Глава 5

24.11.2020

Похмурна погода, падав сніг та навіть не думав переставати йти, такими темпами буде неможливо рухатись на велосипеді. День підходив до обіду, я майже добрався до міста де живе моя сестра, надіюсь все ще живе… В грудях неприємно жало нехороше відчуття, наче щось погане обов'язково трапиться. Я в цьому навіть не сумнівався, після пройденого я зрозумів що легких доріг не буває, а якщо вони є, то вони короткі та за часту приводять лише до смерті. Світ збожеволів, і відчуття таке, наче я божеволію разом з ним. Новонароджені монстри, канібали які спочатку здавались мені повністю нормальними людьми, тварини-зомбі які зберегли здатність бігати, також не треба забувати про слова людожерів, що прості сірі еволюціонують. Що ще мене чекає у цьому світі? Смерть? Можливо, але я зроблю все щоб вижити, і неважливо скільки людей помре на моєму шляху.

Дивно, раніше, я так не думав. Ще на початку всього цього, я намагався допомагати людям, але тепер… Мені трохи страшно за себе, тоді коли я перегриз горло Ігорю, виникло відчуття ніби мені сподобалось вбивати. Я точно не впевнений, чи це те саме відчуття але… Неважливо! Якщо мені це допоможе вижити, то хай воно буде присутнє. Ще здавна існує правило, яке наголошує на тому, що виживає найсильніший, і в рядах слабаків я залишатись не буду! Повторюсь ще раз, неважливо скільки мені прийдеться вбити, я буду жити!

Я уже на в'їзді в місто, залишив велосипед та пішов пішки, все одно я їхав головною дорогою, яку вже добре присипав сніг, а їхати зимою на велосипеді, м'яко кажучи, незручно. Навіть якби снігу не було, я б все одно залишив свій малогабаритний транспорт, бо їхати вулицями міста в якому до катастрофи проживало шістдесят тисяч осіб, не дуже розумно. З такої кількості людей, точно хтось вижив, і дивиться на мене з балкона через снайперський приціл. Ні, я не настільки тупий, я краще піду провулками, точніше не піду, а буду пересуватись короткими перебіжками, від укриття до укриття. І сірих тут буде набагато більше ніж в селах, у яких я встиг побувати.

По дорозі я вбив багато пустих своєю знайденою сокирою ще у першому селі. Але я занадто повірив у себе, і розслабився. Вдаривши ще одного сірого, він упав на машину, а вона своєю чергою включила сигналізацію. Знатно виматюкавшись, я побіг в сторону найближчого провулку, з за кута якого вийшов сірий. Довго не думаючи я сильніше розбігся та збив його плечем, прямо як в американському футболі, додав йому ногою по голові так що його череп проламався і пішов далі. Оглянувшись, побачив що біля машини уже зібралась велика кількість сірих.

Я побачив по дорозі мисливський магазин з пробитою вітриною, скоріш всього з нього винесли усе цінне, але чим чорт не жартує. Двері були зачинені, і я поліз у вітрину. Ну як і думав, магазин був дійсно майже пустий, під прилавком знайшов два коліматорні приціли. Коліматор це звісно круто, але ні на моєму обрізі, якому коліматор зроду не потрібен, ні на СКС не стояла планка Піканні. Що уже говорити, на моєму СКС навіть не було кріплення під хвіст ластівки. Але приціли я все одно забрав. Ще трохи порозбиравши мусор, я знайшов коробку з патронами, але все одно виматюкався трьох поверховим матом. Патрони для дробовика, все супер, але, чорт візьми, мені потрібен дванадцятий калібр, а не вісімнадцятий! Але все ж забрав коробку.

-Стій, руки в верх, не рухайся, всю зброю постав на підлогу! –Почув я голос за спиною. Там стояв молодий хлопець, років так з двадцять два, з вузьким лицем та кривим носом. Навів він на мене мисливський арбалет. Я побачив невелику невпевненість в очах хлопця, та його ноги тряслись.

-Так мені поставити зброю на підлогу, чи не рухатись. Ти вже визначся. –Відповів я.

-Який розумний знайшовся. Виконуй сука що я сказав!

