Тридцять перше грудня, 2050 рік, дев'ята година вечора. Чарльз вже майже десять років проживає в маєтку Столаса, він йому справді подобався за стилем і наповненням, йому ніхто й не забороняв. Зараз він проводив новорічну вечірку куди було запрошено багатьох демонів Унфамілії, окремих рицарів та інших багатих і успішних осіб. Все дійство відбувалось у великій залі, гості спілкувались між собою, випивали, їли, хтось танцював під класичну святкову музику. Сам Чарльз знаходився у невеликій окремій зоні де були найбагатші серед гостей. Він був одягнутий у чорний смокінг, на його руках було по два браслети, один давав зв'язок з мамою, другий з татом, третій з братом, а четвертий з сестрою. Кожен член родини завжди знав де всі знаходяться. Зріст був близько трьох метрів, проте він був трохи нижчий за свого батька. Поруч з ним була його дружина Наомі одна з королев Унфамілії, демон удачі. Вона була гібридом павича та лебедя і була трохи вища за чоловіка. Через це в неї була досить довга шия, білосніжне оперення, чорний дзьоб, її хвіст вільно ковзав по підлозі та міг розкриватись, її очі м'ятно-зелені. Одягнута вона у вишукану золоту сукню. Скоро до них підійшла Нора, яку прозвали демоном смерті. Свою зачіску вона зібрала у хвіст виглядала вона обережно. Принцеса пекла була у сірому костюмі, їй подобався простий чоловічий одяг. На диво королівська родина пекла не так вже й часто зустрічається, особливо діти, але коли це стається – їх не роз'єднати. Вхід до зали представляв з себе досить масивні двері, через них до зали періодично заходять нові гості, цього майже ніхто не помічає, поки не зайшов гість якого майже ніколи не бачать – це був вже дорослий Алан, якому вже двадцять шість років. Він був одягнутий у темно-сірий костюм з чорною сорочкою. Він був на голову вищий за батька, його хвіст діставав до щиколоток але не до підлоги. Коли він зайшов до зали, все затихло, навіть музика перестала грати, настільки всі були здивовані його появі, а через зріст його було легко помітити. Ця тиша була лише кілька секунд, першою повернулась музика, а потім вже й самі гості.

Алан пройшов до зони де був Чарльз та Нора та обійняв їх, він не бачив їх майже пів року. Принцеса пекла не змогла стримати емоцій та обійняла старшого брата так сильно, що в нього ледь не почали тріскатись кістки. Алану довелося частково перетворитись на чорний дим, щоб вирватись з щирих обіймів сестри цілим.

– Я не вірю, що ти прийняв запрошення! – сказав Чарльз. – Але я радий тебе бачити.

– А я як радий вас всіх бачити. – сказав Алан. – А батьки також тут?

– Ні, вони сказали, що хочуть провести цю ніч лише вдвох. – відповів Чарльз.

– Якщо чесно, я вже встиг трохи пошкодувати, що прийшов, коли побачив реакцію гостей. – сказав Алан з метою зміни теми обговорення.

– А ти ще рідше виходь на публіку. – саркастично відповіла Наомі.

– За твоїм сарказмом і чесністю я сумував найбільше. – відповів Алан. Наомі була його дівчиною до того як познайомилась ближче з Чарльзом. Але розійшлась вона зі старшим принцом на гарній ноті.

– Знайшов собі когось? – спитала Нора. – Просто це якийсь жах, тобі двадцять шість, а ні дівчини… ні дружини нема.

– Хто б казав, холостячка. Але якщо тебе це заспокоїть, то я спробую пошукати когось тут. – відповів Алан та почав оглядати всю залу.

– Тобі і пробувати не треба. – сказала Наомі. – З тобою б половина пекла в ліжко пішла за милу душу.

– Можливо я старомодний, але я б хотів когось, хто б хотів бути зі мною, знати який я з себе, а не просто тому що. – відповів Алан, все ще оглядаючи залу.

– Ти не старомодний, а древній. – прокоментувала Нора.

– Мале ж ти гівно. – відповів Алан, а потім помітив одну демоницю, візуально їй було близько тридцяти років. Вона совоподібна, її оперення мало прекрасний золотий та білий колір, її очі глибоко-сині, частина оперення на голові формувала досить довгу зачіску, що лежала на спині. Її хвіст трохи не діставав підлоги, дзьоб чорний, а обличчя біле, на ногах одна пара колін, а в зрості вона лише трохи поступалась старшому принцу. Одягнута вона у чорну сукню з деякими малиновими елементами та з частково закритим декольте яке формувало прямокутник. – А хто ця дівчина? Золота, у чорній сукні і десь мого зросту. – спитав він не відводячи погляду.

– Це? Амара. – відповів Чарльз. – На початку літа прибула до столиці з Далеких земель. Чув такі?

– Острови на заході від материка. І що вона? – спитав Алан.

– Вихована, приємна у розмові і дуже багата. – відповів Чарльз. – Ти ж мене знаєш, якби я міг, витрачав би весь бюджет на медицину, але не можна. Аж раптом з'явилась Амара і зробила… значний вклад.

– Тільки не забирай всі лаври собі. – втрутилась Нора. – Вона і в військовий комплекс багато грошей вклала. Ми з нею кілька разів зустрілись і я навіть спробувала запросити її на більш… приватну та неформальну зустріч. – в цей момент Алан та Наомі закрили собі обличчя долонями.

– Я звичайно розумію, що ти готова піти у ліжко з усіма хто має дві ноги, бажано, але треба й честь знати. – сказав Алан.

– Вона все одно відмовила. – відповіла Нора. – А тобі вона б сподобалась, я навіть якийсь час думала, що це ти замаскувався, поки не побачила тебе в телевізорі по прямому ефіру, поки вона була поруч.

– А це ідея… – сказав Чарльз та на його обличчі з'явилась посмішка. – Йди, поговори з нею. Я впевнений, що два гіганти знайдуть спільну мову. – говорив він поки підштовхував Алана в бік Амари.

В результаті старшого принца й змушувати не довелося, він й сам з задоволенням йшов у той бік. Вечірка йшла десь до першої години ночі, після чого гості почали розходитись. Алан та Амара спочатку трохи поговорили у залі, а потім піднялися на внутрішній другий поверх, де було тихіше, а вже звідти вийшли на зовнішній балкон, на вулиці як раз йшов снігопад. В них була дуже приємна розмова, що завершилася фразою: «Сподіваюсь доля нас ще раз зведе разом.», – що прозвучала з вуст дівчини, це викликало в старшого принца посмішку. Потім він у формі чорного диму миттєво перенісся до себе додому. Це був не маєток, він їх не любив, і не простий будинок, це була ціла вілла за столицею на побережжі материка з виглядом на океан.

