Це був найтихіший день у пеклі. Незважаючи на перемогу, всі були в траурі. Хтось втратив батьків, хтось дітей, онуків, племінників, друзів. А разом з цим звістка про недугу короля швидко вийшла в мережу. Френка любили. Він не був ідеальним королем, він припускався помилок але разом з цим вчився та виправляв їх. За майже двадцять сім років правління йому вдалося зробити з пеклом те чого не встиг Люцифер і чого не бажав Джек, йому вдалося просунути його вперед, зробити кращим для жителів. Різні новинні видання намагались взяти інтерв'ю у королеви пекла та в її дітей, а також в їх найближчих родичів та друзів, але всі вони відмовлялись від цього, хтось емоційно та грубо, а хтось ввічливо та спокійно.
Аурелія майже весь свій вільний час проводила поруч з чоловіком, вона майже не їла і майже не спала, їй не хотілось. Алан не сильно відрізнявся від неї, за першої ж можливості, в перерві між підготуванням до весілля, одразу ж приходив до батька з матір'ю, сподіваючись на краще. Аж поки третього березня о дванадцятій годині дня, Френк не прокинувся. Він зірвався з ліжка та відкрив очі, на одну мить вони були чорні, але потім в їх центрі з'явилась зірка і вони стали рідного жовтого кольору. Френк ледь не інстинктивно почав стискати кільце на своєму пальці і меншу ніж за секунду в кімнаті відкрився портал з якого вибігла Аурелія та кинулась обіймати свого чоловіка. Вона навіть не звернула увагу на його очі. «Як добре, що ти ціла…», − сказав він та поцілував.
− Я то ціла, але це не я кілька днів спала. – відповіла Аурелія та відпустила чоловіка. Вона звернула увагу на його очі. На її обличчі було видно справжній жах.
− Що сталося?
− Твої очі… в них… зірка.
− Що? – спитав Френк та перемістився до найближчого дзеркала, щоб перевірити. Він не вірив тому, що бачить. – Ні… ні-ні-ні! Я в це не вірю!
− Прошу заспокойся.
− Я не можу. Ти знаєш лише одну особу в якої були такі очі, як власне і я.
− Може це просто знак? Відмітина чи аналог шраму. Можливо він тебе врятував від Самаеля.
− Я буду шукати відповіді, не зважаючи нінащо.
− У Алана на днях весілля. У нас буде ще час, краще… поклич дітей. Вони будуть раді.
Френк стиснув всі браслети на своїх руках, тим самим викликаючи дітей. Першою прибула Нора і одразу кинулась в обійми, другим був Чарльз, а третім Алан, він стягнув всіх в одну точку обійняв, розтягнувши свої руки. Коли сімейне возз'єднання завершилось всі звернули увагу на очі Френка. Ніхто не знав, що відбувається окрім Алана, але він мовчав. Френк та Аурелія же в свою чергу не хотіли ділитись подробицями про те, що вони знають богів тому робили вигляд наче самі не знали, що відбувається.
Четверте березня, о пів на першу ночі. Аурелія мирно спала, обіймаючи чоловіка, а ось Френк не міг заснути. Він обережно прибрав руки дружини з себе та встав з ліжка, після чого накинувши халат вийшов на балкон щоб подумати. Світ для нього був зовсім інакшим, дивлячись на ті чи інші речі, йому в голову саме приходило розуміння, а таємниці не могли сховатись від нього. Раптом Френк відчув чиюсь присутність, Аурелія все ще спала, він розвернувся і побачив Амару.
− Амаро, що ти тут робиш?
− Я б хотіла поговорити. – відповіла вона, а в її очах на пару секунд з'явилась зоря і її справжня сутність розкрилась Френку. – Я… божество, моїх батьків звуть…
− Старк та Елізабет. Я знаю їх, бачилися з ними колись. Вони приходили до нас у вісні і казали, що ми їх кандидати.
− Ми?
− Я та Аурелія. Вони тобі не казали?
− Ні. Перед тим як пустити мене у всесвіт, вони лише сказали його мету. Більше нічого.
− Якщо в них можуть бути діти, нащо вся ця морока з всесвітом та кандидатами?
− Діти це діти, але їм був потрібен хтось з життєвим досвідом. Хтось хто пройшов довгий шлях до цієї сили. Як ти, схоже, що Аурелія і звичайно ж Алан.
− Алан? Він тут до чого?
