Глава 1. Початок

20.11.2020

Ранок, проміння сонця пробивалось через гілки дерев в густому лісі. Я йшов тихо, акуратно, стараючись не наступити на сухі гілки, та не шелестіти листям, добрався на достатню відстань від своєї цілі. Присівши на одне коліно я підніс свій старенький ТОЗ-34 до плеча, притулив праву щоку до “щоки“ прикладу, затримав дихання і повільно нажав на спусковий гачок. Віддача вштовхнула мене в плече, від звуку легко заклало вуха. Куля дванадцятого калібру долетіла до цілі та влучила прямо в серце оленя. Я повісив зброю за плече та підійшов до вбитого звіра, закрив рукою його все ще відкриті очі.

Олень не був великим в габаритах, вбив я його тому, що другий день нічого не міг вполювати, не щастило і мені останнім часом, я б не полював на таку маленьку здобич. Я підняв тіло і пішов до своєї хижини, на відчуття туша важила не більше п'ятдесяти кілограмів, але це не означає що пройти кілометр з ним було легко.

Погода мені подобалась, десять градусів тепла, дув легкий вітер, притому, що вже кінець листопада, і це все у густому лісі далеко від цивілізації та надокучливих людей. Пахне хвоєю, смолою, чути спів птахів. І я тут сам-один, мені це подобалось, ніхто не мішав я просто на одинці з собою.

Я не завжди був один, була у мене молодша сестра, була дружина з сином але довго… Дружину звали Іра, а сину, ми дали ім'я Григорій, в честь мого дідуся. У віці двох років мій син захворів на малярію, ми з Ірою вчасно не зреагували, а коли зрозуміли що трапилось, було уже пізно, і наш син помер у віці чотирьох років. Після цього я почав дуже багато пити, ми посварились та розійшлись з дружиною, сестра хотіла мені допомогти, але я в алкогольному сп'янінні вбитий горем втрати сина, грубо послав її на всім відоме місце.

І залишилась у мене лише хижина мого покійного батька. Він був мисливцем, і часто брав мене з собою на полювання, вчив різним хитрощам, щоб вислідити тварину. Тут я і живу уже рік, зрідка їду у село в десяти кілометрах звідси на своєму старому квадроциклі, який я купив на останні збереження, які чудом не пропив. У селі я обмінюю впольоване м'ясо та шкури на бензин для мого генератора, щоб не жити як абориген. Місяців так з чотири тому я виміняв стареньке радіо, щоб бути в курсі, що відбувається у світі. У моїй хижині погано тягнув радіосигнал, але цього все ж було достатньо. Останнім часом, часто чути за без порядки в багатьох країнах світу і більше ніж тиждень тому я чув про без порядки уже у моїй країні. Після цього радіо перестало ловити сигнал, не схоже щоб воно зламалось, але все може бути.

Прийшовши до хижини, я легко підвісив оленя за задні лапи на петлі які своєю чергою прикріплені до гілки на дереві. Витягнув з піхви мисливський ніж, та випотрошив звіра. На це пішло приблизно сорок хвилин. Зняв оленя з петлі, розділив на частини та поставив м'ясо в холодильник, який живиться від генератора. Бензин закінчувався тому потрібно їхати в село до мого знайомого, обміняти м'ясо на бензин, та патрони теж було б непогано виміняти.

Я зайшов у свою хижину по ключі від квадроцикла. Мені завжди подобалась ця хижина, у ній був якийсь особливий затишок. У кутку стояло ліжко, на шнурку біля вікна сушились гриби та риба, на столі стояло виміняне мною радіо та УПС-7(Примітка: УПС-7 – це прилад для саморобного заряджання куль та картечі дванадцятого калібру), на вішаку висів плащ, та куфайка на випадок дощу або зими. Над дверима прикріплений мій трофей, голова першого мною впольованого оленя.

Я взяв ключі з полки над моїм ліжком, завернув м'ясо у фольгу та кинув його у сумку. Вийшов та зачинив на ключ двері своєї хижини. Як їхати в село, я завжди беру з собою свій ТОЗ, ліс тут дикий тому запросто можна наткнутись на вовків, з собою ще взяв останню пачку патронів картечі, в пачці десять штук. З другого разу завів квадроцикл, та рушив до села.