Першого січня о сьомій ранку Алан прокинувся. Після ранкових процедур він одягнув світло-сірий светр, чорні джинси, темно-коричневі чоботи та чорну шкіряну куртку. Алан перенісся знову до маєтку Чарльза, цього разу щоб навідати свого дідуся з бабусею у їх крипті. З допомогою своєї сили він змусив з землі вирости вісім червоних троянд, він зірвав їх та поклав біля табличок Столаса і Долорес по чотири штуки біля кожної. Потім Алан переніс себе на Землю, у Львів де був самий розпал дня і набув людської подоби. Його зріст складав два метри п'ятнадцять сантиметрів, статура міцна, а м'язи підкачані, шкіра така ж світла як і в матері, волосся чорне та має золоту горизонтальну лінію зліва, райдужка його очей була золота і мала ледь помітне сяйво. Він застебнув куртку та створив собі темно-сірий шарф на шиї, щоб не так сильно виділятись у натовпі. Алан прогулювався містом, насолоджуючись його виглядом та майже магічною атмосферою зими. Разом з цим він був у своєрідних пошуках натхнення для своєї нової книги. Старший принц розкрив в собі талант до письма у шість років і одразу ж почав розвивати його. В той же час в нього пробуджувались, росли та розвивались сили. Він виявив вміння змінювати своє тіло, ставати точної копією будь-кого і міняти одяг на собі як заманеться. Викривляючи реальність довкола себе він міг миттєво опинятися в будь-якій точці, переганяючи навіть батька. Але найцікавіша сила в нього була саме в письмі. За власним бажанням, Алан може зробити події будь-якої своєї книги реальними. Це небезпечна сила і він це усвідомлює, тому щоб нікому не нашкодити не використовує її.

Алан годинами гуляв по Львову, вже почало сутеніти і за ним почала слідкувати група відьом. Він зайшов у один з провулків де міг би поговорити з ними і їх ніхто б не помітив. Старший принц спинився, довкола нього з'явилось 8 сяючих символів, що формували коло – це була пастка для демонів, а потім з'явилось вісім відьом, серед них були як жінки так і чоловіки. «Може я й демон, але я нічого поганого не зробив.», – сказав Алан.

– Начхати. Як ти вибрався з пекла? – спитала одна з відьом. – Невже король наказ віддав нищити тут всіх та кожного?

– Королю начхати на людей. – відповів Алан. – Я сам вийшов.

– Брехня! Ваш король тримає двері до пекла закритими.

– А я маю свої ключі.

– Так чи інакше, ти труп. – сказала відьма, після чого всі вони випустили потужний розряд енергії в старшого принца, це на нього ніяк не вплинуло.

– Пропоную домовленість. – сказав Алан та знищив пастку однім помахом руки. – Я йду в один бік, ви йдете в інший, я ще трохи погуляю і повернусь до пекла. Або…

– Або помреш тут і зараз! – перебила відьма та знову спробувала вбити старшого принца.

– Або я вб'ю вас всіх і одразу повернусь до пекла, бо ви мені зіпсуєте настрій. – завершив Алан. – То як вам пропозиція?

Відьми розступились тим самим дали йому можливість піти з миром, але одна з них, найагресивніша та найдурніша вирішила нанести удар в спину, метнувши зачаклований кинджал. Алан став частково прозорим і той пролетів крізь його спину та впав рівно в його руки. Потім старший принц перетворив його та сім відьом на сніг, а викликавши вітер, зруйнував ці статуї. Останній відьмі, яка була налякана його силою, він сказав: «Просто йди геть з очей.», – і вона пішла. Вже за хвилину Алан набув своєї демонічної подоби та повернувся до пекла, де вже була дванадцята година дня.

Старший принц прибрав свій шарф та почав прогулюватися містом, щоб дійти до свого улюбленого ресторану. Разом з цим почався сильний снігопад, його це не сильно хвилювало, але певні незручності додавало. Коли він зайшов до ресторану, де основний персонал складався з позакланових демонів, йому одразу ж повідомили, що вільних столиків немає, але якщо є час, вони знайдуть місце. Раптом до ресторану зайшла Амара, одягнута в темно-сині теплі джинси, коричневі високі теплі чоботи, та довге чорне пальто під яким виднівся простий синій светр. Вона забронювала столик наперед, тому могла спокійно пройти до ресторану, почувши про невелику трагедію Алана, дівчина запропонувала розділити столик на двох. Він з радістю погодився, а персонал просто поставив там ще один стілець, і демони разом сіли за столик біля панорамного вікна. Амара замовила собі тарілку овочевого супу та миші-гриль, Алан же замовив собі пару стейків з м'яса вогняної зебри та овочевий салат з м'ясом. Але вони обидва в якості напою обрали коктейль «Заборонений плід».

– Отже доля нас знову звела. Схоже вона й справді під твоєю владою. – з усмішкою зауважила Амара.

− Я звичайно хотів ще одну зустріч, але це був простий збіг. – відповів Алан. – І дякую, що запропонувала розділити столик. Це мій улюблений ресторан.

− Та не треба дякувати. Обідати разом же приємніше та й ти гарний співрозмовник.

− Дякую, але я трохи замкнутий і не зовсім вмію говорити з іншими.

− Я це помітила. Можна питання? Я сподіваюсь ти не образишся.

− Питай, я не ображусь.

− Ти ж наче трохи відлюдник, то що ти тут робиш?

− Шукаю натхнення для книги і намагаюсь соціалізуватись.

– Кажуть найпростіший спосіб соціалізуватись це знайти собі гарного друга або дівчину, які будуть тягати тебе за собою.

– Знаю але тут і починаються найбільші проблеми. Багато хто хоче бути зі мною не через мене самого, а через те, що я старший принц і все тут.

Демони мило розмовляли між собою в очікуванні своїх замовлень, вони дізнались багато чого один про одного. Але Амару оточувала легка таємничість, вона не відлякувала від неї, а притягувала та формувала цікавий образ, що й зміг зацікавити Алана. Після того як вони пообідали, вирішили обмінятися номерами телефонів та можливо зустрітися пізніше.

Друге січня, дев'ята ранку. Самаель прийшов до тюрми де й досі сидів Азраель. Одяг на ангелі смерті був брудний та порваний, сам він сильно заріс. «А час на тебе цікаво вплинув.», – сказав серафим.

– Як і на тебе. – відповів Азраель.

– Я не змінився.

– А я не про зовнішність.

– Що ж… п'ять років я не бачив твоїх побратимів. Думаю ми їх успішно винищили.

– Або вони зрозуміли, що звільняти мене не має сенсу.

– Ти справді думаєш, що в них вистачило б розуму на подібне?

– Більш ніж.

– З усіх ангелів, що були колись створені, лише жалюгідна частка має справжню цінність, лише вона має високий інтелект, талант, силу. Ти один з них. Решта… прості дрони, які очікують на накази і майже не мають волі. Значна частина цінних ангелів або служила Смерті… або втекла до Френка, або сховались на Землі.

– Тоді я тебе вітаю з тим, що в тебе лишилось лише сміття. І чого ж тобі від мене треба зараз?

– Те чого й раніше. Ворота раю.

– Я не відкривав їх, коли ти вбивав моїх побратимів у мене на очах, а зараз в тебе й цього нема. В тебе немає жодних важелів тиску.

– Є твоє життя.

– Я тебе прошу. Я твоя єдина надія потрапити до раю, ти мене ніколи не вб'єш.

Самаель попрощався і сказав, що він буде іноді навідувати останнього ангела смерті час від часу. Азраель же зрозумів, що час настав, він закотив рукав на лівій руці, роздер собі одну з вен щоб отримати своєї крові. Нею він намалював лінію та верхній частині деяких грат клітки, потім на підлозі намалював коло і помістив туди декілька символів на давньо-грецькій, латинській та енохіанській мові, після чого пошкодив собі долонь до крові та поклав на намальований символ. Все, що було намальовано, почало сяяти, а ґрати клітки повільно грітися. Метою було розплавити їх, але на це можуть піти години чи навіть дні.

О дев'ятій тридцять до Френка та Аурелії в гості навідався Вейд, який повернувся з надзвичайно довгої місії з отримання інформації. Він був на Далеких землях, збирав там інформацію про Амару, її батьків і всю історію їх сім'ї. Френк та Аурелія сіли на диван та поставили перед собою невеликий журнальний столик на який Вейд поклав папку з усіма даними, що він зібрав. «Вам цікаві якісь подробиці до того як ви глянете у папку? Можливо моя особиста думка вас цікавить?», – спитав він.

