у ванну, глянув в дзеркало та побачив своє відображення. Стояв чоловік трішки вище середнього росту, з великою бородою по якій стікала кров. І погляд… Я не впізнав себе лише по погляду, він був не мій, це були байдужі та жорстокі очі. Я вимив своє обличчя, вдягнувся в знайдений мною теплий одяг, та взувся в нові водонепроникні черевики, які стояли біля ліжка в сальні Ігоря та Наталі. Я вийшов з дому, та побачив велосипед. Це звісно не автомобіль з його швидкість, але зате його непотрібно заправляти та він не видає ніяких звуків. Я сів та поїхав, почав падати легкий сніг.