П'ятнадцяте жовтня 2031 року. США, місто Чикаго, п'ята ранку за місцевим часом. Головний відьомський ковен дізнався про те, що Емма Кроулі приймала участь у вивільненні Джека Морнінгстара, вона й раніше творила дурості які засуджували інші відьми, але цього разу вона перейшла всі межі. Найсильніші відьми Америки зібрались в Чикаго, в одному з приватних складів який був переобладнано під імпровізований відьомський штаб. Емма стояла в центрі кола закована у спеціальні наручники, що мають послабляти її, а навколо неї колом стоять кілька десятків відьом які готові до її страти. Вони випустили в неї розряд потужною фіолетової блискавки, але це не вбило її, а натомість вона гучно засміялась. «Використати найслабше моє бойове закляття яке я створила триста років тому на мені! Це бляха геніально!», − крикнула Емма.

− Прошу веди себе більш стримано. – сказав чоловік-відьма.

− Вільяме, стулись. – відповіла Емма. – Зараз я поясню вам головну вашу помилку. Якби ви мене вбили, у вас було б в рази більше проблем. Але вам дуже пощастило, що закляття надто слабке для мене, а навіть якби воно мене вбило… я б повернулась.

− З чого це раптом?

− Бо у мене є багаторазовий воскрешальний камінь який буде мене повертати поки я матиму можливість його підзаряджати. А щодо проблем, то ось вам новина – моя душа не має чар по своєму знищенню. А це означає що?

− Після смерті ти потрапиш до пекла…

− Правильно! Бо на небеса мене не пустять.

− Чому ти це обрала? Нащо?

− Розумієш, Вільяме, якби ти народився у сьомому сторіччі і бачив те, що бачила я, ти був би такої ж думки. Я не хочу щоб після моєю смерті моя сила, мої знання, мої унікальні вміння просто зникли. Я хочу… розвитку. Я хочу еволюції, а пекло це ідеальне місце для цього.

− Зрадниця.

− Вже давно, вже давно. То який у вас план? Спалити мою душу ви не можете без моєї згоди, а відправити її у пекло також не хочете. Який план? Якщо вб'єте мене – буде більше проблем, в рази більше проблем.

− Ми даємо тобі два тижні щоб дістатися до Києва. – відповів Вільям та зняв наручники з Емми, після чого передав їй аркуш з адресою куди вона має прибути. – Рішення суду незмінне, але ми щось вигадаємо.

− Невже? Невже знайшли спосіб як безпечно мене вбити? Задля такого я справді прийду і насолоджуся вашою поразкою.

Емма Кроулі попрямувала до свого сірого електромобіля, але там її вже вичікував чаклун, він хотів щось сказати відьма але вона не мала настрою і просто ігнорувала його. Тоді він вирішив використати на ній закляття паралічу щоб та вислухала. Це не спрацювало, Емма дістала з кишені прокляту монету та жбурнула її в лоба чаклуну. Вона приклеїлася, а потім всмокталася в тіло та розійшлася по ньому з допомогою крові. І в самому кінці кров перетворилась на потужну кислоту, що миттєво вбила чаклуна і почала розчиняти його тіло. Емма же сіла за руль та попрямувала до аеропорту. За двадцять хвилин вона вже була на паркувальному майданчику відьма дістала з багажника порожню капсулу для медпрепаратів та розкрила її, в одну частину вона засипала кокаїн з порохом та палаючу піщинку з пекла, а в іншу половину святу олію та трохи горілки. Ізолювавши обидві половинки, вона поєднала їх, після чого дістала свою сумку в якій лежав вібратор, в ньому було три батарейки, але одна з них виконувала роль невеличкого сховища в яке вона вклала цю капсулу. Окрім сумки вона також взяла кейс з проклятими монетами та фальшивими документами на них, наче вона перевозить їх до одного з Київських музеїв. Далі Емма попрямувала купувати собі білет до Києва, їй вдалося купити один і виліт був через кілька годин, що більш ніж влаштовувало її. В очікуванні свого часу їй скортіло сходити до вбиральні, а коли вона вже мила руки їй в око впало, що людей немає, за її спиною з'явилась Вікторія. Зовнішньо їй було близько тридцяти років. В неї була чорна райдужка очей, її ідеально чорне волосся повністю закривало спину, а одягнута вона була у криваво-червону сукню. Шкіра дівчини мала природній європейський колір.

− Твій татусь тебе підіслав? – спитала Емма.

− Йому потрібна твоя допомога. – відповіла Вікторія.

− Вибачай дівчинко, але ти повернешся до нього з нічим. І нагадай йому про літо 1736 року у Франції, він в курсі. Сподіваюсь це пояснить йому причину моєї відмови.

− Я не хочу його розчаровувати і йому справді потрібна твоя допомога.

− Здається тут все гірше ніж я здогадувалась.

− Ти про що?

− Про тебе і Самаеля. Ти його любиш? Як батька звичайно.

− Так і він любить мене.

− Не сміши! Він ангел, він може відчувати все те, що й я, що й ти, але в нього відсутня душа, він не може бути таким як ми. Він не може справді любити. Поки ти набираєшся сил і приносиш користь – ти жива, а він імітує любов. Як тільки ти станеш небезпечною для нього або перестанеш нести користь – він поглине тебе.

Вікторія зникла, всередині неї був конфлікт. З одного боку вона любила свого батька та не збиралась його зраджувати і щиро вірила в нього. З іншого ж боку Вікторія бачила, що відьма не брехала їй, а це означає, що вона як мінімум щиро вірить у свої слова, якщо вони не являються істиною. Через кілька годин Емма сіла в літак та полетіла до Києва, звичайно в аеропорті її багаж перевірили та не знайшли нічого протизаконного, навіть не ставили питань щодо монет.