– Так, ми б хотіли вислухати. – відповів Френк.

– З чого ви б хотіли, щоб я розпочав? – спитав Вейд.

– З батьків Амари. Старка та Елізабет. – відповіла Аурелія.

– Добре, отже… їх рід надзвичайно давній і правлять вони тими островами вже десятки тисяч років. Прибули туди разом з першими колоністами і вірогідно, але я в цьому не впевнений, в їх роду були бастарди з Гоетії. – розпочав Вейд. – Конкретно зараз вони займаються видобутком і продажем різних металів та дорогоцінних каменів та інших природних копалин.

– Як довго ти вів особисте стеження за кожним з них? – спитав Френк.

– Близько семи тижнів за кожним. – відповів Вейд.

– Ти не помічав за ними нічого підозрілого, можливо амулет який я тобі дав дивно на них реагував? – спитав Френк.

– Нічого. Це абсолютно звичайні демони. – відповів Вейд. – Я зміг роздобути їх пір'я та кров, ось у цьому контейнері, якщо хочете – можете відправити на експертизу. – додав він та поклав на стіл контейнер.

– А що з Амарою? – спитала Аурелія.

– Приємна особа. – відповів Вейд. – Мені пощастило познайомитися з її психологом, вчителями зі школи та старими друзями. Не всі з них хотіли щось про неї розповідати, але катування роблять свою справу. Всі вони говорили, що вона вельми приємна особистість. Добра, ніжна, без граму насильства.

– То яка твоя особиста думка? – спитав Френк.

– Я думаю, що ви дарма на них так зреагували. – відповів Вейд. – Коли ви довірили мені це завдання, я думав, що все буде як зазвичай, але провівши розслідування я думаю, що вони не представляють жодної загрози для вас чи ваших дітей, чи пекла загалом.

– Дякую, можеш йти. Ми хочемо ознайомитись з документами, які ти дістав. – сказав Френк.

– Тоді вдалого вам дня. До зустрічі. – сказав Вейд і пішов.

– Навзаєм. – сказали Френк та Аурелія йому у слід. – Як думаєш, хто вони? І чому їх імена співпадають? – поцікавилась королева у свого чоловіка.

– Не знаю… – відповів Френк, ознайомившись з документами. – З одного боку до біографії не підкопатись, в ній є все, що має бути. А з іншого це ж боги. Вони могли створити ці Далекі землі тиждень тому, а для нас вони були завжди.

– Я думаю, що нам краще тимчасово забути про них і жити далі. Будемо вважати, що це прості демони, а їх імена та зовнішність Старка це простий збіг. Як мінімум через Самаеля.

– Ти права, люба. Ти права. – сказав Френк та поцілував дружину.

Близько одинадцятої години ранку Чарльз прийшов до свого дядька Рауля за допомогою з другою особистістю. Більшу частину часу йому вдається тримати її глибоко в середині, але інколи він чує її і вона навіть виривається на волю. Демон емоцій вклав свого племінника на диван, поклав йому подушку під голову і сів поруч. «Сподіваюсь ти пам'ятаєш, що може боліти.», − сказав Рауль, кладучи свої руки на голову Чарльза. В очах демона здоров'я пробігли іскри перед тим як він заснув. Вже за мить він прокинувся і побачив свого мертвого дядька та купу крові в кімнаті, та на власних руках. Чарльз почав думати, що він втратив контроль знову та вирішив втекти. В коридорі він побачив тіло мертвої Сари, що налякало його ще сильніше. Пробігаючи повз дзеркало, Чарльз спинився, в дзеркалі був не він, а його друга особистість, що повністю повторювала кожен його рух, але в один момент перестала та напала на нього. Вона переслідувала молодшого принца по всьому маєтку, поки вони обидва не вилетіли з вікна та не опинились на берегу моря, оточені скелями та поєднані ланцюгом. В цей момент Чарльз згадав, що він в своїй голові та засміявся. «Ой дядьку… давно я так не розважався.», − сказав молодший принц, не припиняючи сміятись.

− Ти тікав від мене як перелякане курча. – сказала друга особистість.

− Ну то й що? Ми сидимо, поєднані ланцюгами в мене в голові. Чому мені не сміятись?

− Бо це бісить. В тебе сміх наче пилою по металу ковзають.

− Слухай, ми обидва знаємо, що сидіти нам тут до тих пір, поки ми не домовимось, тому… чекаю пропозицій.

− Я хочу хоча б іноді бачити світ!

− Ти ж псих. Останній раз коли ти брав контроль над тілом, вбив та зжер пару моїх слуг. А мені потім довелося розгрібати це все і платити компенсації їх сім'ям.

− Ти принц пекла, міг би їх проігнорувати.

− Молодший принц пекла. До того ж я маю совість і честь.

− Ну так, ну так. Вірю тобі на слово. – саркастично відповіла друга особистість. – Міг би хоч щось мені дати, я заслужив.

− Мені аж цікаво, як ти це заслужив?

− Нагадати хто тобі порадив почати активно вивчати медицину та відкрити в ній свою справу? Я. І подивись на себе! Вся медична та навіть спортивна промисловість належить тобі.

− Аргумент гарний, але недостатній.

− А що ж тоді для тебе «достатній» аргумент?!

− Гадки не маю, зрозумію коли почую.

Друга особистість приводила найрізноманітніші аргументи на свою користь, але більша частина з них надто прикрашені. Чарльз розбивав їх фактами. А коли йому набридло, він створив клітку і закинув туди свого співрозмовника, після чого відправив у найглибший куточок свідомості та прокинувся. Раулю він сказав, що домовитись йому знову не вийшло, але вдалося виграти собі кілька місяців, а той цілий рік. Потім Чарльз через портал повернувся до себе додому де його вже чекала кохана дружина.

О п'ятій годині вечора, Алан вже чекав на Амару в центральному парку, там вони домовились про зустріч. Він прийшов у повсякденному одязі, але за потреби був готовий змінити його на щось більш офіційне. Амара підкралася до нього ззаду та затулила його очі руками, вона прийшла в тому ж, що й вчора. Спочатку вони сходили в ресторан, де під час вечері вони мило розмовляли та дізналися більше цікавих подробиць про родини один одного. Вони обидва розуміли, що подобаються один одному. «І чим ти пропонуєш нам займатись, мій маленький принц? Бо просто сходити в ресторан і мило поговорити це звичайно добре, але мало.», − жартома спитала Амара, вийшовши з ресторану.

− Я на маленького не дуже схожий. – з легкою посмішкою відповів Алан. – А чого б ти хотіла?

− Якби я знала чого хочу, не питала б. Але я відкрита для пропозицій.

− Навіть не знаю… останнє побачення в мене було років чотири-п'ять тому.

− Нічого собі… ну це все пояснює.

− А що тебе взагалі цікавить? Я не дуже хочу пропонувати тобі щось, що тобі не сподобається.

− Можливо буду здаватись нудною, але література. Я її люблю та ненавиджу одночасно, у батька просто титанічна бібліотека і я всю її перечитала пару разів.

− Побачення в бібліотеці таке собі. Можливо ще щось?

− Важко сказати... лише недавно з-під батьківських крил вийшла. Можливо краще зайнятись тим, що до смаку тобі?

− Тому я й питав в тебе… оскільки я старший принц, батьки займаються політикою і подібним, а через мої сили довірити мені щось, м'яко кажучи, нелегко. Я виконую роль спадкоємця і не більше.

