Дві сторони зіткнулись і повільно нищили один одного, поки в небі не стався спалах який засліпив всіх на полі бою. Це була Вікторія. Вона прийшла знищити все та всіх, їй було начхати на абсолютно всіх. Навіть Самаель був готовий прийняти смерть від її рук. Френк, Аурелія, Чарльз та Нора стиснули браслети які зв'язували їх з Аланом. Вже за кілька секунд було чутно вибух, він йшов звідусіль і після нього небо стало чорним. В серцях кожного хто це бачив оселився страх та чистий жах, крім Вікторії, вона посміхалась. Скоро небо знову почало ставати нормальним. Алан прорвався. Його демонічна форма підлетіла до Вікторії, після чого він набув свого природнього вигляду. Старший принц був у чорних туфлях, темно-сірих брюках, темно-сірому светрі, а зверху було чорне довге пальто, що діставало колін і наче складалося з диму. Алан махнув рукою і армії небес з пеклом впали на Землю у формі метеорів, після чого він закрив небеса.

− Чому? – спитала Вікторія. – Чому ти обираєш їх? Цих комах…

− Я так хочу.

− Ми кращі за них! Ми можемо вбити всіх та кожного махнувши рукою! Ми безсмертні!

− Щось я цього не помітив коли ти почала згорати в пеклі.

− Я була на твоїй території, а зараз ти на моїй.

− Та от тільки ти не зможеш зробити так як я. Небеса мають зовсім інший принцип роботи.

− Знаю. В цьому плані пекло цікавіше.

Дві сутності ледь не космічного рівня почали битися в спробі знищити один одного. Якби не те, що вони на небесах, вони б знищили абсолютно все у першу ж секунду. Цей вимір витримував їх обох, але результати їх битви можна було спостерігати з Землі, просто дивлячись на хмари.

Чарльз та Нора отямились десь у Європі, з парою загонів демонів, та парою десятків титанів, що були готові знищи їх, а зріст їх був близько п'ятдесяти метрів. Принцеса пекла була одягнута у поєднання середньовічного обладунку рицаря та сучасного тактичного спорядження солдата, все було в чорному кольорі. Голова була захищена сучасним шоломом, що повністю закривав її. Це було її вбрання принцеси. Нора вирішила використати всю силу Війни, що вона мала. В її руках з'явилося по одній великій бойовій сокирі і вона ринулась у бій. Чарльз же був поєднанні вишуканого костюму та середньовічного обладунку, що був вкритий зеленим магічним полум'ям. Це було його вбрання принца. Він ринувся у бій з голими руками, бо зброя йому не потрібна, і тримався він досить непогано. Та раптом титани нанесли сильний та згрупований удар по принцесі, а слідом і по принцу. Нора швидко оговталась та знову ринулась в бій, а от з Чарльзом проблема, його друга особистість вирвалась на волю, він бачив її як наче вона була окрема особа у власному тілі.

− Чарльзе, знову зустрілись!

− Йди геть…

− Слухай, ми не з того почали. Але зараз є можливість виправити. Я можу нас врятувати.

− З чого б це мені вірити.

− Причина перша – я поверну тобі контроль. Причина друга – ми ділимо одну голову, ми не можемо брехати один одному. Причина третя – в мене найсильніша з доступних мотивацій.

− І яка ж?

− Вижити. Я готовий сидіти вічність в найтемнішому куточку підсвідомості, але це буде краще ніж вмерти тут і зараз. Скажи, я брешу?

− Ні.

− Тоді чого ти чекаєш? Я кращий боєць ніж ти.

Чарльз передав тіло своїй другій особистості і разом з цим воно набуло своєї демонічної подоби. Принц досяг своїм зростом титанів, але силою переважав їх. В парі з Норою вони нищили їх одного за одним, це було досить повільно, але впевнено та видовищно.

В цей же час на вулицях Лондона кілька тисяч ангелів та демонів вели між собою масивну перестрілку. Місто намагалися евакуювати в міру можливостей. Також в Лондоні були присутні деякі рицарі, в їх числі були Муун, Коллінз, Емма, Метатрон, Рафаель, Кастіель та Діана, яку непомітно разом з собою провів Вейд, він також був у місті. Коли рицарі нарешті отямилися, на них напали елітні воїни небес, натреновані архангели які мали єдину мету – вбити всіх рицарів. Діана сховалась в одному з будинків, забилася у куток, сіла там та огорнула себе своїми ж руками. З її очей текли сльози і вона постійно повторювала: «Я хочу додому…», − все склалося не так як вона уявляла. Її страждання перервав Вейд, який влетів в будинок через стіну, його в неї жбурнули.