-Не кричи ти так розумнику, якщо ти вижив до цього дня, то знаєш що вони йдуть на звук. –Суворо сказав я, ставлячи зброю на підлогу. Але він не замітив мого мисливського ножа, який у мене в піхві за спиною.

-Відійди назад. –Вже тихішим голосом сказав хлопець. Я відійшов, а той своєю чергою підійшов підіймати мою зброю. І там він допустив помилку, він опустив погляд, всього на секунду але цієї секунди було повністю достатньо щоб розбігтись, і ногою вибити його арбалет. Лівою рукою я притиснув його до стіни, правою дістав свій ніж, та рухом знизу в верх, всадив його йому під нижню щелепу, так що з верху його голови показався кінчик ножа.

От ідіот, що не вбив мене зразу. Можливо він не був впевнений у своїй зброї, у нього всього-на-всього один шанс на постріл, після чого довге перезаряджання. Але мені це зіграло на руку. Підіймати арбалет я не став, нести з собою ще три кілограми я не хотів. Обшукавши труп, я знайшов тупий ніж та запальничку, та був на ньому пустий рюкзак. Якщо рюкзак пустий, значить він щойно вийшов на вилазку, це своєю чергою означає що є ще такі люди як він. З цього моменту потрібно бути ще обережнішим, але куди чорт візьми ще обережнішим ніж я зараз.

Я вийшов з магазину, зайшовши за кут на мене зразу ж накинулась людина з ножем в руці з криком.

-Ти вбив Петьку, виродок!

Він також був молодим, та на вид недуже сильним. Тому я легко перехопив однією лівою його праву руку, а правою притиснув його обличчя до шершавої бетонної стіни. Мене охопила злість, така злість яку я ще не відчував.

-Ти мене зарізати хотів!? -Забувши про сірих, крикнув я.

І прошліфував його обличчя по стіні. Я чув лише сильний крик, його око зачепилось за саморіз який стирчав зі стіни, і залишилось на ньому висіти. Я викинув його в перед, він кричав та дивився на мене, половина його обличчя було стерте об стіну на якій залишились сліди крові. Дістав свою сокиру, та вдарив його по голові, єдине його око закотилось в верх, і мертве тіло яке стояло на колінах впало.

Чорт візьми, щастить ж мені на всяких покидьків. І я ідіот, навіщо я його вбив! Я міг дізнатись від нього корисну інформацію. Часу на обшук не було, тому я хотів піти, але було пізно… На мене направили гвинтівки троє людей. На мить я почув біль в потилиці, і в очах потемніло.

Прокинувся я прив'язаним, до крісла. Відкривши очі побачив перед собою мужика на вид від тридцяти п'яти до сорока років. Він бородатий, та широкий шрам на лобі, ростом трішки вище мого, одягнутий в камуфляж.

-О, прокинулась принцеса. Ти вміло вибив моїх пацанів з життя, ми могли тебе стукнути і швидше, але подумали подивитись трохи за тобою. Послали двох молодих хлопців, ну для нас вони мусор чисто для гарматного м'яса. А ти ні, ти не із простих, вбив їх і оком не моргнув. Особливо мені сподобалось як ти вбив останнього, його кликали Худим, чи Доходягою. Та й хрін з ним з куском гівна, від його обличчя мало що залишилось.

-Де я? І хто ти такий? –Спитав я.

-Ах точно, я тут відомий як Шрам. Ти знаходишся на території школи, ми зробили тут базу. Звісно нерозумно було залишатись в місті де багато людей, ну сам розумієш чим більше людей, тим більше заражених. Але тут ресурси… Тут багато ресурсів, лікарня зовсім близько, як розумієш ми з неї уже все добро винесли. Супермаркети з яких ми теж забрали всі потрібні нам речі.

-Ну і нащо ти мені все це розказав?

-Розумієш, ти мужик з досвідом, вмієш виживати, нам такі потрібні. Більшість моїх людей складають такі сосунки, яких ти розбив в місті. І тільки десять реальних пацанів, притому, що моя група складається з сімдесяти людей. Старих ми не беремо, дітей теж, а жінок ми використовуємо по прямому призначенню, якщо ти розумієш про що я. Всіх хто заважає виживати, ми не беремо. Або якщо когось з наших серйозно поранять, залишаємо на місці помирати, нам баласт не потрібен.