− Тобто?

− Моя сестра керує військовим комплексом, має великий вплив на медицину, така ж ситуація з харчовою промисловістю. Мій брат керує всією медициною і в його вмінні зцілювати навіть ангели пил ковтають. А я… ну можу міняти реальність та впливати на долю, але тут немає нічого над цікавого і… напевне єдине моє захоплення це писання книг.

− Ооо! Я читала їх, у тебе вони прекрасно виходять.

− Справді?

− Що за дурне питання? Твої книги знаходяться у топі продаж, історії в них цікаві та правдоподібні але не занадто.

− Якщо чесно, в мене була думка, що люди це все кажуть через те, що я принц і все.

− Звідки в тебе ця звичка применшувати свої досягнення? Я встигла перечитати кожну твою книгу мінімум по два рази, я знаю, що кажу.

− Напевно ти права, але… може краще повернемось до розмови про те, що будемо робити далі?

− Без питань. Отже, ми з тобою вже дорослі, чи не так?

− Так.

− Мені ось двадцять п'ять, а тобі…?

− Двадцять шість.

− Ось, майже рівня. До того ж, я ще вчора зрозуміла, що подобаюсь тобі, а ти мені. Навіть не думай казати, що це не так, я бачу тебе наскрізь. А сьогодні це лише підтвердилося та посилилось.

− До чого ти хилиш?

− Схоже ти нервуєш, вчора ти був більш впевнений. – сказала вона, закочуючи очі. – Тоді зроблю все сама, два здорових лоба як-ніяк.

Амара неочікувано обійняла Алана за шию та поцілувала. Для нього це був, м'яко кажучи, сюрприз він хотів щоб це відбулося, можливо хотів сам все зробити, але навіть так не очікував, що це станеться. Потім Амара попрощалась та пішла до готелю, перед цим отримавши адресу де живе Алан. Старший принц же, після того як хвилину просто стояв на місці, перенісся до себе додому, скинув одяг та одразу стрибнув у ванну з ЛВЛ. В ній він повністю розслабився, а вже потім його думки почала заполоняти Амара. Це не так як з його колишніми, вони його цікавили але навіть близько не викликали таких почуттів як вона.

Третє січня, друга година ночі. В готелі, де тимчасово проживала Амара, а весь персонал та жильці були демонами, стався витік газу за яким слідував вибух з пожежею. Всіх жильців було евакуйовано до того як вся будівля була зруйнована вибухом. Амара стала перед вибором − їхати на інший край міста де був готель з вільними номерами, або проїхати в декілька разів меншу відстань до вілли Алана. Вона обрала другий варіант і вже за тридцять хвилин була на місці. Старший принц прокинувся від дзвінку на телефон, коли він відкрив двері і побачив Амару вона сказала: «Готель підірвався.», − він без жодних вагань пустив її до себе. Алан провів її до однієї з гостьових спалень, а коли впевнився, що їй зручно, повернувся у свою спальню. О шостій тридцять ранку, старший принц та одразу пішов умиватись, а вже на кухні він зустрів Амару. В цей момент йому дійшло, що то був не сон. Старший принц був так само талановитим кухарем як і його батько. Сніданок був перерваний Норою, яка бачила як її брат вчора цілувався і вирішила підколоти його сьогодні. Але коли вона побачила Амару, її було вже не спинити.

− Ну що? Як ніч пройшла? – спитала Нора, з очевидно не найчистішими думками.

− Нічого не було. – відповів Алан.

− Це правда. Я не зовсім адекватно сприймаю таку поведінку. – додала Амара.

− А ось я вам не вірю. – сказала Нора.

− На відміну від тебе, я не сплю з усім, що має дві ноги які можна розсувати. Бажано дві ноги. – відповів Алан.

− В самісіньке серце… ще й від брата… я на це чекала.

− Все, ти догралась. – сказав Алан та скопіював зовнішність Нори, разом з її одягом. Чим сильно шокував Амару.

− Це низько. – сказала Нора.

− Це низько. – сказав Алан.

− Алан досить.

− Алан досить.

− Не кради моє тіло.

− Не кради моє тіло.

− Добре! Вмовив! Я тебе не чіпаю.

− Так би й одразу. – сказав Алан та знову став собою. – В тебе до речі дуже незручний одяг.

− Що це було? – спитала Амара.

− А це Алан так розважається. – відповіла Нора. – Коли йому було сім, він навчився копіювати зовнішність приблизно… всіх. А єдиний хто може його завжди розпізнати це тато.

− Просто не треба мене з себе виводити. – сказав Алан. – Я чудово знаю, як сильно ти любиш своє тіло і як не любиш коли його викрадають.

− Знаю-знаю. Батькам казати? Чи сам познайомиш їх з Амарою? – спитала Нора.

− День або два, хоча можна й сьогодні розкажу їм. Не квап мене. – відповів Алан.

− Тоді в тебе часу до вечора і я про все розкажу батькам. Ну і звичайно прикрашу, щоб цікавіше було, бо якось в тебе все надто правильно. – сказала Нора та зникла.

− Як же я люблю свою сестру… а в тебе є брати чи сестри? – спитав Алан.

− Я єдина дитина в сім'ї.

− Трохи заздрю. Якщо в сім'ї є хтось молодший тебе то ти маєш за ним доглядати та допомагати батькам в усьому.

Алан та Амара нарешті спокійно поснідали, після чого почалася невелика екскурсія по будинку. Старший принц показав кожну кімнату без виключення, навіть окреме приміщення де він відпочиває у ванні з ЛВЛ. Дівчина не дуже розуміла, що це таке, тому Алан наповнив ванну і попросив її занурити туди руку. Реакція Амари була досить дивна, вона відчувала певне розслаблення та насолоду, але в дуже малому обсязі. Та й сама ЛВЛ реагувала на тіло дівчини незвичайно, розряди були, до того ж досить сильні, надто сильні, але ефект був не той. Алан пообіцяв, що пізніше все більш детально розкаже, чи навіть покаже.

Дев'ята година ранку. Банда злочинців у вигляді п'ятьох бісів, двох гончих та одного пекельного кота, здійснювали непомітне пограбування банку, всіх працівників вони вбили а двері повісили табличку з написом «Зачинено через технічні проблеми», а системи безпеки вони вже давно вимкнули. Все йшло досить успішно поки вони не помітили, що троє бісів та кіт були без свідомості та зв'язані. Гончі почали вишукувати нападника і зовсім скоро спіймали його, зв'язали по руках, а також одягнули намордник на нього, після чого відвели до лідера банди. Знявши каптур з нападника стало зрозуміло, що це була вісімнадцятирічна демониця на ім'я Діана, дочка рицарів Муун та Коллінза. Вона виглядала як повністю чорна вовчиця з жовтими очима, зростом близько двох з половиною метрів та короткою зачіскою на правий бік. Вона була одягнута у темно-сині джинси та чорну толстовку з каптуром та змійкою, а на її поясі було закріплено пару ножів та пістолет з кастетом.

− Так-так-так-так… дочка двох рицарів. Ти допустилась страшної помилки, втрутившись. – сказав лідер. – Що нам тепер з нею робити?

− Ну куль проти демонів у нас нема, хоча поки вона зв'язана, вона безсила. – відповів замісник.

− Тоді лишається лише одне, будемо вимагати викуп за неї. Думаю її батьки підуть на все за для своєї донечки. – сказав лідер, беручи її за морду.

− А вона… досить гарна. – сказав один з гончих.