− О Діано, відпочиваєш? – спитав він, у спробі розрядити атмосферу.

− Я хочу додому… − сказала Діана.

− Я також хочу… Слухай, лишайся тут. – сказав Вейд, підійшовши до чорної вовчиці. − Ми все там зачистимо і потім безпечно тебе виведемо разом з батьками. Добре?

− Добре.

− Чудово, тільки будь тут і сиди тихо. Мені й так будуть проблеми за те, що я тебе протягнув аж сюди.

Вейд вийшов з будинку з криком: «Отримуйте це, сучі діти!», − паралельно спустошуючи магазини своїх пістолетів прямо в ангелів. Діана ж продовжувала сидіти на місці та труситись від страху. Бій йшов досить не погано, рицарі не без труднощів, але нищили своїх противників поки з неба не впав унікальний ангел. Його зріст був близько трьох метрів, його шкіра біла світла, очі сині наче море, його довге чорне волосся зібрано у невеликий хвіст на потилиці. Одягнутий він у темно-синій костюм з чорними туфлями та чорною сорочкою. Його ім'я Леонард, один зі старших архангелів і один з улюбленців Самаеля, а також колись брат-близнюк Рафаеля.

− Вітаю зраднику. – сказав він.

− Леонард… − відповів Рафаель. – Не роби цього.

− Чого?

− Не йди проти мене.

− Ми з тобою не бачилися скільки? Майже двадцять сім років. Ти для мене не більше ніж зрадник.

− Я тебе прошу, здайся і тебе помилують.

− Здатися? Вам? Може одразу піти Самаелю ніж поміж ребер встромити? Я не здамся тому хто слабший за мене.

− А я не один. Ти в оточенні.

− І хто мене оточив? Ну ти зрозуміло. Кастіель? Він би нас рано чи пізно зрадив, він завжди був інакшим. Метатрон? Битись навіть не вміє.

− Пройшло багато років, чогось я таки навчився. – перебив Метатрон.

− Колишня відьма? Жалюгідно. – продовжив Леонард. – І три пса як вишня на тортику. Один… колись був чортом схоже. Інший був людиною і якось вкрав трохи сил у Люцифера. А третя цікава, Самаель довго її шукає, в ній щось справді є.

− Нас більше і кожен з нас прекрасний боєць. – сказав Рафаель.

− Що ж… щоб довести тобі, що ти не правий… я вб'ю всіх, голіруч. Подивимось як ви справитеся з цим.

Рафаель першим ринувся в атаку на Леонарда, але той ухилився від неї, зламав праву руку нападнику, а потім відірвав її по самісіньке передпліччя. Далі він відкинув свого брата в один бік, а його руку в інший. Потім напав Кастіель, але його за пару ударів вивели з гри. Метатрон та Емма непогано показали себе проти Леонарда, вони прекрасно працювали в парі але їх це не сильно врятувало. Колишній архангел влетів у будинок, який потім впав на нього. А колишня відьма отримала серйозну рану в районі живота, що змусило її відійти на безпечну відстань. Потім в бій пішли Муун з Коллінзом та Вейдом, який виступав в ролі дистанційної підтримки. Рицарі непогано тримались, прикривали один одного, вчасно атакували але цього було мало. Коли Муун спробувала нанести удар своїм мечем, Леонард схопив її за зап'ястя та зламав їй його, потім він зігнув їй руку в протилежний бік. Меч же він жбурнув у будинок в якому ховалась Діана, це змусило її трохи прийти в себе та хоча б глянути, що там відбувається. Вона побачила як її мати страждає і як її тато намагався цьому завадити, але не надто успішно. Навіть будучи у своїй демонічній подобі він програвав архангелу, значно програвав. Чорна вовчиця взяла до рук маминого меча та побігла у бій. Леонард ухилився, та вибив меча геть. Він здивувався, що демони привели сюди дитину. А придивившись до її сутності, йому стало зрозуміло хто її батьки. Потім він жбурнув її геть і в цей самий момент куля подряпала його обличчя. «Непоганий постріл.», − сказав Леонард після чого в одну мить скоротив дистанцію між собою та Вейдом і парою ударів прибив його до землі. Коли він хотів нанести вже останній удар в нього прилетів великий уламок будинку. Це зробила Діана, а разом з цим це притягнуло всю увагу Леонарда на неї. Поки чорна вовчиця робила все щоб спинити архангела, він просто йшов до неї, повільно, наче граючись. Коли вона відчула, що дистанція надто мала і спробувала відійти він миттєво перенісся до неї, але схопити не зміг, бо вона телепортувалася на пару десятків метрів йому за спину. Цього разу Леонард одразу перенісся до неї та схопив за шию і почав душити Діану. Аж раптом його відволік голос одного старого демона. «Приємно малих ображати?», − спитав Мармур.