− Він не просто вбив Вікторію, він поглинув її. В його очах з'явилася зоря, я це відчула бо слідкувала за ним і я ж коротко йому все пояснила та навчила приховувати свою сутність від усіх.
− Що тебе в ньому привабило? Сила? Потенціал?
− Він сам. Його манери, поведінка, слова, вчинки. Він справді підкорив мене. І разом з тим як я в нього закохувалась, мені ставало болючіше приховувати від нього свою єдину таємницю. Тому потихеньку готувала його до цього… демонструвала частку себе.
− Я тобі вірю… я хочу злитись але не можу. Наче якесь розуміння прийшло. А що з твоєю легендою? В ній є щось справжнє?
− Абсолютно все. Мої батьки вписали в історію ці Далекі землі і створили там своїх аватарів. А коли народилась і виросла я, був створений і мій аватар, в тілі якого я зараз сиджу. Історія реальна як і життя.
− Коли я зможу поговорити з твоїми батьками?
− Вони прийдуть на весілля.
− Тоді до тебе я більше не маю питань якщо ти за ними приходила.
− Я б хотіла дещо у вас спитати, можна?
− Звичайно.
− Вам можна називати батьком? Весілля вже скоро тому… ви певною мірою станете ним для мене.
− Якщо хочеш.
Амара зникла так само як і з'явилась. Френк же повернувся в ліжко, і ще трохи помучившись, заснув. Зранку він розповів все Аурелії. Вона не була у надто великому захопленні від почутого, але разом з цим в неї не було можливості на це вплинути і вона це чудово усвідомлювала. Того ж дня Френк зняв з пекла захист, ворогів вже не було і він не був потрібен.
Шосте березня, дев'ята ранку. Сніг вже встиг розтанути, а природа почала прокидатись. До вілли Алана почали сходитися гості. Якщо з старшим принцом все зрозуміло, то з Амарою було трохи складніше. З її боку на весілля завітали друзі яких вона встигла завести під час життя в столиці і звичайно ж всі очікують її батьків. О дев'ятій тридцять Френк та Аурелія стояли біля входу на територію. Королева пекла трохи нервувала, але швидко заспокоїлась. І ось нарешті під'їхав спортивний автомобіль. З машини першим вийшов Старк. Виглядав він як людиноподібна сова з чорним оперенням, на якому часто були срібні плями, найбільша пляма була на його обличчі. Очі його були яскраво сині, але в них не було зірки, дзьоб чорний. На ногах була одна пара колін. Хвіст був довгий і досягав підлоги. Зріст рівно три метри, статура міцна та по своєму витончена. Одягнутий він у костюм електрично-синього кольору, білу сорочку та чорну краватку, а на лівій руці старий золотий годинник. Потім він одразу підійшов до пасажирської двері та відкрив її, з машини вийшла Елізабет. Вона була триметровою орлицею з переважно золотим оперенням, чорним дзьобом, її обличчя було чорним, очі золоті, зачіска довга, значна частина лежала на спині, але якась частка була й на правому плечі. Хвіст досягав підлоги, на ногах по одній парі колін, а одягнута вона в малинову сукню та черевики. На її руках були малинові рукавиці, що майже досягали її плечей. Старк взяв Елізабет під руку після чого підійшов до Френка з Аурелією. «Давно не бачились.», − сказав король пекла.
− Дуже. – відповів Старк і на мить показав зірку в очах. – Сподіваюсь Амара проблем не створила?
− Ні, вона дуже приємна дівчина. Нащо ми вам якщо ви могли б собі діточок наробити? – спитала Аурелія. – Це ж нелогічно.
− Дуже навіть логічно. – відповів Старк. – Але я пропоную обговорити все вже після церемонії, коли всі розійдуться і ми шестеро зможемо поговорити.
− Домовились. – сказав Френк.
− Що ж, тоді пропоную йти на місце церемонії і займати місця. – сказала Елізабет. – Нас напевне вже зачекались всі.