− А ти не такий вже й дурний і подав цікаву ідею. Якщо хочеш можеш відтягнути її в окреме приміщення і трахнути, якщо вона непогана, то можна й собі лишити як розвагу. – сказав лідер.

Гончі почали тягнути Діану до іншого приміщення, вона намагалась вирватись, але це їй не дуже гарно вдавалось з зв'язаними руками. Коли до того як сталося б непоправне лишились лічені секунди, стало чутно постріли та крики. Гончі побігли на допомогу своїм хазяїнам, а потім стало чутно і їх крики. До кімнати де була Діана увійшов Вейд та звільнив її, після чого вона обійняла його. Чорна вовчиця знала його з самого дитинства і сприймала майже як рідного дядька. Вейд викликав на місце поліцію та медиків, а потім відвіз Діану до неї додому і передав батькам.

На дівчину вже чекали розгнівані батьки, вони разом з нею пішли до її кімнати, поки сірий вовк пішов далі працювати, в нього з'явився новий виклик. Муун та Коллінз читали нотації Діані, вони хвилювались за неї, а сьогодні вона могла справді постраждати і можливо зникнути з їх життя, що лише підсилювало їх страх та гнів.

− Я просто хочу бути рицарем як ви! – крикнула дівчина, не витримавши тиску з боку батьків, а з її очей потекли сльози.

− Ти не станеш рицарем, приймаючи участь в бійках! – крикнув Коллінз та взяв її за руку, щоб заспокоїти її та себе. – Зараз щоб стати рицарем треба пройти важку систему тренувань та підготовок, потім скласти тест і лише якщо результат буде задовільним, тебе приймуть. А скласти тест можуть одиниці, тому рицарів за двадцять шість років не сильно побільшало.

− Доню, я не хочу, щоб ти пов'язувала своє життя з насиллям та війною. – сказала Муун. – Ти для нас найдорожче і ми не хочемо тебе втратити.

− Я принесу щось попити. – сказав Коллінз та вийшов з кімнати.

− Я просто хочу бути корисною, мамо. – сказала Діана.

− Ти будеш корисніша живою аніж мертвою. – відповіла Муун та обійняла доньку. – Що там сталося? Я батькові не скажу.

− Банк грабували, я вирішила втрутитись... Змогла вирубити кількох, а потім мене спіймали. Спочатку хотіли вимагати викуп за мене, а потім вирішили… зґвалтувати. На щастя, Вейд прийшов вчасно і убив всіх, а мене повернув.

− Все буде добре доню. Може розказати тобі казку?

− Мені вісімнадцять, мам. Яка ще казка?

− Добре, тоді хочеш почути те звідки я беру казки? Їх немає в жодній книзі і ти це знаєш.

− Хочу…

− Кожну казку, що ти чула від мене, я пережила особисто. І мені більше тридцяти мільярдів років.

− Ні… я н-не вірю! Якщо це правда, то ти вдвічі старіша за всесвіт!

− Так воно і є. Спочатку я побоювалась сказати твоєму татові про це, але коли була вагітна тобою, вирішила розказати. Він не вірив, думав, що це якась дивакувата реакція організму на вагітність, але з часом зрозумів, що я казала правду. Це його й зараз інколи бентежить, але він прийняв це.

− А що там було? Як ти жила?

− В тому всесвіті не було гончих чи пекельних котів, були лише пекельні пси, або ж вовки. Ми були слугами, рабами, солдатами. Нас ростили та розводили в притулках, без материнської любові чи чогось подібного. Як тільки ми ставали хоч якось самостійними нас розподіляли по клітках, в яких ми чекали на майбутнього хазяїна. В мене було кілька хазяїв і кожен був по своєму унікальний. Перший мене не просто взяв до себе, а вдочерив. Другий був гарним другом. А третій ледь не дядьком для мене, я йому допомагала в усьому, з дітьми в також. Я багато чого бачила і це справжній кошмар. Я бачила війни які нікому в страшному сні не прийдуть і я приймала в них пряму участь. Я переживала найбільші жахи і не хочу аби ти пішла цим шляхом.

− Мамо… пробач… я просто хотіла бути корисною.

− Ти вже корисна! Для нас с татом ти стала найбільшим щастям у світі! Тільки прошу, нікому не кажи про те, що я тобі розповідала і не говори ні з ким про це.

− Добре мамо.

Муун та Діана обіймались коли прийшов Коллінз з гарячим чаєм для всіх. Він посміхнувся та поставив чай зі склянками на невеликий столик, а ще за пару хвилин повернувся з свіжим печивом. «Ти розказала їй?», − пошепки спитав Коллінз у Муун, поки Діана витирала сльози після своїх пригод та маминої розповіді. Вона відповіла, що розповіла їй багато про себе. Він вирішив розповісти доньці й про себе та трохи детальніше про знайомство з її мамою.

− Доню, ти вже трохи більше дізналася про маму, хотіла б щось про мене почути? – спитав Коллінз, розправляючи своє крило та обіймаючи ним доньку.

− Так. – відповіла Діана, притиснувшись ближче до тата.

− Як і мама, я не завжди був демоном. Колись я був людино. – розпочав Коллінз. – Таких як я називали привидами, нас тренували фізично та ментально, а разом з цим прививали штучну релігію в якій ми поклонялись Смерті. Але при цьому ми були солдатами, що були здатні самотужки протистояти цілій армії. Після того як ми були готові, нас просто випускали в світ і ми жили серед людей, а коли мала початись війна, ми мусили захищати людей.

− А як ти став таким як зараз? – спитала Діана.

− Мене вбили через пару демонів. Один вселився в мене, а інший вбив мене щоб повернути іншого. Вже в пеклі я наткнувся на Війну, він дав мені частку ангельських сил та взяв мене під контроль. Мене наповнила лють та бажання помсти. Я ледь не вбив одного з тих демонів, а іншому наніс сильні рани… вона була вагітна, лише диво врятувало її яйце. Але король Френк посадив мене в тюрму та звільнив від контролю Війни. Потім він перетворив мене на демона і зробив спостерігачем за твоєю мамою. – розказав Коллінз.

− Це була наша перша зустріч, твій тато прийшов до мене щоб дізнатися за ким йому треба слідкувати і саме тоді я закохалась в нього. – додала Муун.

− Але я тоді цього не розумів, просто сприйняв її як дивачку. Але твоя мама не опускала руки, вона намагалась якось достукатись до мого серця, але я це або ігнорував, або сприймав не так як мав. Проте все стало зрозуміло, коли вона стала демоном. Мені тоді стало трохи соромно, через час ми з'їхались і вона вкрала моє серце. – сказав Коллінз та поцілував Муун.

− Я навіть не думала, що… що ви такі. Я нікому не скажу про це, обіцяю. – сказала Діана.

Близько першої години дня, ґрати клітки Азраеля розплавилися і він почав згинати їх в середину клітки щоб. Коли прохід був достатньо широкий для нього, він вийшов на свободу. В ту ж саму мить ангел смерті впав на коліна, він відчув весь той біль та жах, що відчували його побратими, всі вони були мертві. Коли Азраель підвівся на ноги, з допомогою своїх сил, він привів себе та свій одяг до ладу, після чого терміново направився до раю та почав шукати первинні душі. За кілька годин він знайшов душі Адама, Єви та Авеля, при спробі торкнутися сфер в яких ті зберігалися йому стало боляче, а потім його оточили святі духи, душі, що були настільки чисті, що за силами були подібні до ангелів і мали доглядати та захищати інші душі в межах раю. Азраель після цього вийшов з раю та почав блукати по небесам, в пошуках цінних даних, які він міг би надати Френку і таким чином відімститись Самаелю за вбивство побратимів і довгі роки заточення.

