Чужа сила
Тіло мого брата поїдала ворона, він пав в бою як колись впали стіни Єрихона. Над полем кривавим літали грифони, вони не більше ніж слуги старого злого дракона. Захмарилось небо, пішла звідти вода, шкода вона не змиє з мене кару гріха. Я пішов лісом і зустрів там старця, видно по ньому він колись був воїн як я.  Став переді мною зупинив він мене, сказав що жертва мого брата тепер весь світ збереже. Я колись був як ти. Тільки жертва моя, вона дала мені страшну силу творця. Дерева зашуміли, забурлила ріка. Дарую тобі воїн тепер моя сила, твоя. Не зроби помилки яку зробив колись я. Іди вбий дракона, зроби як хотів, тепер чуєш ти силу у тілі своїм. Вітер подув його попелом рознесло по лісу, шкода не поховали його в землі з низу. У грудях стукнуло, я всю міць сили відчув, великий досвід старця я також здобув. Діло у мене піти та вбити дракона, довго ж на рогах його пробула корона. Довгий шлях подолав, але його в лігві не було. Запізно я зрозумів що ця сила його.
2022-11-25 13:35:15
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3971