Глава 2. Зародження

10.06.1821

Щоденник Алана Дексіона

Я пишу цей щоденник, щоб перед смертю розповісти що наробив мій батько Ітан Дексіон. Він був хорошим вченим-лікарем, але поганим батьком. Майже ніколи не виходив зі своєї лабораторії, шукаючи ліки проти оспи, а коли цією заразою захворіла мама, він зовсім збожеволів. Почав проводити дуже дивні експерименти. Було усе так…

Я зробив батьку бутерброди та міцну каву, та пішов у його лабораторію. Відкривши двері, я поставив тацю на стіл лабораторії. Вона була досить велика, на полицях стояли книги медицини, анатомії та біології. Майже усі тумбочки та столи були зайняті дивними приладами, пробірками з різноколірними речовинами, та електричними приладами. Та щось у куті лабораторії у брудному халаті робив мій батько. Уже весь сивий, не бритий, худий. Я уже збирався піти, як він окликнув мене.

-Алан, іди сюди! Я тобі покажу над чим я трудився так довго. –Божевільним голосом сказав Ітан.

Я підійшов до батька, він витягнув щось із коробки. Та зі словами “на, тримай”. Кинув мені на руки щура.

-Фу що ти мені дав, тату ти вкрай збожеволів!

-По тихіше друже. Що це по твоєму?

-Тату це щур!

-Ніііі, це не просто щур. Це дохлий щур. –Тато засміявся і підняв гризуна з підлоги, та поставив на стіл. –Дивись синку. –Дістав з кишені залізний шприц, з якоюсь невідомою червоною рідиною в середині, встромив голку в щура.

-Давай я краще піду. А ти займайся далі своїми нікому непотрібними експериментами.

-Та як ти смієш! –З криком батько вдарив мене долонею по лиці. -Нікому непотрібні експерименти?! Та я, між іншим, життя людські врятувати хочу! Невдячний ти Алан. А тепер дивись, дивись я сказав на щура!

-О Господи! –В цей момент мертвий щур піднявся на лапи та зробив декілька кроків. Батько підняв його та кинув у вольєр з іншим щуром. І цей гризун почав атакувати свого родич.

-Нуу в мене зараз виникають деякі проблеми. Мені потрібно притупити їхню агресію, а так ти сам переконався, що я не просто так тут штани протираю. Ти напевне хочеш дізнатись як я цього добився? –Не давши мені сказати ні слова він продовжив. –Я знайшов паразита, і цей паразит повністю вбиває усі чужі бактерії та віруси, і заміняє їх своїми. Це звісно трохи ризиковано, так і досліди я поки проводив лише на щурах… Але менше з цим, це означає що він зможе вилікувати будь-яку хворобу! З самого початку я не знав як запустити цього паразита він був можна сказати мертвим, та й він виконував не усі функції як той що створив я. Ну ближче до діла! Я просто помістив його у суміш сульфату з металами, і пустив сильний струм це привело до того що я перетворив енергію електричну в енергію біологічну, тобто в ту що тече в тілі людини!

-Тату…

-Можеш нічого не говорити, я знаю що я геній! Ми розбагатіємо! –З божевільним виразом обличчя говорив батько.

-Тату, мама при смерті! Замість того щоб посидіти з нею в останні дні її життя, ти сидиш тут зі своїми щурами!

-Як ти не розумієш! Мої ліки зможуть вилікувати маму!

-Дивись, щоб не було запізно батьку…

Я пішов, зачинивши за собою двері. Та зайшов у кімнату мами, вона спала, бо була виснажена хворобою, я просто ліг біля неї.

14.06.1821

Пройшло чотири дні після цієї розмови з батьком, я зробив чаю та відніс його у кімнату мами. Відкривши двері я побачив що мами на ліжку не було, вона не могла пересуватись одна, а лише за допомогою стороннього. І на прогулянки її не виводили, через її важкий стан. Я впустив тацю з чаєм, та кинувся до батька в лабораторію. Відкриваючи двері я почав кричати. “Тату! Мама зник-л-а.” Я побачив що моя мама лежить на столі. А батько уже висунув пустий шприц з її вени.