О першій годині дня Алан повів Амару знайомитись з батьками. Френк та Аурелія були щиро раді особистому знайомству, дівчина сподобалась їм обом своєю чесністю, манерами та поведінкою загалом. Її спокій був майже гіпнотичний. Френк разом з Аурелією, помічали деякі зміни в поведінці Алана. Старший принц був більш відкритий та впевнений в собі, зазвичай він намагався приховувати всі свої емоції, але зараз він давав їм волю, що не могло не сподобатись його батькам. Алан з Амарою розповіли про те як познайомились і це хоч і трохи віддалено, але все ще нагадувало те як Френк познайомився з Аурелією, також чиста випадковість, що переросла у сильне та щире кохання. Також вони відкрито зауважили, що дівчина позитивно впливає на їх сина, роблячи його менш скутим, більш впевненим і наче життєрадісним.

Близько четвертої години дня Алан разом з Амарою повернувся додому, вони обидва думали, що буде гірше. Хоча старший принц чудово розумів, що його батьки б не казали нічого образливого в бік дівчини, але він все одно переймався їх реакцією. Алан почав готувати вечерю, він звичайно міг миттєво перетворити продукти на готову страву, але йому подобався сам процес приготування. Амара допомагала йому, як наслідок все переросло у невелику гру. О шостій годині вони повечеряли, після чого пішли до кімнати відпочинку щоб просто подивитись телевізор та обговорити пройдешній день, але на більшості каналах йшли або романтичні фільми, або музикальні кліпи знову на романтичну тематику. На інших каналах йшли або новини від яких обох вивертає, або телепередачі від яких не було жодного сенсу. Чи це був простий збіг, чи Нора вирішила підтягнути старі знайомства щоб трохи пожартувати над братом, було невідомо. Раптово Алан згадав про свою обіцянку і вирішив скористатись нею, щоб відвернути увагу від телевізора, після чого відвів Амару до кімнати, де він відпочиває в ЛВЛ. Ванна вже була готова, не встиг він й оком кліпнути, як дівчина повністю роздягнулась та лежала у ванні і вона щось відчула та запросила старшого принца приєднатись. Він цього одночасно хотів та ні. Він має досить високу мораль та почуття відповідальності і до того ж він був незайманим, як власне й Амара, яка його справді цікавила та за короткий проміжок часу майже повністю підкорила його серце. Тому після хвилинного роздуму з нього впав весь його одяг і він заліз до ванни, навіть не здогадуючись, що колись його брата зачали саме за таких умов. Розряди на ЛВЛ стали ще сильніші, почуття демонів почали зростати, загострюватись та ставати більш хаотичними, але вони все ще контролювали себе, аж поки Амара не зробила перший крок. Вона почала загравати до Алана, що спочатку трохи лякало його, через недосвідченість, але скоро він почав відповідати взаємністю. Потім почалися поцілунки, а за ними й більш активні дії. В кінці вони почали розтавати в одному довгому поцілунку та обіймах. Обидва особливого досвіду в коханні не мали, але виходило в них все досить непогано. Алан на мить перестав контролювати свої сили і через це оточення навколо демонів почало трохи змінюватись. Якісь предмети почали розтягуватися та набувати неприродніх для себе форм, якісь починали зникати або літати в повітрі. По завершенню Алан та Амара були задоволені. Вони отримали багато нових вражень і не шкодували про це, і разом з цим вони зрозуміли, що кохають один одного. Дізналися демони про це в досить дивний спосіб, але дієвий. А о дев'ятій годині вони нарешті вилізли з ванни, щоб, не відволікаючись один від одного, перейти до спальні, де умови та атмосфера були більш приємні, а почуття хоч і не такі сильні, але більш щирі та природні.

О восьмій годині ранку, Френк та Аурелія обговорювали вчорашнє знайомство з Амарою. На думку обох вона була справді приємною дівчиною, освіченою, вихованою і що найголовніше розумною та гарною, до того ж вона робила Алана щасливим, тому королю з королевою довелося відкласти всі свої переживання у довгий ящик. Та раптом їх відволік прислужник, що повідомив про гостя. Вони нікого не чекали, але вирішили прийняти у себе в головній вітальні. Це був Азраель, Френк впізнав його не одразу, Аурелія ж лише чула про нього.

− Чому ти знову прийшов? – спитав Френк. – Знову якісь новини?

− Певною мірою. – відповів Азраель. – Я останній ангел смерті, завдяки Самаелю.

− Наші щирі співчуття. – сказала Аурелія. – Але що тобі потрібно?

− Самаель відновив архіви, які знищив Метатрон. – відповів Азраель.

− Що? – ледь не криком спитав Френк, в його очах, а потім і в очах Аурелії, з'явився страх. – І що в нього тепер є?

− Лише нова уніформа ангелів, ти їх колись бачив, коли перший раз зустрів Габріеля та Метатрона. І вогнепальна зброя. Решту він ще не розшифрував. – відповів Азраель.

− Ще якісь жахливі новини? – поцікавився Френк.

− В нього готові вісім титанів. – відповів Азраель. – Це просто щось, витвір мистецтва. Без жартів.

− А є хоч щось гарне? – спитала Аурелія та обійняла чоловіка, в спробі розрядити атмосферу.

− Я знаю де знаходяться всі чотири первинні душі. – відповів Азраель.

− Так? – спитав Френк, в його очах засяяла надія. – Можеш сказати де?

− Три в раю. Адам, Єва, Авель. І одну вже поглинув Самаель. Каїн. – відповів Азраель. – Але на ваше щастя, він не може прорватись сюди.

− Можеш провести до трьох душ? Чи принести їх? – спитав Френк. – Вони нам потрібні.

− Ви навіть не уявляєте на скільки вони вам потрібні. – відповів Азраель. – Я не можу вам їх принести, але можу вас привести до них і заберете їх. І я б рекомендував поглинути по одній.

− Нам би не завадили всі три душі. – сказав Френк.

− Я знаю про бомбу, туди вистачить і однієї душі Авеля. – відповів Азраель. – А от душі Адама та Єви вам краще поглинути. Ви станете назавжди сильніші ніж були.

− Можливо так і зробимо, а коли все почнеться? – спитав Френк.

− І можливо нам треба якось підготуватись? – поцікавилась Аурелія.

− Можна хоч зараз піти. Але я вам рекомендую змінити одяг на більш зручний та більш захищений, взяти з собою зброю про всякий випадок, а також сумку для сфер з душами. – відповів Азраель. – Підготуйтесь як слід і коли будете впевнені, проведіть цей ритуал. – додав він та передав конверт. – Я прийду і заберу вас з собою. До зустрічі.

− До зустрічі. – сказали король з королевою в слід ангелу смерті.

Коли Азраель знову зник, Аурелія з Френком одразу ж відправились до штабу рицарів, щоб уточнити певні деталі в Метатрона. В них немає причин довіряти ангелу смерті, він контактував з ними лише два рази, з розривом майже в двадцять років. Повірити йому на слово може виявитись найстрашнішою помилкою.

Десь в цей же час прокинувся Алан, у руках Амари яка все ще спала. Старший принц набув форми диму, щоб встати з ліжка не розбудивши дівчину, одягнув чорно-золотий халат з капцями, а потім він пішов до вбиральні щоб зробити всі ранкові процедури вже після яких він направився до кухні з метою приготувати сніданок з кавою. Алан був настільки поглинутий процесом готування, що геть не помітив, як Амара підійшла до нього з заду, обійняла його, легенько вкусила за шию і одразу ж поцілувала. Коли все було готово, демони почали снідати та говорити між собою. Дівчина заполонила собою ледь не всі думки старшого принца і з одного боку він щасливий, а з іншого трохи побоювався. Алан не виключав факт того, що Амара може бути творінням його власних сил, особливо враховуючи те, що він просто не знає своїх меж.