Київ, перша година дня за місцевим часом. Емма вже виходить з території аеропорту та замовляє таксі, а вже через кілька хвилин за нею прибуває авто. Вона називає адресу і починається її чергова маленька подорож. Через десять хвилин вона вже була на порозі готелю де і планувалась зустріч з відьмами, відьма оплатила дорогу і вирішила спочатку завітати до ресторану, що був частиною готелю. Поки Емма очікувала на своє замовлення, помітила, що всі якось підозріло затихли. Люди навколо неї просто завмерли, це змусило її підвестись та трохи оглянутись, але коли вона збиралась сідати то зрозуміла, що хтось насильно вирвав її астральну проекцію з тіла та майже спинив час в її сприйнятті, зовсім скоро перед неї повстав Самаель.

− Ще ніхто не смів виривати мене з тіла. – сказала Емма. – Таке в мене вперше.

− А мені вперше хтось відмовив. Хтось не скорився мені. – парував Самаель. – Мені потрібна твоя допомога, відьмо.

− І що ж це сталось? Великий та жахливий! Кровожерний серафим! Благає про допомогу у найстарішої в історії відьми? Щось точно пішло не так.

− Я й сам не в захваті від цього, але я потребую твоєї допомоги.

− Не тягни кота за хвіст, кажи чого ти хочеш.

− Я хочу, щоб ти допомогла мені відкрити ворота раю.

− Ти ж в курсі, що це не можливо?

− Так, але вибір в мене не великий, або душі звідти, або з Землі.

− Тобі завадять. І це зробить Смерть або його ангели. Після минулорічних пригод Джека, ангели смерті не допустять поглинання живих душ. До того це небезпечно і може тебе вбити.

− Тому я до тебе й звернувся, допоможи відкрити ворота раю і ти займеш там своє місце.

− Ми обидва розуміємо, що ти поглинеш кожну душу, що там лежить. В тому числі й первинні душі. Адам, Єва, Авель, Каїн ще живий… Чому просто не поглинути свою доньку?

− Її сила ще не задовольняє мене.

− Рано чи пізно вона стане сильнішою ніж ти і тобі не вдасться її поглинути.

− Вона мене любить, навіть якщо вона буде надто сильною, я перетворю її на особисту зброю проти і пекла і взагалі всіх та кожного.

− Ну припустимо, що мені вистачить клепки аби відкрити замок раю. Які гарантії, що я не стану черговою поглинутою душею?

− Ти корисна, твої знання та сила можуть згодитись. Я можу зробити тебе ангелом.

− В мене є час подумати?

− Доба, після чого я насильно тебе змушу працювати на себе. Удачі.

Емма повернулась до свого тіла, Самаель зник і сприйняття часу повернулось до норми. Відьма спокійно пообідала після чого пішла до вбиральні, яка була пустою і дуже навіть вчасно. З допомогою монет змусила камери постійно відтворювати один і той самий кадр, тому її не було видно. Емма розбила одне з дзеркал та уламком порізала собі живота звідки дістала свій багаторазовий воскрешальний камінь після чого заживила своє тіло магією та розчавила камінь. Потім вона дістала з сумки вібратор, а вже з нього підготовлену капсулу та поклала під язик. Вона вийшла з вбиральні та попрямувала до номеру де її вже очікували відьми. Оскільки Емма була надзвичайно розумна і талановита, вбити її було б великою втратою для магічного світу людей, тому було прийняте рішення трансформувати її душу та полонити, перетворивши на Джина, немає більш страшної участі для чаклуна чи відьми ніж це. За мить до того як ритуал розпочався б, відьма прокусила капсулу, що сховала у себе в роті і стався вибух неймовірної потужності. Весь готель склався як картковий будинок, сотні людей загинули, десятки відьом перестали існувати через закляття на своїх душах.

Коли Емма відкрила очі, вона вже була в пеклі, на столичному материку, в місті грішників номер три. Її очі були чорні, але райдужка фіолетова, зріст збільшився до одного метра дев'яноста сантиметрів. Все тіло вкрилось чорними ворсинками як у павуків, а волосся на голові залишилось, лише змінивши свій колір на фіолетовий, з тулуба росла додаткова пара рук, ноги отримали другу пару колін. Одяг змінився на чорний костюм з рожевою сорочкою. Емма йшла по вулиці, згадуючи перелік компонентів для закляття, а разом з цим думала де взяти гроші. Та тут їй пощастило, до неї почав лізти якийсь п'яний грішник, помахом руки вона його паралізувала та забрала гаманець, в якому було кілька тисяч іонів, сума непогана але недостатня тому вона прийняла рішення пограбувати когось більш багатого. Прогулюючись по вулиці вона натрапила на лімузин одного з повелителів гріхів, з допомогою чарів Емма вивела його машину з ладу та легко забрала в нього гаманець де було трохи більше ста п'ятдесяти тисяч іонів. З цією сумою вона одразу ж попрямувала в магазин чарів, попередньо вбивши повелителя гріхів. В магазині продавцем був звичайний біс.

− Доброго дня, мені будь ласка монету з чистого золота Азазеля, тринадцять грамів палаючих пісків, кристал вічної криги та бараняча шкіра для письма. І запакувати все окремо. – сказала Емма, як тільки підійшла до касира.

− В наявності є все зі списку, окрім баранячої шкіри, можу запропонувати телячу, вона так само якісна.

− Потрібна саме бараняча. Або шкіра з бісівської мошонки, у вас є така? Я без жартів чи погроз питаю.