О десятій години всі гості зайняли місця. Під вівтарем стояв Алан у білосніжному костюмі та червоною розою закріпленою на піджаку, а біля нього був король Унфамілії Паймон, демон мистецтв та багатства. Демон-сова, зріст два метри дев'яносто сантиметрів, все його оперення на тілі було сіре наче попіл. Його обличчя було білим, а його очі чорні, дзьоб також чорного кольору. Одягнутий він у чорний костюм з чорною сорочкою та краваткою, завдяки цьому було видно, що його хвіст ледь досягав колін. Він проводить весільні церемонії для вищих демонів, а саме для тих хто вищий за нього чи близький за владою. Почалася жива музика, після чого всі гості остаточно сіли на свої місця та почали очікувати на наречену. Старк вів Амару, до вівтаря. Дівчина була у по справді прекрасному та вишуканому білосніжному весільному платті. Коли наречена вже стояла навпроти Алана, її батько сів поруч з Елізабет. Паймон розпочав свою промову: «Сьогодні, в цей по справжньому прекрасний та тихий день, ви станете свідками об'єднання двох сімей демонів. Алан, старший принц пекла, та Амара, донька Старка, демона з далеких земель. Їх кохання спалахнуло швидко та неочікувано для всіх, але його щирість та сила не піддається опису. Я звертаюсь до молодят, чи готові ви об'єднати свої сім'ї? Чи клянетеся ви у вірності один одному?».
− Так. – відповіли Алан та Амара в один голос. Френк та Аурелія, побачивши це, відчули легку ностальгію, оскільки вони згадали своє весілля, де вони були майже такі самі. Це змусило їх усміхнутись та забути все погане.
− Алане, чи готовий ти бути з Амарою, за будь-яких умов? – спитав Паймон.
− Готовий. – відповів Алан.
− Амаро, чи готова ти бути з Аланом, незважаючи нінащо? – спитав Паймон.
− Готова. – відповіла Амара.
− Від сьогодні й назавжди, на правах короля Унфамілії та одного з старших монархів, я нарікаю вас чоловіком та дружиною, старшим принцом та старшою принцесою пекла. Нехай навіть смерть не розлучить вас. – сказав Паймон, прикликавши два срібних кільця, інкрустованих невеличкими чорними діамантами. На фразі про смерть Нора злегка усміхнулась, вона прийшла зі своїм хлопцем. – Одягайте кільця та цілуйтесь. – додав старший монарх.
Алан та Амара одягнули кільця та почали цілуватись, гості підвелися та заплескали в долоні, всі були щасливі. Френк та Аурелія наче дивилися крізь шпарину у минуле та бачили самих себе. Старк та Елізабет були щасливі за свою донечку. Коли поцілунок скінчився, почалось основне святкування, всі хто там був справді отримували задоволення від перебування, а також знімали надмірний стрес після завершення війни з небесами.
У натовпі Старк побачив Муун яка була запрошена і прийшла з чоловіком та донькою. Він вирішив відлучитися від Елізи, щоб поспілкуватись з старою подругою. Коли вовчиця побачила його, не повірила очам, вона трохи побоювалась але разом з цим була радісна. «Старк… старигань, ти прийшов!», − сказала вона та обійняла його.
− Та все досить. – сказав Старк. – Я швидше за все тут ще на якийсь час, так що встигнеш.
− Ви той самий Старк? – сором'язливо спитала Діана.
− Так. – відповів Старк.
− А що ж стало причиною візиту бога? – спитав Коллінз.
− Не міг же я пропустити весілля власної доньки. – відповів Старк.
− Амара… твоя донька? – перепитала Муун. – Тобто… ні…
− Не моя ідея. – відповів Старк. – Діано, може в тебе будуть якісь питання?
− Немає питань… − відповіла чорна вовчиця.
Старк повернувся до Елізабет щоб не створювати надмірно напружену атмосферу. В цей же час Алан та Амара спілкувались з Чарльзом який прийшов з Наомі. Молодший принц радів, що його старший брат нарешті одружився і разом з цим трохи підсміювався з того, що тепер в нього не буде своєї думки, за що одразу ж отримав легенький ляпас по спині від своєї коханої, тим самим підтвердивши свої слова.
Близько восьмої вечора, всі гості остаточно розійшлися по своїм маєткам. Лишились лише батьки Алана з ним самим та батьки Амари з нею самою. Троє подружніх пар зайняли по дивану та сиділи довкола столику. Всі хто мав зірку в очах розкрили її. «Що ж, ставте свої питання. Сьогодні свято і ми все розкажемо.», − сказав Старк.
− Нащо ми вам коли ви можете собі дітей наробити? – спитала Аурелія.