-І ти хочеш що… -Не давши договорити, перебив мене Шрам.

-Так, я хочу, щоб ти до нас приєднався. Тільки подумай, їжі багато, кабінетів в школі теж, так що можна жити з комфортом. І дівчата, є різні… Але краще їм в рот не давай. Був недавно випадок, один зелений так поступив, і одна сука вкусила йому його хрін! Він зразу за ножем, встромив її в голову, але хто ж міг знати що при смерті, її щелепа настільки сильно закриється що прийдеться інструментами її відкривати. Само собою він лишився без краника, і пустив собі кулю в лоб, після насмішок над ним. Ох і сміху було, далі згадуємо.

-Ти хворий!

-Я прийму за комплімент, в такому світі простачки не виживають. Ну так ти приєднаєшся до нас? Хоча чекай… Вибору в тебе немає! Або ти з нами або куля в лоб. -Чомусь я знав що він це скаже, я з самого початку знав що вибору не буде в мене. Поки що пограю під його дудку, а при першій же можливості втечу.

-Я згоден. 

-О чудесно, ми повернемо тобі зброю, але сука, без приколів, ти мене зрозумів!

-Буду сама доброта.

-Бачу ти небагатослівний, мені таке подобається, знаєш не всі люблять коли їм на вуха присідають.

-Як ти мені зараз? -Я замітив як Шрам розсміявся.

 - ТА ти маєш яйця. Давай я тебе розв'язую, повідомляю пацанам що ти з нами, і ти петляєш прямо по коридору, в останні двері з ліва. Там спитай Глобуса, він тобі видасть спорядження. Тільки не розслабляйся, ми зараз йдемо в вилазку. Є один супермаркет, повний заражених. До речі, тебе як кликати?

-Мене Йосип звати.

-Ну і супер, ми тепер майже друзі. –З посмішкою сказав Шрам.

Шрам мене розв'язав, я пішов куди було сказано. За спиною почув як він щось говорить в рацію. Я дійшов до місця, відчинив двері та побачив чоловіка. Він також як і Шрам одягнутий в камуфляж, і повністю лисий. В самому кабінеті було багато зброї розставленої на стелажі та полиці, навіть є спеціальний відсік з патронами та гранатами.

-Вітаю, я Йосип, сюди мене Шрам направив, сказав знайти Глобуса, який видасть мені зброю. -Сказав я. Лисий оцінююче  подивився на мене, та сказав.

-Ти по адресу. Тут всі твої речі, крім гвинтівки, вона тобі не знадобиться. В замін тримай пістолет з двома магазинами, і до твого обрізу ще двадцять патронів.

-Ну і ну, рівноцінний обмін, гвинтівку поміняти на ПМ. –Хмуро відповів я.

-Наказ Шрама. –Пожавши плечима, відповів Глобус. –Виходь на подвір'я, там братва чекає, зараз рушаєте на вилазку.

Я мовчки розвернувся, та пішов. Вийшов на територію школи, я побачив металеві листи, які були приварені до міцних на вид стальних стовпів, що своєю чергою виглядало як надійна стіна. В ряд стояли три вантажівки, також більше десятка легкових машин, як і вантажівки повністю заварені решітками, та іншими залізяками для безпеки пасажирів. По території ходили люди, деяких я побачив в нетверезому стані.

-Це ти тут новенький. Шрам розповів по рації про тебе, ти тепер типу з нами? –Заговорив до мене чоловік невисокого росту, з синяком під правим оком, і передніх двох зубів.

-Так з вами, зараз маю рухатись на вилазку. –Не зацікавлений до діалогу буркнув я.

-Ну іди, іди. Не буду затримувати, всі ви якісь нервові хлопці.

Я розвернувся та пішов, за спиною почувши як беззубий щось сам до себе бубонить. Біля вантажівок стояло людей з двадцять, замітив як дві вантажівки від'їхали назад, а за ними пішла основна маса людей. Підійшов до людей та сказав.

-Я Йосип, Шрам мусів вас попередити за мене.