− Такої немає, але я можу сказати де є бараняча шкіра.

− Ну хоч так.

− Зараз все буде. – сказав біс та почав з-під прилавку діставати всі необхідні компоненти та зважувати їх, щоб все було точно. – Ось ваші компоненти, зараз напишу вам адресу де можна купити баранячу шкіру.

− Дякую і ще одне питання. Де можна дістати перо демона? Чи шерсть?

− Легально таке не купити, але можу дати контакт який це легко дістане.

− В нього ім'я Тейлор?

− Не згадуйте цього напівкровку. Він в листопаді 2023 року здійснив напад на принца Столаса, а потім зник. Через шість місяців був визнаний мертвим.

− Добре, просто дай контакт та ім'я.

− Зараз. – сказав біс записуючи на аркуші адресу магазину, номер телефону та ім'я. – Ось, з вас вісім тисяч іонів.

Емма склала компоненти для закляття у кишені та оплатила їх вартість. Магазин де можна було купити баранячу шкіру знаходився на сусідній вулиці, що було дуже зручно. Після останньої покупки вона зайшла до магазину техніки, де купила собі телефон, підключилась до мережі та зателефонувала Вейду, мутанта, що полює на демонів.

− Хто це? – спитав він.

− Мене звуть Емма Кроулі, я хочу аби ви дістали для мене частку тіла демона.

− Грішниця, що хоче шматочок демона… я вас уважно слухаю.

− Мені потрібна пір'їнка демона, або клаптик шерсті. В будь-якому разі вони мають чисті, а демон живий.

− Специфічне замовлення. П'ятдесят тисяч мінімум.

− Плачу шістдесят тисяч якщо через дві години ви віддасте мені матеріал в місті грішників номер три, біля головної телебашти міста.

− Очікуйте, я прийду до вас вчасно.

− Як я вас упізнаю?

− У мене зріст два з половиною метри, важко сплутати.

Вейд попрощався та поклав слухавку, а Емма попрямувала до місця зустрічі. О десятій ранку за часом пекла до неї підійшов мутант. Йому було двадцять два роки, сам він був жахливим поєднанням трьох видів: його матір була чортом, а його батько напівкровним бісом з зміїним походженням. Його зріст був близько двох з половиною метрів, шкіра світло-помаранчева, чорне довге волосся, що трохи не дістає до плечей, очі жовті, але райдужка в них фіолетова. Обличчя та тіло загалом вкриті численними шрамами від багатьох сутичок, присутні два викривлені назад роги та довгий хвіст кінчик якого схожий на спис. Одягнутий він у чорні військові штани та військові черевики, зверху темно-сірий майже чорний светр та чорна шкіряна куртка під якою були закріплені пояси з двома кобурами та пістолетами в них. На руках були чорні шкіряні рукавиці без пальців. На поясі є багато підсумків де знаходиться найрізноманітніше приладдя. Власне з одного з них він дістав чорне перо демона.

− Чи можу я поцікавитись кому належало це перо? – спитала Емма.

− Король Унфамілії Ерік. Знаєте такого?

− Навіть більше ніж хотілось. – відповіла Емма та принюхалась до запаху пера. – Точно він, сліди його магії, гарна робота хлопче. Скільки тобі років? – спитала вона передаючи конверт з оплатою.

− Двадцять два. – відповів Вейд поки перераховував гроші. – З вами приємно мати справу.

− Я б хотіла дізнатись чому ти… полюбляєш полювати на демонів?

− Я на них не полюю, в мене є мозок. Я можу їх викрасти для викупу, охороняти їх, шантажувати, але вбивства це рідкість. Демони єдині хто здатен захистити нас від… ангелів, а після минулого року ще й від людей.

− А тебе є освячений ніж?

− Так є, але для самооборони. Для нападу я використовую спеціальні освячені мотузки. З їх допомогою я зв'язую демонів і вони стають менш небезпечні.

− Мені твій ніж потрібен щоб дістати трохи моєї крові. – сказала Емма та дістала невеличку баночку. – Поріж мені долоню.

Вейд зробив це без зайвих питань. Коли баночка була достатньо наповнена кров'ю, відьма заживила рану та вже збиралась прощатись з мутантом але в плани трохи втрутились. Працівники повелителя гріхів якого пограбувала Емма знайшли її та збирались відімститись, але на її захист став Вейд. Він дістав з кишені ампулу з ЛВЛ та ввів його собі через шию, його очі почали сяяти яскравіше і з допомогою телекінезу він відправив нападників у довгий політ, що завершився їх смертю та скорим переродженням, після чого він попрощався та пішов геть.

Емма пішла до кафе де попросила у офіціантки ручку з чорнилами. На баранячій шкірі вона написала закляття, намалювала пару пентаграм та поставила свій підпис, після чого повернула ручку офіціантці і та пішла у провулок де її ніхто не бачив. Шкіра на якій були записи перетворилась на магічний папір, а самі написи засяяли. Емма поклала на лист з закляттям перо Еріка та полила його своєю кров'ю, далі йшла золота монета, кристал вічної криги, а зверху все посипала палаючими пісками. Всі компоненти спалахнули та об'єднались, після чого злетіли з землі та влетіли в тіло відьми. Вона одразу ж впала на коліна. Її очі повністю стали фіолетовими та засяяли, тіло почало витягуватись, ноги тоншати та ставати пташиними, дві пари рук зростатися в одну, череп перебудовувався та відростав дзьоб, волосся та ворсинки на тілі почали трансформуватись в пір'я. Емма стала триметровою демоном-вороною, її хвіст досягав підлоги, ноги мали дві пари колін, все оперення було чорним, пір'я на голові, що імітувало волосся, зберегло форму та положення зачіски, але колір змінився на чорний. Статура стала стрункою та витонченою. Її магічні вміння збереглися і завдяки ним вона відновила одяг який розірвався під час трансформації та адаптувала його від своє нове тіло. Емма повернулась до кафе, та поцікавилась у офіціантки, чи знає вона як дістатися до столиці. Та попросила телефон щоб набрати спеціальну службу таксі. Відьма замовила машину і вже за хвилину по неї приїхали. Водій поцікавився куди їхати, Емма відповіла, що до столиці, а конкретніше до короля Френка. Таксист одразу попросив оплату у вигляді п'яти тисяч іонів, отримавши гроші він рушив.