− Діти це гарно але… це не те. – відповів Старк. – На правильне виховання потрібна купу часу і до того ж далеко не факт, що вони будуть такі як хотілося б. До того ж власний унікальний досвід життя і погляди на нього не завадять.
− Чому саме зірка в очах? – спитала Аурелія. – Я відчуваю себе зайвою.
− Ти не зайва! – відповіла Елізабет. – Все буде. А щодо зірки то це простий індикатор. Той хто її має досяг абсолютної межі.
− Тобто я з Аланом рівні? – спитав Френк.
− Не зовсім. – відповіла Елізабет. – Він сильніший, ви просто… я не так висловилася. Ви обидва досягли того рівня сили на якому у вас з'являється зірка в очах, але Алан сильніший.
− А що з Чарльзом та Норою? – спитав Алан. – Вони… мають шанс стати богами?
− Вони важливі, важливі тут… але богами їм не бути. – відповів Старк. – Чарльз сильний але могутнім назвати його важко. Нора… після того як Вікторія вбила Смерть, твоя сестра остаточно стала живитися від сил вершників. Вона це кожен з них, проте не хоче нищити світ.
− Що стане з всесвітом коли ви нас перетворите на богів? – спитав Френк.
− Він лишиться і продовжить жити. – відповіла Елізабет.
− Ми його ізолюємо і сповільнимо час. – додав Старк. – Це дасть вам змогу за бажанням глянути що тут та як. Можливо на щось цікаве подивитись. На нові ітерації себе до прикладу.
− А як довго ви перетворюватимете нас на богів? І коли ви почнете? – спитала Аурелія.
− Почнемо завтра вночі, все ж ми поважаємо першу шлюбну ніч. – відповів Старк. – А сам процес займе п'ятдесят років.
− Скільки? – перепитав Френк ледь не криком.
− Тато, спокійно. – сказав Алан.
− Я звичайно не впевнена, але думаю відсутність чотирьох демонів викликає підозри… особливо якщо їх не буде п'ятдесят років. – підмітила Аурелія.
− Для нас та для вас пройде п'ятдесят років. А для всесвіту пройде лише одна ніч. – заспокоїла Елізабет.
− Так, а тепер, якщо ніхто не проти, всі по домам. – сказав Старк.
Клацнувши пальцями, він переніс Аурелію та Френка в їх маєток, а також себе з Елізабет у підготовлений для них, лишивши молодят наодинці. Алан та Амара пройшли до спальні, випили вина та коротко обговорили те, що відбулося. Старшому принцу треба було трошки часу для роздумів. Потім вони увімкнули романтичну музику, почали цілуватись та знімати одяг, а в кінці зайнялись коханням. Наче нічого особливо, все так як і до шлюбу, але відчуття були трохи інакші.
Наступний день пройшов тихо та мирно. В цілому пеклі не відбувалося особливо нічого протизаконного чи хоч трохи кримінального, всі все ще відходили від війни з небесами. А королівська сім'я готувалась до ночі. Підготовка була в основному ментальна, вони намагались провести як можна більше часу в колі друзів та родичів, що викликало певні побоювання у них але ніхто не мав нічого проти.
Близько дев'ятої вечора вся королівська родина лягла спати. Френк та Аурелія вже мирно та міцно спали, Алан та Амара після невеликих втіх заснули в обіймах один одного. Аж раптом король та королева пекла неочікувано прокинулись від яскравого сонячного світла, яке наповнювало їх кімнату через вікна. Коли вони розплющили очі, зрозуміли, що знаходяться невідомо де в дерев'яному будинку, так ще й у своїх людських подобах. Френк був одягнутий у сині джинси, сірі спортивні кросівки та білу футболку. Цікаво, що райдужка його очей сяяла. Аурелія була одягнута у чорні спортивні штани, темно-фіолетові кросівки та темо-фіолетову футболку. Вона, як власне і Френк була шокована таким поворотом подій, а оскільки вони обидва не мали багато вибору, їм довелося вийти на вулицю щоб зрозуміти, що тут відбувається.