Десята ранку. Вейд оглядав руїни готелю, оскільки вважав, що це може бути не випадковістю. Щоб полегшити собі роботу, він викликав на підмогу Емму, яка вже як два роки вийшла заміж за Метатрона. Вони оглядали руїни і зовсім скоро дійшли до місця вибуху. Колишня відьма відчула щось незвичайне але знайоме і тому одягнула окуляри завдяки яким вона здатна бачити сліди магії, подібно Френку. Побачене змогло налякати її.

− І що ж ти бачиш? – спитав Вейд.

− Потужну магію… я б навіть сказала силу. Силу джина. – відповіла Емма.

− Джина? Як в людських казках? Чарівна лампа, три бажання і таке подібне?

− Не такого. Реальні джини це колишні маги, чаклуни та навіть відьми, чиї душі було видозмінено та посилено, тіла знищено, а воля як і тяга до неї просто зникла. Ідеальний надпотужний раб рівний демонам… доля гірше будь-якої смерті.

− І що? Джини настільки потужні, що можуть обходити захист Френка?

− Лише якщо обрати надпотужних магів. Згадай як з'явилася Гоетія або перші члени Каслів. Надпотужні маги та чаклуни, що потрапили до пекла і змогли покинути межі міст. Подібна сила зустрічається дуже рідко, я сумніваюсь, що джин прийшов з Землі.

− А що потрібно для створення джина?

− Мінімум п'ять осіб. Доброволець, можна й примусово. І чотири особи, що будуть чаклувати.

− Добре, пошукаю серед грішників за останні пів року магів та чаклунів. Якщо хтось зник – стане зрозуміло хто джин.

− Про всякий випадок шукай відьом. Я сумніваюсь, що вони б переступили через себе і пішли б в пекло, але пройшло дев'ятнадцять років, можна очікувати всього.

Вейд відправився збирати інформацію, а Емма знайшла потужний магічний слід і почала йти по ньому. Якщо її версія з джином виявиться правдою – доведеться залучати Френка та Аурелію особисто. Ці створіння надто небезпечні для багатьох демонів, особливо якщо в них немає контролю.

Друга година дня. Поки Амара ходила дізнаватися про стан маєтку, який вона замовила ще влітку, а також вона планувала пройтися по магазинам та купити собі речі які нажаль були знищені разом з готелем, Алан прийшов до своїх батьків в маєток. Вони як раз повернулися додому з штабу рицарів та інформацією від Метатрона. Демони пройшли в одну з вітальнь, батьки сіли на диван, а син навпроти них на крісло. «У мене є підозри щодо Амари.», − сказав Алан, його очі були злегка подразнені, наче від сліз.

− Що сталось? – спитала Аурелія.

− Вона не там ким видається? – спитав Френк. Він з дружиною боявся за свого сина, але не подавав виду.

− Ні я… не знаю як це сказати… Пам'ятаєте мою першу книжку? – поцікавився Алан.

− Так. Коротка трагічна історія про журналіста Едді Брока, чия дружина померла від раку. – відповів Френк.

− І пам'ятаєте, що ця історія виявилась правдою? – поцікавився Алан.

− Так. – відповіла Аурелія.

− Я ще малим випадково зміг написати таку історію і втілити її просто… силою думки і книги. – сказав Алан. – Я боюся… що… що Амара може також бути породженням моєї сили. – в цей момент в очах його батьків було видно занепокоєння, вони настільки хвилювались, що Амара може бути пов'язана з богами, що взагалі забули про силу власного сина.

− Чому ти так думаєш? – спитала Аурелія та підійшла до сина, слідом за нею це зробив Френк.

− Вона надто ідеальна. – відповів Алан. – Поруч з нею я почуваю себе впевнено та зручно, наче на своїх місцях і саме це мене лякає. А якщо я випадковою думкою і бажанням знайти собі дівчину створив її… я боюсь, що вона може бути несправжня.

− Любий мій, вона справжня. – сказала Аурелія та обійняла сина. – В неї є батьки як і ми, у неї є сім'я, рідний дім. Вона справжня.

− Так само як і той журналіст. – відповів Алан та затулив обличчя руками і разом з цим почав зменшувати свій природній зріст.

− Я на мить. – сказав Френк і зник, а потім з'явився з папкою яку приніс Вейд, де була вся інформація на Амару. – Почитай це.

− Що це? Досьє? – спитав Алан, відкриваючи папку.

− Вся відома історія Амари і її сім'ї. – відповів Френк. – Історія її роду сягає древності, кожен член її роду підтверджений в архівах, а також лишив хоч і малий але слід в історії.

− А раптом це все моїх рук справа? – спитав Алан. – А раптом я все це створив, щоб себе заспокоїти?

− Алане, милий мій, це все реально як ми, як цей палац, як ти. – сказала Аурелія та ніжно обійняла сина. – І Амара також реальна.

− Синку… ми любимо тебе всім серцем. – сказав Френк, та поклав руку на плече сина. – Якщо ти завтра, чи навіть сьогодні ввечері прийдеш до нас знову з Амарою і скажеш, що ви хочете одружитись, чи що ти зробив їй пропозицію, ми будемо тільки раді. Вона розумна, гарна, з нею приємно вести розмову.

− Я ж кажу… надто ідеальна. – сказав Алан, опустивши погляд і знову трохи зменшився.

− Ми віримо в те, що вона реальна. – сказала Аурелія. – І хочемо щоб ти в це також повірив.

− Алане, вона не ідеальна, вона має свої недоліки, але ти їх не бачиш бо закоханий. Я це знаю бо не бачу жодних недоліків в твоїй мамі. – додав Френк та поцілував дружину. – Для мене вона ідеал, а для тебе ідеал Амара.

− Кохання це… дивна річ. – сказала Аурелія. – І діє вона на всіх по різному. Комусь щоб усвідомити свою закоханість потрібні місяці як нам з татом. Комусь роки, як Еммі та Метатрону. А комусь години як Раулю, який покохав Сару упродовж кількох годин. Чи… Муун яка покохала Коллінза з першого погляду. І це саме кохання змушує нас боятись…

− Страх це нормально. – додав Френк. – Страх відмови, страх розлуки, страх смерті – це все нормально і природньо, це означає, що вона для тебе важлива.

− Я… боюсь, що вона просто зникне… наче її ніколи й не було… наче простий плід уяви. – сказав Алан та трохи збільшився, він почав заспокоюватись.

− Вона реальна, мій любий, реальна. – сказала Аурелія та легенько поцілувала сина в щоку. – В мене є ідея! Спробуй знайти в ній щось… унікальне!

− Так, спробуй знайти її родзинку. Щось, що робить її справді особливою. – сказав Френк. – Щось, що ти не здатен уявити, вигадати чи здогадатись. Можливо це тебе переконає.

Раптово Алан повернувся до своїх звичайних розмірів та міцно обійняв своїх батьків зі словами «Я вас люблю!», а потім витерши сльози повернувся до себе додому. Френк та Аурелія були раді, що змогли допомогти сину, а разом з цим вони допомогли й собі, оскільки змусили себе поглянути на Амару зовсім під іншим кутом.

Близько третьої години дня, Емма знайшла куди вів магічний слід. Це був один зі складів у місті грішників, місце де вірогідно був створений джин. Вона викликала сюди поліцію та королівську гвардію, щоб ізолювати це місце та детально дослідити його упродовж наступних кількох днів.