− А хто це в нас тут? – спитав Леонард та відпустив Діану, вона впала в йому прямо від ноги і схопила одну з них своєю рукою, архангел цього не відчув. – Мармур, хоч хтось гідний.

− А я думав, що для тебе всі ми однакові.

− Ні! Кланові демони це… мистецтво. Особливо такі давні як ти.

− Мені всього під сотню, не такий вже й давній.

− Ти знаєш про що я. Правду кажуть, що ти вбив Гнів?

− Є такий грішок за мною, каюсь.

− І як тобі тільки вистачило сил… хотілося б побачити тебе в усій красі.

− У мене інше завдання.

− Завдання? Яке?

− Відволікти, дурню.

Леонард відчув, що йому стало погано, він поглянув вниз і побачив як Діана поглинає всі його сили. Архангел вже не був в силах навіть відбиватись, він впав на спину. Мармур зник, він був ілюзією створеною руками Емми та Метатрона. В цей момент до Леонарда підійшов Рафаель та розчавив йому голову, тим самим добивши. Потім з допомогою телекінезу він притягнув свою відірвану руку і приклав її на місце, Емма же підійшла та вколола йому ЛВЛ, яка в поєднанні з силою ангела змусила руку прирости на місце і відновитись. Діана підвелася на ноги та одразу ж побігла до батьків які були без свідомості. Через те, що чорна вовчиця поглинула велику частку сил архангела, їй вдалося відкрити в собі нові сили, в тому числі й зцілення. Вона зростила всі кістки в руці Муун, а потім підлікувала й Коллінза. Емма віддала їй меч її матері, а потім допомогла підняти її саму.

На небесах йшов фінальний акт битви Алана та Вікторії. Майже всі орбіти знищені, а ворота раю скоро остаточно зламаються. Обидва сильно побиті, мають опіки та стікають кров'ю, але продовжують свій бій. В якийсь момент старший принц перетворився на дим та влетів в середину нефіліма, а через кілька секунд вилетів через грудну клітину, розірвавши її. «Ти думав, це мене вб'є?», − спитала Вікторія зцілюючись. «Ні, просто хотів лишити частку себе.», − відповів Алан та навів на неї свою праву руку, після чого стиснув кулак. Нефілім почала кашляти та задихатися, з її рота та очей почало вириватись золоте сяйво. Останніми її словами було: «Гарно зіграно…», − після чого з тіла вилетіла її сутність, а саме воно впало. Сутність зібралася у золоте кільце діаметром в півтора метри, що безкінечно перетікало саме в себе. На ньому з'явився чорний дим, після чого Алан поглинув його та закрив очі. Коли все засвоїлося і він відкрив очі, в них була зірка, а разом з цим за його спиною з'явився хтось.

Разом з цим йшла й інша битва, не менш важлива і не менш руйнівна. Френк та Аурелія бились з Самаелем. Одні з наймогутніших демонів в історії, проти наймогутнішого з ангелів. Якщо решта при потраплянні на Землю вели свій бій на землі, то ці троє почали його ще в небі. Вони облетіли ледь не всю планету, їх бачили у вигляді трьох метеорів, що стикалися один з одним. Приземлились вони в Гімалаях. Обидві руки Аурелії були в обладунках, але разом з цим у правій руці вона тримала катану, Френк зміг покращити браслети. Сам він був озброєний двома мечами, йому цього вистачало. Самаель же прикликав свій меч з розділеним на два лезом та спис, по обидва кінці якого були наконечники. Не зважаючи на чисельну перевагу в бік демонів, баланс сил не був постійним, інколи домінували вони, інколи серафим. Кожен їх удар провокував землетруси та лавини. Аурелія під час активно використовувала свій вогонь як для нападу, хоча це не сильно шкодило Самаелю, так і для захисту, оскільки це дозволяло миттєво розплавити зброю нападника. Френк же навіть не намагався швидко бігати, оскільки серафим міг пересуватись так само швидко, натомість він часто користувався своїм телекінезом. Під час бою король пекла зробив поверхню під ногами Самаеля рідкою і той туди впав після чого рідина зібралась навколо нього у форму сфери та затверділа. Френк підняв це в повітря, а Аурелія почала це спалювати.