Там їм в очі кинулися безкрайні зелені луги з квітами, ліси, річки, озера, птахи співали та насолоджувались життям. Складалося враження наче король та королева пекла опинились на Землі, до того ж вони не могли відкрити портал назад чи повернути демонічні тіла, тому їм довелося просто йти вперед. І так вони зустріли Алана з Амарою, які також були у людських подобах. Старший принц був одягнутий в чорні брюки та туфлі, а зверху була біла вільна сорочка. Амара була нижче за Алана лише на п'ять сантиметрів, статура струнка та витончена, її шкіра була така ж світла як і в її коханого, волосся довге та золоте, а райдужка її очей була синя та сяяла. Спочатку Френк з Аурелією були трохи спантеличені і думали, що це все сон, але вони швидко зрозуміли, що це реальність. А потім з’явились Старк та Елізабет, у своїх людських подобах. «Що це за місце», − спитав Френк.
− Невеличка планета розміром з земний Місяць. – відповіла Елізабет. – Імітує всі земні умови, крім людей звичайно ж.
− Дайно вгадаю. Ви тут ті двадцять років просиділи? – спитала Аурелія.
− Так. А ще ростили Амару. – відповів Старк. – Для мене було неприємною новиною факт того, що Елізабет дізналася про мої дії у всесвіті. Я діяв… більше ніж мав би. Вона цим скористалась, схопила мене за яйця, пробачте за такий вислів, і мені довелось піти на угоду. Я дарую їй дитину, а вона пробачає мені.
− Тобто Амарі близько двадцяти, а не двадцять п'ять? – поцікавилась Аурелія.
− І так і ні. З точки зору всесвіту, вона народилась, саме народилась, двадцять років тому, а з її точки зору пройшло двадцять п'ять століть. А з мого та Елізи взагалі три тисячі років. – відповів Старк. – Вона не брехала, просто замовчала дещо.
− Скажіть чесно, ви розглядали нашого сина як кандидата? – спитала Аурелія.
− Певною мірою. – відповіла Елізабет. – Майже з глибокого дитинства. Так вже склалося, що я та Старк бачили його в той час… а він нас, мене так точно.
− В якому сенсі бачив? – спитав Алан.
− Глянь в мої очі, тільки уважно.. – відповіла Елізабет. − Пам'ятаєш?
− Тінь… чому? – спитав Алан.
− Через мене. – відповів Старк. – В одну з ночей, Елізабет вирішила навідати твоїх батьків щоб зрозуміти чому я до них прив'язався, а разом з цим вона звернула увагу на тебе. І не виключно, що твої гарні оченята та почуття твої батьків, вклали їй в голову ідею про дитину.
− Я хочу знати подробиці про ці… Далекі землі. – сказав Френк. – Ну і бажано про тих демонів які носять ваші імена та зовнішність.
− Це були наші аватари. – відповіла Елізабет. – Вони мають жалюгідну частку нашої сили і певні аспекти особистостей. Ви створите своїх аватарів також.
− Нащо? – спитала Аурелія.
− Щоб ви могли спокійно бути богами і творити, але разом з цим щоб всесвіт не лишився без вас трьох… ну вже чотирьох. – відповів Старк.
− Тобто замість нас, будуть наші клони… чудово! – сказав Френк.
− Не прямо-таки клони. – відповів Старк. – Вони не мають мати спогади про нас як богів.
− А це не перетворить нас трьох на… зовсім інших осіб? – спитав Алан.
− Не має. – відповіла Амара.
− Це не змінить їх, вони будуть точними вашими копіями за виключенням спогадів про нас, ніхто не помітить підміну. – сказав Старк.
− До того ж вони будуть живитися від того від чого живились ви, тобто зоря та пекло. – доповнила Елізабет.
− Як у вас все складно... – сказав Алан.
− Це ще нічого такого. – сказала Амара.
− Не можу не погодитись. – сказав Старк. – А тепер для того щоб все пройшло успішно треба дещо зробити. – сказав він, підходячи до Френка та Аурелії. – Можливо буде боляче. – в його долонях з'явились сяючі сфери, це були рештки сутностей його батьків. Сутність матері він повністю помістив в Аурелію, а сутність батька в Френка. Це змусило обох відчути певний дискомфорт, але все було в межах норми. – А кого б тобі віддати… − роздумував Старк, підходячи до Алана. – Хоча є ідея. – В його правій руці з'явилась сфера, вона була більша, оскільки була неушкодженою. Це сутність його дідуся, він помістив її в Алана. – Тепер твоя черга, люба.
− З задоволенням. – сказала Елізабет та клацнула пальцями. Френк, Аурелія та Алан відчули сильний фізичний дискомфорт по всьому тілу. Їх сутність перебудувалась та стала потужнішою, а слідом за нею кожна клітина їх тіл змінилась, налаштувавшись на зовсім інший рівень сил.