Одинадцята ранку, столиця. Френк та Аурелія були разом з дітьми у внутрішньому подвір'ї та гралися разом з ними у хованки. Цю милу сімейну сцену перервав один з слуг який повідомив про раптового гостя. Король дав добро пустити його та привести сюди. До них зайшла Емма та здивувала своєю появою, Френк одразу ж розгледів в ній колишню грішницю і спитав: «Як ти стала демоном?».

− Моє ім'я Емма Кроулі, я змогла створити закляття, хоча точніше ритуал, з перетворення на демона.

− Алане, відведи Чарльза з Норою всередину та відволічи їх добре? – пошепки сказала Аурелія до сина.

– Так мамо. – пошепки відповів Алан та забрав брата з сестрою до маєтку.

– Нащо прийшла? – спитала Аурелія у колишньої відьми.

− У мене є цінна інформація щодо Самаеля. – відповіла Емма. – Якщо вислухаєте і дасте те, що я прошу − отримаєте мою вірність.

− Говори, зараз же. – сказав Френк у агресивному тоні. Інформація про Самаеля його справді зацікавила і трохи налякала.

− Вам чудово відомо, що Самаель хоче стати богом, а для цього йому потрібно як можна більше сили. Як мені відомо спочатку він хотів поглинути свою доньку, але вирішив її приберегти на майбутнє, тому він сьогодні звертався до мене особисто і майже фізично. – почала розповідати Емма.

− Почекай. Тобто ти його бачила і вела з ним розмову? – спитала Аурелія.

− Так, вперше в історії серафим благав про допомогу від відьми, як бачите я надала перевагу пеклу і сподіваюсь на вашу допомогу. – відповіла Емма.

− Хіба відьми не проти пекла? – спитала Аурелія. – Ви ж начебто воюєте проти магів, чарівників і демонів за можливості, як і ангелів. Чому ми маємо вірити тобі?

− Спитайте в мого колишнього, ви його точно знаєте, Король Ерік. Нагадую, що він був людиною колись. – відповіла Емма. – І через нього мене століттями бажали вбити всі відьми світу, бо я змінила свою ідеологію.

− Про Самаеля. Ти ж за цим прийшла. – нагадав Френк.

− Він прийшов до мене просити про допомогу, погрожував затягти мене на небеса і там примусити зробити дещо жахливе. Сказати я вам про це вирішила через те, що ви єдині хто може його вбити. – підсумувала Емма. – Я сподіваюсь на це.

– Чого саме він від тебе хотів? – спитала Аурелія.

– Щоб я допомогла відкрити ворота раю. – відповіла Емма. – Десятки мільярдів душ, серед яких три первинні. Це неймовірна сила яка просто зберігається там.

− Дивно, що він прийшов до тебе. – сказав Френк.

− Не дивно, я досить могутня і маю досвід робити з ангелами смерті. – відповіла Емма.

− Я не буду питати нащо ти це нам розказала. Але, що ти хочеш за цю… сумнівну інформацію? – спитав Френк.

− Сумнівна інформація? Добре. Сім років тому, на Землю спустилися тисячі ангелів та почали плодити нефілімів, а також вони на небесах почали будувати сім'ї та розмножуватись один з одним. Вам це нічого не нагадує? – спитала Емма.

− Армія. – відповіли Френк та Аурелія в один голос. – Але нефіліми нащо? – спитав Френк.

− Підзарядка. – відповіла Емма. – Поглинання нефіліма дає неабияку силу.

− Як ти про це все довідалась? – спитала Аурелія.

– Далеко не всі душі потрапляють до пекла чи раю, деякі з них знаходяться на межі, злі духи, привиди. Вони люблять поговорити. – відповіла Емма. − Я сказала вам все, що знала, і хотіла б отримати щось від вас. Безпеку в першу чергу. Якщо хочете я можу розкрити всі відомі мені відьомські секрети, мені просто потрібен притулок від небес та відьом.

− В парі кілометрів звідси є мотель. Зніми собі кімнату, а завтра о дев'ятій ранку приходь сюди, тобі дадуть документи з особистістю. Якийсь час побудеш в ролі позакланового демона, якщо покажеш себе з кращої сторони, можливо, відправлю тебе до рицарів а там і в клан недалеко через шлюб. – сказав Френк. – Домовились?

− Звичайно, але сумніваюсь, що шлюб буде. – відповіла Емма. – Я сім разів виходила заміж, думаю не варто казати, що досвід у мене багатий. Хоча якщо я тут зможу знайти когось, це буде… дуже цікаво.

Коли Емма пішла, Френк зробив пару дзвінків і вже почалася підготовка всіх необхідних документів для колишньої відьми. Потім він сів поруч з Аурелією та обійняв її, вони видихнули з полегшенням, оскільки впевнилися, що Самаель не зможе насилати на них армії них самих. Нарешті до їх життя хоч на якийсь час повернувся спокій та почуття безпеки.