О шостій вечора Алан вечеряв разом з Амарою. Він розглядав її і намагався знайти ту саму родзинку яка робить її унікальною. В його розумінні це могло бути як щось зовнішнє так і якась особливість в поведінці, можливо звичка. Коли Алан та Амара повечеряли і вже просто відпочивали в кімнаті, дівчина вирішила дещо показати. Її довіра до старшого принца були сильна, але навіть так вона трохи боялася, що налякає його. Вона стала рівно перед ним, а коли він вже хотів поцікавитися, чим вона може його налякати, кімната була осяяна м'яким золотим сяйвом, в очах дівчини з'явилась маленька зірка, а у її тіні з'явились крила з тіні. В очах Алана не було страху, лише цікавість, щире кохання до Амари, а разом з цим щастя бо він сприйняв це як ту саму родзинку, яка й має робити її реальною. Сяйво зникло, все повернулось до звичайного стану, дівчина підійшла до старшого принца та поцілувала його.

− Це… я просто не маю слів. Неймовірно і все. – сказав Алан.

− Я ж казала, що в мене цікавий родовід. – сказала Амара та обійняла Алана.

− А можна…

− Тс-с-с-с… Коли мої батьки приїдуть, я все розкажу, а зараз ще не можна. – перебила Амара.

Демони вирішили прогулятися в нічному лісі, під приємним та легким місячним сяйвом. Сніг хрустів під їх ногами, вони насолоджувались тишею, прохолодою, легким вітерцем та снігопадом. Їх було не розділити, а їх взаємна любов була чиста як сльоза. Вона з легким подивом прийняла їх, потім зима знову повернулась, а дерево заснуло. Демони повернулись в будинок.

В період з п'ятого січня по двадцять третє січня відбувся ряд подій. Діана подала заявку на вступ до рицарів. Коллінз був радикально проти, він не хотів щоб його донька стала просто солдатом, він хотів щоб вона змогла досягти чогось справді цінного та великого, а не цього. Інколи він навіть кричав на неї, але для обох це закінчувалося сльозами та обіймами. Муун також намагалась відмовити Діану від цього, пропонувала їй інші професії та роди занять, а також піднімала всі зв'язки аби відхилити заявку на вступ до рицарів. Відносини Амари та Алана просунулися вперед. Старший принц почав серйозно роздумувати щодо того щоб освідчитися дівчині, вона це помічала, розуміла та чекала на це. У Чарльза відбулося маленьке щастя, його дружина завагітніла. А Нора розпочала відносини які мають всі шанси стати постійними.

Двадцять третє січня, десята ранку. Френк та Аурелія остаточно були готові до пограбування раю, одягнуті вони були у чорні тактичні костюми, зручні та практичні. Демони провели ритуал з виклику Азраеля. У внутрішньому подвір'ї, на одній з бетонних плит, з допомогою простої крейди було намальовано великий трикутник, кути якого були розміщені в маленьких колах, куди було розміщено по одній свічці та підпалено. Додатково цей малюнок було оточено колом з поєднання латинських, давно-грецьких та енохіанських літер. Коли все було готово Френк зачитав закляття: «Angelus mortis nomine Azrael, veni ad invocationem meam.», − одразу після цього, полум'я свічок почорніло та почало виділяти дим, який почав плестися та формувати людський силует. Азраель тут же з'явився і сказав: «Набудьте людської подоби, так буде простіше в майбутньому.». У людській подобі Френк мав злегка засмаглу світлу шкіру, райдужка його очей була жовта, волосся чорне та досить коротке, а також має кілька синій пасм. Зріст його зменшився до ста дев'яносто п'яти сантиметрів. Аурелія у людській подобі мала звичайну світлу шкіру, її волосся було переважно чорне з кількома золотими пасмами. Очі дівчини мали світло-фіолетову райдужку. А зріст зменшився до ста вісімдесяти семи сантиметрів. Після того як демони набули людських подоб ангел смерті поклав свої руки на їх плечі, з його спини з'явились великі чорні крила, якими він пригорнув Френка та Аурелію до себе і вже за мить всі троє були в раю.

Святі духи були поруч, але вони не бачили демонів через Азраеля, що і врятувало їх. Одного дотику було достатньо щоб вбити будь-кого родом з пекла. Рай представляв з себе подобу безмежної бібліотеки, тільки замість книг були кришталеві сфери в яких зберігались людські душі. Хтось з них переживав найкращі спогади свого життя, хтось безмежно переживав своє життя, а хтось бачив свою версію раю, наприклад у вигляді саду чи парку. Азраель розповів це все по дорозі до первинних душ, щоб якось вкоротити час. Вже за годину вони були на місці. Ангел смерті створив з своїх крил умовний коридор, скориставшись яким Френк та Аурелія забрали душі Адама, Єви та Авеля. «Нас оточили.», − сказав Азраель та трохи запанікував.

− Невже святі духи? – спитала Аурелія.

− Так. – відповів Азраель. – Зараз я дещо зроблю, буде трохи боліти. – сказав він та приклав свої руки до голів демонів.

− Тепер я їх бачу… сяючі силуети… це незвичайно після пекла. – сказав Френк.

− Знаю, поглинайте душі. Зараз же. – сказав Азраель.

− Нащо? Для бомби потрібен як можна більший заряд. – сказала Аурелія.

− Для бомби вам вистачить і душі Авеля. А от Єву та Адама рекомендую поглинути. – відповів Азраель. – Інакше я не зможу вас витягти. – Аурелії довелось поглинути душу Єви, а Френку душу Адама. Їх сфери вони не викинули, а просто сховали в сумці.

− Перенеси нас. – сказав Френк.

− Не можу. Духи не пускають. – відповів Азраель. – Отже ось план втечі. Для початку, Аурелія перейди на бік Френка щоб він взяв тебе на руки. Коли я дам сигнал, Френку, починай бігти, думаючи про вихід, ноги самі тебе виведуть. Головне не дай духам торкнутись себе. Все зрозуміло?

− Кристально чисто. – відповів Френк беручи Аурелію на руки. – А з тобою що?

− Я відволічу духів на себе. Буде боляче… але сподіваюсь на удачу. – відповів Азраель. – Отже на рахунок три… два… один. Біжи! – крикнув він та сховав крила і кинувся в полицю з душами.

Френк миттєво побіг до виходу так швидко як ніколи раніше. Азраель же через контакти з душами страждав фізично і разом з цим заманював на себе все більше й більше духів. Вбити вони його не зможуть, але тримати в раю як у тюрмі – так. І ось нарешті Френк добіг до дверей виходу, відкрив їх та вийшов, після чого вони закрились. Та тут була вже інша проблема у вигляді чейсерів-титанів в повній бойовій готовності, а також кілька десятків ангелів. Їх було надто багато, демони могли втекти лише через портал. Френк швидко відкрив його та штовхнув туди Аурелію, попередньо передавши сумку з сферами та душею Авеля. Зробив він це як раз вчасно, бо на нього напали. Він бився досить непогано навіть проти титанів, але коли про бій довідався Самаель, то особисто прибув і одним сильним ударом вирубив Френка та потягнув до тюрми. Аурелія ж в цей момент, вже в своїй справжній подобі, вивалилась у внутрішньому подвір'ї свого маєтку і портал зачинився. Вона закричала, набула повної демонічної подоби і взлетіла високо в небо. Королева була на рівні зірок, все пекло було наче на долоні, неймовірна краса яку ігнорували в спробі вирватись.