− Доню, я зараз покажу як правильно це робити, а ти потім повториш. Якщо щось піде не так, я все виправлю. Домовились? – спитав Старк.
− Так, я уважно спостерігаю та слухаю. – відповіла Амара.
− Френк, Аурелія, я впевнений, що буде боляче тому готуйтесь стискати зуби і підійдіть один до одного. – сказав Старк, та став рівно перед ними. – Ваші тіла вже божественні, але з сутностями ще не все. – він встромив свої руки їм в животи, але не було ран чи крові, це був не скільки фізичний контакт, скільки енергетичний. Сутності Френка та Аурелії перебудувались остаточно та стали божественними, а райдужка їх очей засяяла. – Вітаю у вищий лізі. А тепер, Амаро маєш все повторити на Алані.
− Одразу вибачаюсь наперед. – сказала Амара.
− Все буде добре, ти впораєшся. – сказав Алан. Амара повторила всі дії батька і результат був той самий. Тепер в цьому світі було аж шість богів.
Клацанням пальців, Старк створив позаду себе велику бібліотеку, в правому крилі якої був опис всієї магії з його всесвіту, а в лівому опис всієї магії з цього всесвіту. З його слів, боги мають знати всю існуючу і мертву магію, щоб знати як з нею взаємодіяти, що з нею можна робити, а також ці знання будуть корисні при створенні кардинально нової магії. Також окрім теоретичних занять з отриманням майже безмежних знань будуть і практичні заняття, на яких нові боги будуть вчитись застосовувати та контролювати свої сили, щоб не знищити всесвіт самою своєю появою, або щоб не вбити все живе випадковою думкою про це. «І ще прошу вас, не заглядайте в будинки один одного. Так буде краще для всіх.» − додав Старк в самому кінці.
− Чому це? Особистий простір чи щось таке? – поцікавилась Аурелія.
− Вибачте за відвертість але… з того, що я бачив, я майже на сто відсотків впевнений в тому, що як мінімум Алан та Амара у вільний час у ліжку бавитись. – відповів Старк. – А якщо батьки побачать як цим займаються діти, чи навпаки… це не дуже приємна ситуація буде.
− Зрозуміло. А можна демонічні тіла повернути? – спитав Френк.
− Звичайно! Якщо самі навчитеся це робити, будь ласка. – відповів Старк, а потім він звернув увагу на Алана. – Ну ось Алан вже навчився.
− Можливо прозвучить дивно але… я наче вже все вмію. – сказав Алан, повертаючись до людської подоби. – Я не відчуваю нових можливостей… силу відчуваю, але кардинально нових можливостей ні, наче… наче просто став сильнішим і все.
− Воно й не дивно. – сказала Елізабет.
− Так, а тепер відпочиньте, завтра почнемо навчання. – сказав Старк.
Решту дня кожна сімейні пари богів провели так як хотіли. Френк та Аурелія прогулювалися планетою, насолоджуючись краєвидами та звуками природи, а також згадуючи минуле, за яким вони сильно сумували. Сама планета була карликовою і була лише трохи більша за Земний Місяць, а також вона детально імітувала Земну атмосферу, флору та фауну. Майже копія Землі тільки без людей. Алан та Амара повернулись до свого будинку та зачинились там, як офіційні чоловік та дружина, а також маючи на своєму боці молодість та гарячу кров, їм було потрібно небагато – лише вони самі та приємна атмосфера довкола них. Старк же займався підготовкою, він вже активно працював над створенням програми навчання для кожного з нових богів, щоб все проходило максимально швидко та ефективно. Елізабет допомагала йому в цьому, а також трохи загравала до нього. Реагував він на це повільно та не одразу, оскільки й досі має проблеми з використанням власних емоцій. Під час вагітності Елізи, Старк вчився бути чоловіком для неї, але коли народилась Амара, він почав вчитись бути батьком і виходило в нього це непогано хоч й не одразу. Донька стала для нього певним емоційним якорем, яким колись для нього виступала його сестра Ніам. З першого її дня він хотів оберігати Амару, хоча й розумів, що вона така сама безсмертна як і він. А коли вона вийшла у всесвіт і Старк знову лишився наодинці з Елізабет, він продовжив вчитися бути чоловіком для неї, хоча це в нього виходило гірше ніж бути батьком. «Елізо, досить. Дай попрацювати.», − сказав він коли залицяння дружини вже почали виводити його з себе.