Наступного ранку Емма повернулась до маєтку Френка, де прислуга віддала їй набір документів, а також конверт. В її нової особистості, на щастя, лишилось старе ім'я, а в конверті лежали ключі від квартири, її адреса, а також записка. «Еммо, в квартирі тебе будуть очікувати певні грошові збереження та решта документів. Даю тиждень на освоєння, а далі будеш виконувати мої особисті завдання, якщо задовільниш – отримаєш гарне життя. З повагою, Френк.», − йшлося у записці. Емма вирішила пройтись пішки до нового місця проживання, аж раптом відчула наче за нею хтось стежить. Вона озирнулась та продовжила шлях. Це був Азраель, він як один з ангелів смерті мав можливість легко переміщуватись між трьома світами, оскільки для смерті немає закритих дверей. За відьмою він спостерігав через те, що вона неодноразово уникала своєї загибелі. Йому було цікаво який наступний крок вона зробить.

Близько дев'ятої ранку Емма вже оглядала свою квартиру, яка на диво була підібрана за її смаком. Все просто та практично, немає нічого зайвого, а кольорова палітра, різні відтінки коричневого та червоного, їй дуже навіть сподобалась. В спальні вона знайшла валізу з грошима та ще один конверт, цього разу на ньому було написано «Стеження». В листі було вказане ім'я, адреса проживання та відомий рід занять одного біса, що якимось чином зміг взяти в свої руки владу над деякими повелителями гріхів та навіть парою позакланових демонів. Задача Емми полягала в тому, щоб слідкувати за ціллю та виявити тих кого йому вдалося підкупити, після чого повідомити цю інформацію одному з рицарів. Через три дні вона зібрала всю інформацію, що змогла знайти та направилася до головного штабу рицарів. Там її направили на третій поверх у шістнадцятий кабінет. Її очікував Рафаель, його відмінність від решти від більшості рицарів були насичено-сині очі, а також він являється колишнім архангелом. Емма поклала йому на стіл флешку з усіма даними.

− Ти впоралася навіть швидше ніж я очікував. Похвально. – сказав Рафаель, підключаючи флешку до комп'ютера. – Ще й так якісно… не очікував від відьми. – додав він коли побачив кількість даних.

− Як бачиш там є все: імена, адреси, суми хабарів, дати. Я можу йти?

− Ще ні, спочатку ознайомся з цим. – сказав Рафаель та передав їй конверт з написом «Ліквідація».

− Довіряєш мені вбивство? – спитала Емма, розкриваючи конверт.

− Можна й так сказати.

− Я мушу вбити демона? А це… хіба це не занадто? – спитала Емма прочитавши вміст конверта.

− Ні це норма. Нажаль навіть зараз лишаються демони прихильники Джека чи Люцифера, вони представляють небезпеку.

− А я можу когось собі в поміч взяти?

− Заборонити тобі я цього не можу, але на твоєму місці, я б все робив сам. А в тебе що, є якийсь непоганий кандидат?

− Певною мірою, він молодий, вправний і хотів би роботу.

− Якщо є бажання, можеш брати кого хочеш, але це збільшить твій час на вступ до рицарства.

− Не така вже й критична втрата якщо чесно. До того ж треба вміти працювати в команді, чи не так?

− Ти права. В будь-якому разі, бажаю успіху.

− Дякую, до зустрічі.

Емма покинула будівлю та повернулася до своєї квартири. Вона вийшла на зв'язок з Вейдом та запропонувала невелику роботу, він на диво не впізнав її голос, але почувши про нагороду одразу ж погодився без зайвих думок. Близько одинадцятої ранку вони зустрілись біля меморіалу в честь загиблих під час вторгнення Джека.

− Вітаю, Вейде, давно не бачились. – сказала Емма.

− Або мені здається, або в тебе голос знайомий?

− Вгадав, я Емма Кроулі. Зараз просто Емма.

− Очманіти… так ось для чого тобі потрібне було перо…

− Так, я була потужною та розумною відьмою. Це ж не проблема?

− В жодному разі! Я допоможу тобі вистежити твою ціль та ліквідувати, потім ти заплатиш і… я знову зникну. У мене в сховку є все необхідне.

Вейд разом з Еммою попрямував у передмістя, невеличке покинуте місто яке побудували кілька десятків років тому, коли там було розташоване озеро, але коли воно висохло містечко покинули. Сховок мутанта був розташований у невеличкому готелі, навколо якого була електроогорожа. Вже на місці, завдяки комп'ютерам підключених до мережі та різних баз даних, Емма в компанії з Вейдом змогла отримати доступ до міської системи камер спостереження та ознайомитися з усіма записами де з'являлася ціль. На мапі міста вони позначали точки де демон з'являвся та зникав і виявили, що вони часто співпадають з входами до каналізації та системи метро. Особливих зв'язків не було, але стало очевидно, що він використовує будь-які підземні тунелі для непомітного переміщення по місту. Коли Емма зайшла у глухий кут, Вейд зміг підняти свої старі зв'язки та скористатись ними і вже під вечір вони знали точне місце де була база потрібного демона.

О восьмій вечора вони вже були в покинутому порту та розшукали вхід до його бази. Їх обох вразило те, наскільки все було облаштувано, а також скільки в нього було зброї проти демонів. Раптом на Емму налетіла освячена мотузка та зав'язалась на тулубі, знерухомивши її саму та її руки, а потім засяявши. Очі потускніли, сили демона зникли, а потім відьма відчула сильний удар по голові. За кілька годин вона прокинулась прив'язана до стільця, а перед неї сидів Вейд, якого також зв'язали та встигли трохи допитати. З тіні вийшов демон подібний до королівської кобри. Довжина його складала близько семи метрів, волосся звичайно не було, очі були помаранчеві, ніг не було оскільки він змій. На частині тіла де були руки та голова з шиєю, він був одягнутий у чорний військовий светр та бронежилет.