-Він і попередив, сідай назад. –Відповів мені грізний на вид чоловік без лівого ока.

Я сів назад, і до мене підсіло ще троє. Виходить двоє в кабіні водія, і четверо в прищепі.

-Нас що тільки шестеро їде на вилазку? –Спитав я.

-Людей і так мало, відібрали нас, бо ми тут ніби нові, і хочуть подивитись на що ми здібні. До речі, я Кіт зліва від мене Голос, можеш з ним навіть не пробувати заговорити, він німий. А біля тебе Риба, дали йому кличку на честь його риб'ячих губ, ну в принципі сам бачиш. Той що за кермом, то Кавказ, а зліва від нього права рука Шрама, Одін.

Кіт, середнього росту чоловік, з невеликою бородою та волоссям, широкоплечий та міцний, на перший погляд чоловік. Риба губатий чоловік з одним косим оком. Голос мав велику бороду, більшу ніж у мене, та байдужі очі. Кавказ, було зразу зрозуміло чому йому дали таку кличку, в поясненнях немає потреби. А Одін, на фоні них здавався людиною з досвідом, лисий, високий, міцний чоловік, з пов'язкою на оці.

-Зрозуміло. –Коротко буркнув я. Так… Кіт озброєний Мосіною, німий мав при собі лише ТТ, а Риба АКС-74.

Ми рушили з місця, до супермаркету добрались за хвилин двадцять. Всю дорогу ми мовчали, Кіт правда хотів розговорити мене на різні теми, але я лише коротко відповідав.

-Випльовуємось салаги! –Крикнув Одін.

Ми всі вийшли з вантажівки.

-І так, масивні металеві двері складу заклинило, і ми не можемо їх відкрити, тому прориватись будемо через зал. –Сказав Одін.

Я глянув на супермаркет, він був скляним, а за склом виднілись десятки, якщо не сотні сірих.

-І як ми прорвемося, ти бачиш скільки їх там? –Сказав я.

-Вам зброю видали, будемо розстрілювати. На звуки з округи прибіжать інші тварюки, тому дивіться за тилом. –Добавив Одін.

-Нам то зброю видали, а патронів то багато не дали. –Не згідний зі словами Одіна сказав Кіт.

-Це не мої проблеми! –Крикнув Одін. І сам дістав із кабіни машини АКМС. –Зараз я розбиваю скло, і відкриваємо всі дружно вогонь.

Я побачив що всі зайняли свої позиції, і я гальмувати не став. Одін почав стріляти по сірих за склом, коли в склі появилось достатньо дір, воно розбилось і звідти вийшло багато мертвих. Я відстрілювався з пістолета, а то обрізом на такій дистанції це не вийде зробити. Ми стріляти, а мертві не переставали іти. Я почув крик, це кричав Риба, з заду до нього підкрався сірий і вкусив його за шию, перекусивши сонну артерію. Риба помер на місці, за декілька секунд до його тіла підійшло ще декілька заражених.

-Сука! Я говорив дивіться в тил. –Кричав Одін розстрілюючи мертвих які пожирали Рибу.

Я оглянувся, ззаду мене ніяких здохляків не було, я перезарядився, та продовжив стріляти. Коли мертві перестали виходити з приміщення, ми зрозуміли що це кінець. Декілька раз оглянулись, переконались що все чисто та пішли в сторону супермаркету. Як звідти вилетів труп, він не йшов, а стрибав як заєць на чотирьох, він був майже без одягу, зуби наче стали більшими і щелепа висунулась в перед, повністю лисий і очі одне від одного стали ширше знаходитись. Він кинувся на Одіна. Одін встиг поставити перед собою автомат, тому мертвяк вчепився зубами в зброю, але все ж Одін не витримав вагу монстра та пав на спину. Я не стріляв, патрони до пістолета закінчились, а розліт осколків з обрізу дуже великий, тим я міг зачепити і Одіна.

