Відкинутий воїн
З меча стікає кров густими рядами, бо був в ту ніч відвернутий твоїми словами. За віру свою навіки був проклятий богами, щоб битися в полі з тисячею мечами. Моє тіло від страху більше не тремтить, тремтіло від жаху у ту страшну мить. Глибока рана у грудях уже не болить, я замкнутий в місці де бій лиш шумить. Був відвернутий богинею кривавою й злою, цей жах не бачив за її неземною красою. Я тут так давно що забув зовнішність і твою і мою, скільки ж століть я тут б'юся з собою? Мій меч затупився, броня у вм'ятинах вся, по всюди розбризкана кров ворогів і моя. З грудей висунувся спис я вже мертвий лежу. Вхід у цей проклятий світ стережу. І наступний воїн який буде за мною, він замінить мене в цьому пеклі з тобою. Лиш коли він паде, стане моєю вільною душа, скільки ж таких тут померло як я?
2022-11-20 08:29:35
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Sergiy Komarov
Забагато квадратних рим на початку. Але в цілому непогано, навіть холодок пробрав з середини вірша:)
Відповісти
2022-11-20 10:41:37
2
Svora
@Sergiy Komarov Прийму до уваги. Дякую що не полінились коментар написати😁
Відповісти
2022-11-20 10:52:22
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3361
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271