-Що ти зробив виродок! –Кинувся на батька я, та так що збив його з ніг.

-Ти не розумієш! Вона помирала, я не хотів, щоб ти страждав! Але я не встиг… Вона померла цієї ночі, я ще не тестував препарат на людях. Але він оживляв мишей, може і воскресить твою матір.

-Ти просто зробив її піддослідним кроликом! –Крикнув я, і побачив як тіло моєї мами почало рухатись.

-Хаха. Подивись син! Вона жива! –Він підбіг до неї та обняв. І майже зразу почав сильно кричати, я побачив кров. Батько вирвався, але у нього на шиї не було куска плоті, та скоріш за все перекушена сонна артерія. Дикими очима він дивився на мене, та простягав мені руку, і впав за мертво.

-Тату ні! –Крикнув я, та побачив як мама почала вставати зі столу. Піднявшись вона пішла до мене. –Мам стій, будь ласка, стій. –Я кинувся до тумбочки відчинив шухляду, взяв звідти батьків кременевий пістоль, прицілився та вистрілив у голову. Тіло мами упало за мертво, я чомусь відчував що це була уже не моя мама, це не була та жінка яка виростила мене, та виховала, це був хтось інший. Я зрозумів що плачу тільки тоді коли стало важко бачити, витер сльози та сів біля тіла матері.

Було уже пізно як я почув що батько піднявся на ноги, я розвернувся і лише встиг підставити руку. Він впнувся зубами об мою руку та вирвав кусок плоті. Я влетів у нього із всієї сили, він упав, і я взяв зі столу якийсь мені не відомий важкий прилад та бив його по голові доки він не перестав рухатись.

Я заховав трупи у підвалі, разом із записами свого батька. Зараз я візьму керосин та обіллю ним дім, щоденник я поставлю у металевий сейф. Це мої останні записи, я відчуваю, що мені не добре я не хочу стати монстром таким, якою тато зробив маму, тому я себе застрелю.

Алан облив весь дім керосином, зарядив кременевий пістоль та сів на диван, чиркнув сірником і кинув його на підлогу, що привело до горіння. А сам вистрілив собі у голову.

10.11.2020(За десять днів до апокаліпсиса)

Ранок, не дивлячись на пору року легко світило сонце та дув прохолодний вітерець, листя з дерев уже давно встигло впасти. По всій будівельній території працювали люди. В середині території на якій колись-давно був звичайний спальний район, будували школу.

-От чорт! Хто додумався будувати школу на цих руїнах? Джонні! Давай знось старий фундамент.

-В сторону бригадир, я уже завів ластівку. –Завівши екскаватор, будівельник нажав на педаль газу та почав їхати в сторону старої будівлі. Переконавшись що він зніс рухлять він виліз із транспорту. –Ей бригадир! Тут діра якась, включив налобний ліхтар і заглянув у середину. Ей всі сюди гляньте що знайшов. –У колишньому підвалі лежало два скелети.

-Ух ти що, викликай поліцію хай вони тут розбираються. –Сказав бригадир.

-Та я одним оком гляну лише. –Будівельник стрибнув в низ.

-Ти куди ідіота кусок! Там нічого не можна рухати до приїзду поліції!

-Та не злися командир, тут щось блиснуло от і привернуло мою увагу. Уже вилажу. –Тут будівельник почув гострий біль біля ступні ноги. Це щур укусив його за ногу. –Чортяка ти, фу, брись звідси. На тобі! –Будівельник з цілої сили упустив ногу на щура, так що почув хруст кісток.

-Ей усе нормально? –Спитав бригадир.

-Краще не буває, просто якийсь щур мене укусив. Дивно…

-Що таке?

-Та я ніби роздавив щура так що з його сраки кишки повилізали, а він все ще мордою рухає, і ніби старається до мене добратись.

-Та забий ти на цю мишу, вилазь потрібно рану продезінфікувати! Ти хоч знаєш яку заразу вони переносять?

-Я впевнений що нічого серйозного. –Сказав будівельник, і сильніше ударив щура цього разу по голові. Задовольнившись побаченим він виліз із ями.