Я розбігся, та сильним копняком збив швидкого сірого з Одіна. По ньому почалась пальба, але ніхто так і не міг влучити в голову монстра. Сірий бігав кругами, і зловивши зручний момент, високо підстрибнув та полетів в мою сторону з відкритим ротом. Я направив свій обріз на нього, та дочекавшись доки він буде хоч метр від мене. Я нажав на спуск, але постріл не відбувся, монстр напоровся ротом на стволи, і я нажав на другий спусковий гачок обрізу. Грохнуло сильно, і я зрозумів чому. Колись я пробував робити самопальні патрони, і дав трохи більше пороху, то звук був настільки сильним що я думав що розірве стволи. А перший постріл не відбувся, бо хтось погано зарядив патрон.

-Молодець Йосип, з мене пляшка. –Похвалив мене Одін.

-Ну ти видав, я думав ця тварюка всіх нас переб'є. Я був у групі людей, то така за хвилину вбила трьох здорових хлопців. -Добавив Кіт.

-Ти перший з нашої групи хто вбив такого, навіть Шрам не вбивав. Вони попадаються рідко, але, чорт візьми вони дуже небезпечні. –Сказав Одін. –Перший вбивця… Прямо як Каїн. Ну тепер ти будеш Каїном, а то майже всі у нас поганяла носять. –З посмішкою сказав Одін. 

Ну тут мене й охрестили. Каїн, а що, мені подобається. Група направилась в Супермаркер. Тільки Одін підійшов до мертвого трупа Риби, підібрав автомат, та висунув з розгрузки трупа три магазини.

-Каїн чекай. –Сказав до мене Одін і протягнув автомат з магазинами. –Йому це і так більше не знадобиться, а умілому бійцю з пістолетом і обрізом ходити негоже.

-Дякую Одін. –Забрав зброю я. Хороший автомат, в простонародді його кличуть "Ксюха". Звісно він не такий точний як повногабаритний АК-74, але за те в тісних приміщеннях ним набагато зручніше користуватись.

-А давайте після вилазки всі дружно вип'ємо?! -З посмішкою спитав Кіт.

-О, вип'ємо, вип'ємо. В мене хороша пляшка захована на базі. -Підтакнув Коту Кавказ. І мовчки закивав Голос.

-Так! Спокійно, в середині їх може бути багато в різних приміщеннях, тому будьте обережні. -Скомандував Одін.

Ми зайшли в середину, і тут так смерділо, що я не міг нормально дихати. По землі валялись кістки, та розмазана кров. В головному залі було майже чисто, лежав лише один сірий, напевно коли він ще не перетворився, люди в паніці його затоптали, це було видно по його зламаним рукам та ногам. Кіт ввіткнув йому ніж в голову.

-Шкода його, сам не міг вибратись, а люди просто на просто його затоптали. Це могло б трапитись з будь-ким з нас. -Сказав Кіт.

-Жаліти трупів будеш потім, зараз немає часу. -Сказав Одін.

Ми добрались до складу, Кіт притулив вухо до дверей, прислухався.

-Я не впевнений, але якісь дивні звуки там...

-Ану дай послухаю. -Підійшов до дверей Кавказ та притулив вухо. -Та все нормально, там максимум троє здохляків. Голос, допоможи відчинити. -Двоє мужиків потягнули масивні двері на себе. 

Двері здали противний скрип, з за дверей зразу ж вискочило двоє сірих. Вони були ще більш мутовані ніж той перший. Ноги йшли в сторони, як в коника стрибунця, гострі великі зуби, очі дуже сильно змістились в сторони. Один з них зловив Голосу за ногу, та поволок по цілому залу кудись за кут. Одін та Кіт відстрілювались, ми з Кавказом хотіли догнати Голоса, але все марно. 

Всі в склад! Швидко! -Кричав Одін.

Ми зайшли в середину, відстрілюючись від швидкої тварюки, зачинили за собою двері. 

-Сука! Ви ж казали що тут все тихо! -Голосно говорив я.

-Каїн спокійно, ці тварюки розумні до сраки, вони спеціально не видають майже ніяких звуків. Ніхто не міг знати. -Спокійно сказав Одін. 

Всі почули якийсь звук, повернули голову та побачили одного мертвого. Все було б добре якби він був один, з за ящиків та інших кімнат почало на нас іти багато сірих, приблизно декілька десятків. 

-Всі приготувались, зараз буде м'ясо! -Крикнув Одін, на що всі приготували зброю.