Доїхав я без пригод, припаркував я свій всюдихід на обочині, якщо це можна назвати обочиною, і направився до дому свого знайомого. Тільки я пройшов десяток метрів з за сусіднього дому ледь-ледь вийшла жінка, вся в крові та сильно припадала на праву ногу, я пришвидшився та пішов їй допомогти, як з заду цього дому вийшла людина, ну тільки анатомічно він був схожим на людину. Пусті сірі очі, де-не-де облізле волосся, брудний порваний одяг, та рот весь у чомусь червоному. Він рухався не швидко, але цього було досить щоб догнати хрому жінку. Воно догнало її зловило своїми руками та притягнуло до себе, впнувшись зубами їй в шию. Вона закричала, ця “тварина” вирвала кусок плоті з шиї жертви та почала жувати. Я зняв свою рушницю з плеча, взявся за ствол, і підбіг до них, та як битою врізав сіроокого по голові, він застогнав, і я додав ще один удар. Жінка почала захлинатися у своїй крові. Кров текла з рани, роту та носу, я зажав рану рукою, просидів так хвилину кричавши в цілий голос, щоб мені допомогли, але так ніхто і не підійшов. Жінка померла… Я глянув на свої руки, вони були усі в крові, мені було страшно незнання що робити кидало мене в холодний піт.

І я почув звук, це була та людина що вбила жінку, чи вже не людина… Воно піднялось і пішло в мою сторону, я в страху і злості дістав свій мисливський ніж, та з розбігу всією масою свого тіла впнув його йому прямо в серце, від удару він впав, а я приземлився на нього, але швидко піднявся і відійшов на декілька метрів. Я ніколи не переживав такий страх, я побачив як він встає, встає з двадцяти п'яти сантиметровим ножем в серці! Я підняв свій ТОЗ направив стволи йому в голову, та вистрілив йому в лице дуплетом(Примітка: дуплет — одночасний натиск на два спускових гачки у двостволках, що приводить до одночасного пострілу з двох стволів). Його голова розлетілась, залишилась тільки нижня щелепа з язиком, піднявся ком в горлі і я ледве стримав, щоб не вирвати свій сніданок.

Деякий час я стояв у ступорі, не знаючи що робити. І відбулось те що я найменш очікував, мертва жінка почала підійматися, ця сама жінка яка, чорт візьми, померла в мене на руках, піднялась на ноги. Такі ж самі пусті, сірі очі дивились на мене, вона зробила крок і мене осяяло, я згадав де знаходжусь і що відбувається. Я відійшов назад, зарядив свій дробовик та майже в упор вистрілив їй в голову.

Я витягнув ніж з серця монстра чоловічої статі, та направився до квадроцикла. Я намагався його завести, але не вийшло і я бачу ще приблизно десяток таких тварюк які йдуть до мене, напевне пішли на звук. Пробую знову заводити, не вдалось, ще декілька неефективних спроб і я зліз з цього барахла та направився в найближчий дім. На щастя вони були дуже повільні, і побажанню я б і пішки міг від них піти але нелюдський страх змусив мене бігти.

Двері дому були зачинені, тому прийшлось їх вибивати, благо дерев’яні двері з часом стали трухляві, після першого удару ногою вони відчинились. Я швидко зайшов в середину зачинив, та підпер двері масивною тумбочкою. Нарешті коли я заспокоївся, я почув сильний запах відчинив двері у сусідню кімнату і виблював все що з'їв за сьогоднішній і вчорашній день. Я не із гидливих, і знудило мене не через те явище що побачив, а саме через запах. Такий противний запах який посилився зразу, як я відкрив двері.

На підлозі лежали три трупи, точніше те що від них залишилось. Вони були обгризені, де-не-де виднілися кістки над тілами літало багато мух, а на самих трупах було стільки личинок що мене знову скрутило. Очей не було, їх з’їли миші, які лазили по трупах, нижньої щелепи в одного не було, а в інших двох вони були відкриті і я побачив як з рота мертвого виліз щур, великий щур, яких я давно не бачив. Я зразу ж закрив ніс, щоб не чути цей запах і побачив четверте тіло, яке сиділо на підлозі та вперлось спиною об стіну. Живіт його був так сильно розтягнутий ніби надута гумова кулька, яка ось-ось лопне, позеленіла шкіра, якісь неправильні як на колишню людину зуби.

Я думав що мені ввижається, коли побачив як його рот відкривається, і роздуте тіло хоче встати. Я зробив крок назад, і підніс рушницю до голови монстра. Нажав на спуск, але постріл не відбувся, я забув зарядити. Після трьох поверхового мату, я витягнув патрон з кишені, переламав дробовик та коли хотів сунути патрон у ствол, не зміг цього зробити патрон випав з моїх слизьких рук, які були всі в крові жінки. Коли я нагнувся підняти патрон і вставити його, труп вже стояв на ногах. І краще б я цього ніколи не бачив… Після того як він зробив крок, його живіт розірвався і з нього вийшло все що встигло і не встигло переваритись, вилетіли кишки та органи і якась бридка та слизька жовто-червона рідина, і на мить мені здалось що я побачив людське око. І знову запах, такий що неможливо дихати, в очах темніло та закрутилась голова. Я нарешті зарядив ТОЗ та вистрілив йому між очі. Туша у якої шкіра живота звисала, як обірвана тканина, так що було видно хребет, упала з гуркотом.