− Нарешті прокинулась… невідомо-хто. – сказав демон. – Як ви на мене вийшли? Хто вас прислав?

− Ми просто прогулювались. Це була романтична вечірня прогулянка. – відповіла Емма.

− Дуже смішно, тоді чому в цього мутанта є кілька метрів освяченої мотузки та освячений ніж? – спитав демон та приставив до горла відьми ножа з бойових сплавів.

− Для самозахисту. – відповів Вейд.

− Я б може й повірив, якби не особистість твоєї супутниці. Все надто ідеально в її біографії та походженні фінансів. Хто ти, Еммо?

− Та хто тебе вб'є просто тут і зараз, якщо ти мене не розв'яжеш. – відповіла Емма. – Якщо ж розв'яжеш – я тебе допитаю і дам шанс утекти.

− Якось надто самовпевнено. Ти ж в курсі, що за мотузки на тобі?

− Так, я в курсі. – відповіла Емма та плюнула демону в око, разом зі слиною туди потрапила невеличка капсула з прокляттям.

Відьма, використовуючи свою магію, яку не здатне заблокувати освячене спорядження, звільнилася від мотузок, а потім звільнила Вейда. Їхня ціль корчилася на підлозі від болю, поки Емма втішалася перемогою. Вейд ввів собі дозу ЛВЛ, кровотечі майже миттєво спинились і рани почали затягуватись. Потім він дістав ножа та перерізав демону горло, вбивши його. Емма зробила фото-підтвердження для рицарів та викликала поліцію. Перед тим як Вейд пішов, вона передала йому конверт з обіцяною сумою винагороди та потиснула йому руку на прощання.

О дев'ятій вечора, того ж дня, поки відьма була не при тямі, Френк працював у себе в кабінеті в маєтку, поки Аурелія розважала дітей та готувала їх до сну. Раптом в темній частині кімнати з'явився Азраель, його зріст не перевищував два метри, його волосся було довге та чорне, райдужка очей темно-зелена, шкіра прекрасного європейського кольору, навіть злегка засмагла. А одягнутий він у чорний похоронний костюм з пальтом. Френк привітався з ним, навіть не відволікаючись від роботи з комп'ютером та паперами.

− І як ти мене відчув? – поцікавився Азраель.

− Я зміг відчути Смерть, а його ангела тим паче. Чому прийшов?

− Для початку я представлюсь. Я Азраель, колишній архангел, приймав участь в ув'язненні Самаеля, а зараз являюся старшим ангелом смерті.

− Дуже приємно. – відповів Френк, та підвівся з стільця, щоб виявити повагу до гостя. – Може присядеш чи ми будемо стояти й далі? – спитав він вказуючи поглядом на невеликий диван, поруч з яким стояв столик з парою склянок та порою пляшок коньяку.

− Я не проти. – сказав Азраель та присів на диван. Король пелка же в цей час наливав собі та ангелу, щоб атмосфера не була такою напруженою.

− Отже, з якою метою ти прийшов? – спитав Френк, передаючи склянку ангелу.

− У мене для тебе є кілька новин та корисна інформація, сподіваюсь ти оціниш.

− Я тебе уважно слухаю.

− Отже, для початку новини щодо мого господаря і твого старого знайомого, Смерті. Він… вийшов у відпустку, якщо це можна так назвати.

− А що сталося?

− Ми не знаємо чому, але він наказав замкнути його у клітці створеній з кісток полеглих ангелів та демонів, а потім жбурнути його у чорну діру. Ми не питали нащо, просто зробили.

− І нащо мені це повідомляти? Його побажання?

− Це була моя ініціатива. Це була перша новина, а друга стосується твоєї доньки. – сказав Азраель та зробив глибокий ковток.

− Якщо з нею щось станеться….

− Не треба. З нею все добре, навіть більше.

− Тоді які ти можеш новини щодо неї розказати?

− Я не знаю як, не знаю чому, хоча здогадуюсь, але твоя донька почала живитися від апокаліпсису. Самого поняття, як наслідок і від самих вершників.

− В якому це сенсі?

− Сьогодні я помітив, що хтось почав живитись від Смерті, хтось у пеклі. Я сюди прийшов, оглянув все помітив твою доньку і дізнався, що це була вона. Нора тягне сили з вершників.

− Це погано чи небезпечно?

− Швидше дивовижно. І я майже впевнений, що причиною слугують дії та вибори які ви з Аурелією вчиняли протягом останніх семи років.

− Тобто ти вважаєш, що це ми вплинули на сили своєї доньки?

− Я в цьому майже впевнений і вважаю, що ви зробили це несвідомо. Пам'ятаєш як ви вбили Війну?

− Розірвали на дві частини та зжерли.

− Не просто зжерли, ви поглинули частину його сил. Це вплинуло на Нору.

− На той момент Аурелія була вагітна яйцем з якого з'явився Чарльз, а не Нора.

− Вірогідно він вже був під впливом чогось. Яке ви йому там звання присвоїли? «Демон сили та здоров'я»?

− Так. Саме так.

− Це насправді його майже ідеальний опис, хоча йому б підійшло щось типу «Демона життя», але це ваш вибір. З Аланом ви вгадали «Демон реальності та долі», дуже пафосно і повністю описує його можливості. Особисто я б дав Норі звання «Демон смерті», бо діяльність кожного вершника веде до смерті, а це вже до апокаліпсису.