Стався вибух. Самаель розправив крила, тим самим звільнивши себе з пастки, та злетів у небо. Він підняв свою руку і хмари на небі почали рухатись. Серафим хотів використати найпотужнішу зброю небес проти демонів. Френк це зрозумів і підготувався, в останню мить він схопив Аурелію та разом з нею перенісся на безпечну відстань, а потім повернувся з нею ж. Самаелю довелося знову піти у ближній бій. Один з його ударів мечем прийшовся по Аурелії але вона вкрилася полум'ям і розплавила його до того як він нашкодив би їй, лишивши серафиму лише спис. Бій йшов далі. Королева пекла вирішила скористатися більш складною магією власного письма. Черпаючи силу з зірки вона підсилила гравітацію, щоб притиснути Самаеля до землі, а можливо й розчавити. Це його сильно сповільнило. Додатково вона почала спалювати його вогнем зірки. Френк же вирішив звернутися до зоряної магії Столаса. Поки він готував закляття, довкола нього почали з'являтися сузір'я. Коли все було готово він спрямував всі свої сили на Самаеля і стався вибух. Демони лежали на землі без свідомості, а от серафим вистояв. Він підійшов до Аурелії щоб вбити її, вона була ближче до нього, та йому це не вдалося бо Френк вистрілив йому в спину з револьвера. Самаель впав, він ще був живий, але повільно помирав та втрачав сили.

− Знайоме відчуття… − сказав він, прикриваючи рану рукою.

− Я в цьому впевнений. – відповів Френк, поки допомагав Аурелії стати на ноги. − Пам'ятаєш Муун? Вовчицю, що колись пустила тобі кров.

− Так… вона інакша, не така як всі. – відповів Самаель.

− Відтворити сплав її меча було важко. Пішли десятиліття, але я зміг. Навіть покращив.

− Розумно… − сказав Самаель та використав рештки своїх сил щоб штрикнути Аурелію ножем у живіт, не давши й шансу на ухилення. – Але стояти поруч зі мною було дурістю.

− Ні… − сказав Френк тримаючи в руках дружину. Він витяг ножа з неї і спробував вилікувати її рану спочатку з допомогою ЛВЛ, а потім і телекінезу.

− Навіть не намагайся. Ніж був зроблений з того ж металу, що й моя клітка і плюс кістка ангела смерті. Жодна істота в цілому всесвіті не зцілить цю рану… але ми вдвох могли б.

− Хочеш виторгувати собі життя?

− Не зовсім. Ти знаєш, що стається якщо поглинути силу серафима після його смерті?

− Знаю. Можна поспілкуватись з його особистістю якийсь час.

− А уяви, що буде, якщо поглинути сутність живого серафима… ще й останнього… уяви яка сила буде.

− Френку ні… − вичавила з себе Аурелія та втратила свідомість.

− Ти чудово знаєш, що я правду кажу. Лише так ти її врятуєш. – сказав Самаель. – Пропоную угоду. Якщо перемагаєш ти – рятуєш дружину, перемагаю я – ну я перемагаю.

Френк зі словами: «Сучий ти син!», − підійшов до серафима та встромив в його тіло свою руку. Тіло Самаеля почало зсихатися, а потім воно розсипалось у попіл, а разом з ним і титани. Ліве око Френка почорніло, з останніх сил він зцілив рану Аурелії після чого впав на спину і закрив очі. Костюм короля змінився на його повсякденний. Його тіло смикалося, складалося враження наче в нього був справжній припадок. В цей самий момент тут з'являється Алан, зірка з його очей зникла. Він оглянув матір, вона була жива та здорова просто не при тямі, а от з батьком він навіть не знав, що відбувається. Старший принц клацнув пальцями і рештки армії небес повернулись до себе, потім він так само повернув і всіх демонів назад до пекла, включно з тілами померлих.

В пеклі була третя година дня. Алан переніс маму з татом в їх маєток та вклав їх у ліжко, потім переніс туди брата з сестрою. Чарльз оглянув обох батьків і сказав: «Мама в порядку, їй просто треба відіспатись, а от тато…», − він не знаходив слів.

− Що з ним? – спитала Нора.

− Фізично він здоровий але щось в його голові. – відповів Чарльз. – Його сутність стала потужнішою але вона нестабільна, постійно змінюється то в одну сторону то в іншу. Наче… в ньому двоє.

− Самаель… − сказав Алан. – Схоже він поглинув Самаеля…

− Нащо? – спитала Нора. – Це… це ж бляха небезпечно!

− Якщо судити з маминого одягу, вона була поранена. – відповів Чарльз. – Можливо це був єдиний вихід, але ми цього не дізнаємося поки хтось з них не прокинеться.

В цей самий момент прокидається Аурелія. Вона ледь не злітає ліжка, роблячи при цьому глибокий вдих. Її вбрання змінилось на повсякденне. Глянувши на дітей, їй стало зрозуміло, що вони перемогли, але потім вона повернула голову і побачила Френка. Він не смикався, лише інколи вертів головою, наче перебуваючи у кошмарі.