− Ти повністю керуєш часом, в той час як я обмежено, ти можеш зробити всю роботу в одну мить навіть відносно мене. Встигнеш.
− Я не сперечаюсь, але тоді в мене з'явиться надто багато зайвого часу.
− Наче ти не знаєш як ми його витратимо.
− Чудово знаю, але проблема в тому, що про це дізнається й решта.
− Амару з Аланом це якось не спиняє.
− Вони молоді, в них гаряча кров і вони недавно одружені. Якби не ми, вони б цілодобово в ліжку були і ігнорували будь-кого та будь-що.
− А нам що може завадити?
− Ти старша за мене, а ведеш себе як підліток.
− Ну хіба я багато прошу? В нас за всі ці мільярди років, було лише п'ять разів. Останній раз був три тисячі років тому, коли ти Амару… створював за допомогою мене.
− Відносно всесвіту пройшло майже двадцять років, мене це влаштовує.
− А мене ні. Ми з тобою вічні і варіантів в тебе два. Знаєш які?
− І що ж ти в мені знайшла…
Старк повністю спинив час та завершив всю підготовчу роботу після чого повернувся до Елізабет. Вона вирішила, щоб зайвий раз нікого не тривожити, вийти з ним порожнечу, швиденько створити якийсь портативний вимір і вже там всім зайнятись. Але натомість Старк затягнув її в свій вимір в якому він разом з сестрою якийсь час жив. Рано чи пізно він би туди повернувся. Вони пройшли до його будинку з темного дерева та каменю, пройшли в його кімнату на другому поверсі та зачинились. Він був єдиним хто міг провести в цей вимір, тому це було ідеальне та комфортне місце.
Настав новий день для богів, а разом з ним розпочалось навчання. Елізабет взялася вчити Аурелію, Старк почав вчити Френка, Амара взялася за Алана. Завданням на день було навчити нових богів розкривати свої крила і для цього старі боги показали свої крила. У Елізи вони великі та білі, а кінчик кожного пера був золотим. У Старка вони були просто великі та срібні, а у Амари такі ж великі та золоті. На диво, першим розправити крила вдалося Френку, вони були в нього великі темно-синього кольору, а кінчик кожного пера був чорним. Другою була Аурелія і її крила були майже ідентичні до тих, що в Елізи, відмінність полягала лише в тому, що замість білого кольору був чорний. Останнім був Алан, його крила були неочікувано більші ніж в інших, вони були темно-сірого кольору, а кожне перо мало чорний кінчик. Також в цей день нових богів навчили літати, як з крилами, так і без них.
В такому темпі проходили спочатку дні, потім тижні, місяці, роки та десятиліття. Кожен день вивчалось щось нове, а разом з цим налагоджувались відносини. Якщо спочатку Френк та Аурелія мали дуже спірні думки та почуття щодо Старка з Елізабет, то зараз це були повністю дружні стосунки. Сім'ї дізналися багато чого цікавого один про одного. Але, незважаючи на прекрасне оточення та приємну компанію, Френк разом з Аурелією та Аланом сумували за домом, сумували за членами сім'ї яких вони не бачили роками і це іноді вводило їх в страшну депресію, проте з плином часу вони звикли до цього та почали спокійно себе почувати в таких умовах. Аж ось пройшло сорок сім років, нові боги отримали необхідні навички, щоб почати створювати новий всесвіт. Вони повернулися до свого рідного всесвіту і як раз вчасно, оскільки почало світати.
Френк, Аурелія та Алан раділи, що нарешті можуть побачити всіх своїх близьких без жодних ускладнень. Нові боги могли провести в цьому всесвіті стільки часу скільки хотіли, головне аби дітей не заводили. За пару місяців вони побачили яйце Чарльза та Наомі, ще за півтора місяці їхню дитину. І в той же самий проміжок часу одруження Нори та Меркурія. Потім вони зустріли Новий рік у компанії родини і лише після цього створили своїх аватарів, наділили їх силою яку мали до перетворення на богів, і звичайно ж наділили всіма своїми спогадами, окрім пов'язаних з божественним. Ніхто підміну не помітив, шестеро богів покинули всесвіт, ізолювали його та сповільнили в ньому час, щоб за власним бажанням можна було іноді заглядати до нього і не пропустити нічого важливого.