Мене оглушило, це була не краща ідея стріляти в чотирьох стінах, сильно гуділо в вухах але при цьому я все одно почув цей десяток сірооких від яких і закрився в цім домі. Вони проривались через двері, і можливо б все обійшлось якби я не вистрілив, але було вже пізно. Я побачив драбину на горище, та виліз туди. Закрив люк, та кинув на нього два мішки з пшоном, щоб вони точно сюди не попали. Я притулився спиною до стіни та повільно сповз надіючись що це сон.

Хвилин з п’ять я приходив в себе, все ще не вірилось в реальність того що відбувається. Так! Треба все обдумати. По-перше, люди, чи це вже не люди повністю байдуже, вони хочуть вбити мене, значить і я буду вбивати їх. Буду називати їх “пустими” через їхні пусті очі, або ”сірими” також через очі. І звідки вони взялись? Куди мені йти? Що робити? Йосип візьми себе в руки! Гаркнув я, розуміючи що говорю сам з собою. До цього моменту я рахував себе спокійним та зібраним, але не кожного дня побачиш ходячих трупів. Я взяв себе в руки, та почав придумувати план.

Я вже знав як вибратись з горища, бачу пару слабких дощок які можна буде легко зламати, стрибну з верху, благо висота невисока, та побіжу шукати транспорт. Патрони мені б точно не помішали, залишилось тільки шість штук. Перша думка яка набігла в голову, це повернутись в хижину. Але патронів майже нема, скоро зима. Просто-таки я помру з голоду, а робити вилазки в це село небезпечно.

Точно! Як я міг забути, ну і тупий ідіот я. У мене ж є сестра, яка там одна зі своїм чоловіком. Я ніколи з ним не ладив, і якщо цей кусок гівна не захистить її, я власноруч згодую його живцем сірим. Вони живуть відносно недалеко, в кілометрах сто п’ятдесяти звідси, в прості часи можна добратись за декілька годин на автомобілі. Але тепер… Тепер невідомо чи я взагалі доберусь туди. Перед тим як виїхати звідси, треба перевірити один дім. Я пам’ятаю якось їхав сюди обмінювати м’ясо на деякі припаси, і бачив мужичка років так з шістдесят, на плечі я точно бачив рушницю. Та прямував він прямо у свій дім.

Звісно було страшно знову спускатись до пустих, я бачив у свій час фільми про зомбі, та як головні герої розбивали їх наліво та направо, і все це без страху в очах, ніби вони готувались до цього усе своє життя. Я ніколи не був боягузом, але до такого мене життя не готувало. Усе! Досить тут сидіти, подумав я про себе, та пішов ламати дошки.

Подивився в низ, висоти тут максимум метрів так три. Оглянувся в різні сторони, ніби чисто. Зомбі з іншого боку дому, і скоріш за все уже в середині. Тому рухатись буду тихо, спочатку скинув свою рушницю та зразу стрибнув за нею, підібрав її та зразу повісив за плече. Потрібний мені дім знаходився за шість домів звідси. По дорозі рухатись не буду, краще піду по подвір’ях. На другому подвір'ї я побачив відчинений сарай, подумав що щось може звідти стати в пригоді, тому зайшов перевірити скинувши рушницю.

Тихо зайшов, оглянувся, зрозумів що тут нікого не має, повісив зброю за плече. На полиці були різні інструменти: молотки, пилки, лобзики, сокири. Мені приглянулась невелика сокира на довгім руків'ї, такою точно можна відбиватись від сірих. Засунув сокиру за пояс, та пішов далі. На сусідньому подвір’ї перед потрібним мені домом, ходив туди-сюди пустий. Я висунув з за поясу сокиру, та почав повільно і тихо підходити до нього, я затримав дихання коли ішов. Чим ближче я підходив, тим швидше починало битися моє серце. Бувши в метрі від нього, я замахнувся. Він ніби це почув та розвернувся до мене, я побачив на половину обгризене кимось, або чимось колись уже людське обличчя, якраз в цей момент сокира встромилась йому в голову з неприємним хрустом черепа, та чавканням мозку. Я витягнув сокиру, і витер її об одяг сірого. Щоб випхати її пішло трохи зусиль, сокира застрягла в черепі. На майбутнє потрібно пам’ятати що я не зможу швидко витягати її з монстрів на випадок якщо їх двоє або більше.