− Це всі твої новини?

− Так, але є ще дещо. Подарунок. – відповів Азраель та передав королю пекла конверт.

− Що це… не може бути… − сказав Френк переглянувши вміст конверта, де булу фотографії та різні креслення. – Це… в мене немає слів.

− Так, зброя Самаеля… боюсь що він готується до війни активніше ніж ти. Якщо в тебе є якісь ідеї, рекомендую втілювати їх в найближчий час. Невідомо коли все почнеться. Удачі.

Коли Азраель зник, Френк ще якийсь час сидів, розглядаючи фото та креслення особливої зброї Самаеля. Так він просидів півтори години і невідомо скільки б ще він сидів, якби не Аурелія яка вже вклала дітей спати і прийшла по свого чоловіка. Френк показав їй все і коротко переказав свій діалог з Азраелем. Аурелію це все трохи нажахало, але вона взяла себе в руки та допомогла своєму коханому повернутися з роздумів, після чого пішла разом з ним спати.

Зранку Френк прибув до штабу рицарів де вже була Емма з підтвердженням виконаного завдання. Король зібрав нараду і нікого не питаючи запросив колишню відьму на неї, без права відмови. Також там була присутня й Аурелія на відеозв'язку, оскільки вона не могла лишити дітей наодинці. Метатрон, його очі були світло-зелені, розглянув фото та креслення які йому дав Френк і підсумував все: «Це чейсер-титан. Назва каже сама за себе, але я здивований, що вони змогли відтворити мою технологію, вірогідно вони зможуть привести її в бойовий стан навіть без мене.».

− Нам потрібна гідна відповідь… Армія! Більша ніж ми маємо і швидко. – сказав Френк. – Метатрон, які тобі потрібні матеріали для створення чейсерів?

− Я маю доступ до всіх необхідних матеріалів. – відповів Метатрон. – А ті яких тут немає, можна замінити на аналоги. До того ж наскільки я знаю є сховище з уламками чейсерів.

− Скільки тобі потрібно часу щоб створити армію з мільйонами чейсерів? – спитала Аурелія.

− Кілька років щоб вони були кращі за небесні аналоги, можливо менше якщо мені будуть допомагати. – відповів Метатрон.

− Тоді починай працювати і обирай помічника. Нам це потрібно. – сказав Френк.

− І ще одне… якщо вже все до цього дійшло, в мене є один цікавий проєкт який міг би сильно зрівняти шанси або створити перевагу на наш бік. – сказав Метатрон та передав королю папку.

− Це… бомба? – спитав Френк, оглядаючи документи. – Я колись хотів створити подібну, помістивши в неї силу Джека. Навіть матеріали схожі, я можу дати тобі все необхідне.

− Дякую. Цю бомбу я розробляв ще під час… громадянської війни на небесах. – сказав Метатрон. – Для моєї бомби також потрібна енергія, якби в нас був серафим, можна було б заживити від нього. Але в наших умовах можна використати душі.

− Скільки треба душ? – спитала Аурелія.

− Пара сотень тисяч для мінімального заряду, кілька мільйонів для максимального. – відповів Метатрон.

− Це мінімум ціле місто, − прокоментував Френк, − є якийсь спосіб зменшити кількість душ, не втрачаючи потужність?

− На Землі переховується невелика кількість безпритульних ангелів, якщо вони погодяться то зможуть перекрити собою значну частину душ, або й узагалі замінити їх. – відповів Метатрон.

− Але серед них мій близнюк. – нагадав Кастіель, колишній архангел. В нього срібні очі.

− Ми не будимо нікого примушувати, якщо вони не будуть згодні ми їх не будемо чіпати. – сказав Френк.

– Бомбу можна покращити. – сказала Емма оглянувши креслення Метатрона.

– І як саме? – спитав Френк.

– Мені потрібен папірець та ручка, я дещо хочу зобразити. – відповіла Емма. Метатрон дав їй те, що вона попросила і колишня відьма почала креслити. За кілька хвилин вона все завершила і віддала на огляд королю.

– Енергетична сфера… якщо тобі вірити, то вона в кілька разів потужніша за кристал який пропонує Метатрон. – сказав Френк. – Це геніально.

– Справді, більша потужність з тією ж кількістю душ… розумно! – сказав Метатрон.

– Відьомське мистецтво буває корисним. – сказала Емма.

– Матеріали… більша їх частина є в пеклі, можна дістати. Зроблю це все особисто. – сказав Френк.

– Я здається знайшов собі помічницю. – сказав Метатрон. – Я б хотів, щоб Емма допомагала мені у створенні бомби та поновленню чейсерів.

– Ти не хочеш з нею працювати, ти будеш з нею працювати. – відповів Френк. – І це не обговорюється.

– Дякую, ми можемо йти? – спитав Метатрон.

– Так, ви всі можете йти. Пізніше я візьму кількох з вас з собою на Землю і поки я буду шукати необхідні матеріали для бомби, ви будете домовлятися з ангелами. Тепер точно вільні, але прошу лишитись Рафаеля, Муун та Коллінза. – відповів Френк. – Рафаель, як себе показала Емма? – спитав він коли лишились лише ті, кого він попросив, а Аурелія відключилась від наради.

– Вона гарно себе показала, ваша ідея з фальшивою ціллю для спостереження спрацювала ідеально. Як і моя з ліквідацією справді небезпечної особи. Але у випадку з моєю ціллю, вона заручилась додатковою підтримкою. – відповів Рафаель. – Але все виконано на висоті.

– Хто їй допомагав? – спитав Френк.

