Вірші
Похоронний сонет
Сумні акорди, порвана струна.
Я не почую більш чужого крику.
І перетвориться могила в ружу дику.
І не побачиш ти вже як летить весна.
Та сама, що її одного разу вмить побачив.
До болі скутий сірий птах.
Страждань безмежних потяг власний.
Куди ж ти, брате, постривай.
Не йди ж бо, рідний, в царство мертвих.
Де хтось пустив політ життя.
Де храми мук пізнати мусиш.
Тобі ж не буде вороття.
10.05.2018
6
0
763
Мить
Спішіть туди, де ви комусь потрібні.
Вертайтесь в край, де ще живе сім`я.
Кричіть за те, що вас кохані люблять.
Ловіть летючу, друзі, мить життя.
Не бійтесь тих, хто ніж зацідить в спину,
Цінуйте тих, хто з вами просто так.
Робіть все те, що вам до серця ближче,
Відчуйте волі і кохання смак.
Сумуйте з тими, хто цього бажає.
Радійте з кожним - ми живем в сей час!
Зігрійте того, тихо хто згасає.
Для нас життя – один, єдиний шанс.
7
0
548