Подивився через паркан на подвір’я потрібного мені дому, задовільнившись тим що там нікого немає переліз через нього. Дістав дробовик та відчинив двері, які на щастя були відкриті. Я зайшов в середину, на вікнах засунуті штори, від чого в домі було темно. В першій кімнаті я не знайшов потрібної мені гвинтівки, тому пішов у другу. У ній було по світліше, стояв старенький диван, навпроти нього телевізор накритий хустинкою, зразу згадав свою бабцю, яка теж так робила. Не до кінця обшукавши кімнату, в сусідній я почув кашель. Різко розвернувся і наставив туди рушницю, підійшов і відкрив двері. На великому кріслі сидів той самий мужик, якого я бачив з рушницею, тільки він був зараз дуже блідий. Біля нього була майже випита пляшка горілки, а на руці виднівся укус.

-Двері зачини, очі дуже світло ранить. — Сказав і викашлявся мужик. Води принеси, дуже прошу принеси, стоїть пляшка під столом, подай.

–Зараз, секунду! Трохи розгублений відповів я. Приніс йому пляшку, він взяв її у руки. Побачивши з яким зусиллям він відкручує корок, я мовчки взяв пляшку у нього, відкрутив кришку та напоїв його.

-Дякую тобі, допоміг старому. А тепер говори що ти забув у моєму домі!

-Я думав тут уже нікого немає в живих, і бачив я вас раніше з рушницею, ось по неї й прийшов.

-Правильно думав, тут дійсно скоро нікого не буде в живих.

-Як не буде? Ми можемо ще вибратись з відси!

-Синку, ти ж бачиш що мене вкусили, не мрій про те що не збудеться. Я так зрозумів ти навіть не знаєш що ми від укусу помираємо, і перетворюємось в демонів. Бог послав на нас це прокляття, я знав що довго він нас терпіти не буде. Давно пора… -Старий знову закашлявся.

-Я дивився на нього з жалістю, мені було дійсно шкода цього старого. Я дивився і навіть не знав що сказати.

- І ти мовчиш… Рушниця в шафі що ззаду тебе, патрони теж там бери все, мені все одно не знадобиться.

Розвернувшись я відчинив шафу, і побачив там СКС-45(Самозарядний Карабін Сімонова. Під патрон 7.62х39) Взяв її в руки розглянув, і був повністю щасливий знахідкою, до неї ще було шістдесят патронів, не густо але на початок підійде. Та і я зараз не в стані, щоб перебирати що мені підходить, а що ні.

-Я бачу ти задоволений, не забувай її чистити, доглядай за нею. І на останок перед тим як ти підеш, я тебе дещо попрошу.

-Дякую за гвинтівку, звісно чим вам допомогти?

-Вбий мене. Не дай мені перетворитися в одного з демонів. Буль-ласка.

-Я дивився на нього вибученими очима, мені було дуже шкода старого, до цього я ніколи не вбивав людей. І бачу як по його щоках потекли сльози.

-Прошу вбий мене, я хотів раніше ще накласти на себе руки хотів, але не стало мені сміливості. Після смерті дружини я почав дуже багато пити. Від мене відреклися мої діти, мої діти! Вони все що у мене було. Я не бачив їх уже двадцять років, ніхто не заїхав відвідати свого батька, ніхто! Я тут жив один ти навіть не уявляєш як було мені самотньо. Я так хочу ще раз побачити своїх дітей, так хочу… У них вже і свої діти є, мені знайомий розповів. В мене навіть є внуки, яких я ніколи не побачу, розумієш це чи ні. Вони вже напевно мертві… -Старий витер сльози та додав. –Не знаю навіщо я тобі це розповів, напевно хотів висловити перед смертю, хоч комусь. Давай зроби що маєш зробити. Давай!

-Я закрив очі, і нажав на спуск. В черепі появився акуратний вхідний отвір, а ззаду бризнув струмінь крові. Я закрив старому очі, в думках подякував за рушницю та покинув дім. Вийшов на вулицю та розглянув різні напрями, з яких могли вийти на мене сірі. Переконавшись що все чисто, я рушив до машини, яка стояла біля сусіднього дому. Це була біла нива, на капоті виднілися бризки крові, та були відкриті двері водія. Я заглянув у середину, та побачив ключі в замку. О так пощастило, в думці відмітив я сідаючи в машину. Та направився я в сторону міста де живе моя сестра, надіючись що з нею все в порядку. І задумався про те звідки взялась ця зараза.