– Вейд «Мутант». – відповів Рафаель та з допомогою планшета вивів на екран одного з телевізорів його фото. – З себе він представляє унікальне поєднання біса, чорта та змії.

– Який в нього рівень небезпеки? Рід занять? Можливо відомі його батьки? – поцікавився Френк.

– Рівень небезпеки третій, міг би легко бути п'ятий, але він не виходить у сутички з демонами. Займається крадіжками, викраденнями, шантажем, простий найманець але вбиває рідко. Мати ми не знайшли, бо вона чорт, а з батьком є один збіг. Напівкровка Джон, колись працював на Алекса. – відповів Рафаель.

– Значить він мертвий як і решта.

– Мертвий, але не так як решта. Його вбили восени 2023 року. Хтось розірвав його голову на дві частини. З цікавого те, що один з його останніх контрактів був на Столаса, під час останнього фестивалю Гніву він спробував його ліквідувати, йому завадив Тейлор.

– Добре, твоє завдання знайти Вейда, привести його в штаб і повідомити мені. Ти вільний.

– До зустрічі, Френку. – сказав Рафаель та покинув залу.

– Муун, Коллінзе, може вам краще піти у відпустку? – поцікавився Френк. – Вже п'ятий місяць вагітності.

– Може й краще, але ти впевнений, що ми обидва маємо піти? – спитала Муун.

– Я міг би лишитись, допоміг би чим зміг. – продовжив Коллінз.

– Не треба. – відповів Френк. – Вам краще бути в цей час разом, без двох рицарів особливо нічого не станеться, а якщо будете потрібні я повідомлю, не хвилюйтесь. Йдіть додому і починайте готуватись до дитини, хоча я не знаю як довго ви будете її чекати.

Муун та Коллінз покинули штаб рицарів та направилися до свого маєтку. За порадою Френка у найближчий час вони почнуть готуватися до появи дитини, але спочатку вони планують сходити на днях до лікарні, щоб дізнатися хто в них буде. Сам король пекла обрав групу з семи рицарів та випустив їх на Землю, щоб вони знайшли решту ангелів та спробували вмовити їх допомогти, поки він розшукував матеріали. Точкою зустрічі була вершина гори Еверест. З п'ятнадцяти безпритульних ангелів більша частина перебувала в своєрідній депресії, вони не бажали існувати але вбити себе не могли. Кастіель прийшов до свого брата-близнюка Касіеля. Котрий по прибутті на Землю сховав своє тіло архангела та поселився в шестирічного хлопчика з важкою черепно-мозковою травмою, який до того ж помер, але до того як лікарі це помітили, архангел оживив тіло і наповнив його собою, після чого зімітував амнезію. Зараз же Касіель став молодим та успішним банкіром в Німеччині, але життя його не пощадило. Він повернувся з похорону своєї дружини, якій не пощастило потрапити під автобус. Вдома його вже очікував Кастіель. «Ну привіт брате.», − сказав він.

− Кастіель! Давно не бачились! – відповів Касіель. – А ти, я бачу, зовнішність поміняв?

− Як власне й ти. Співчуваю щодо дружини.

− Не треба. Як там в пеклі? Знайшов когось?

− Це складніше ніж здається. Важко знайти когось, коли ти колишній ангел. Ну звичайно бувають випадки коли хтось з наших заводить сім'ю з демонами Унфамілії.

− Унфамілія? Це якийсь новий клан?

− Це об'єднані Гоетія та Касли.

− Як вони там до речі?

− Та нормально, хтось помер під час вторгнення Джека… але зараз офіційно Унфамілія може містити дві сотні основних демонів.

− Дві сотні? Нащо стільки?

− Гадки не маю якщо чесно.

− Може будемо відверті? Я знаю, що ти не просто так до мене прийшов.

− Я прийшов зробити тобі пропозицію, від якої можна відмовитись.

− Уважно слухаю.

− Перший варіант – ти йдеш зі мою, присягаєш на вірність Френку та стаєш рицарем, зможеш жити серед подібних собі. Другий варіант – ти лишаєшся на Землі, але віддаєш нам свою благодать з силою, вона нам згодиться. І третій варіант – ти відмовляєшся і живеш вічність серед людей, поки до тебе не прийде хтось, хто захоче тебе вбити.

− В мене є час подумати?

− Звичайно. Але я б хотів почути відповідь зараз.

− Тоді перший варіант. Але спочатку я дещо зроблю.

Касіель пройшов до ванної кімнати, перед цим взявши з кухні ножа, поки набиралась ванна, він роздягнувся та заліз в неї. Коли води було достатньо він перерізав вени на руках та покинув тіло, після чого полетів, у формі світло-блакитної димки, до Аляски. Касіель знайшов своє старе ангельське тіло та вселився в нього, а потім повернувся до квартири. І вже звідти, разом з Кастіелєм відправився до Евересту, де вже були ангели з рицарями та Френк який відкрив портал до пекла і всіх пустив. Вони долетіли до головної будівлі рицарів пекла, на годиннику була третя година дня, їх вже очікували. Касіель пройшов до окремої зали де було семеро ангелів, з яким він сюди прилетів. Ну і звичайно окрім короля тут була й королева яка вирішила лишити дітей на годину під наглядом найстаршого з них. Ангели стали в один ряд перед Френком та Аурелією, потім стали на коліна, після чого почали давати клятву, що разом з цим виконувала роль закляття: «Ми, ті що відреклися від служіння небесам, схиляємо перед вами свої коліна та голови. Якщо ви приймете нас − станете нашими лідерами та повелителями, а ми надамо вам свою довічну вірність та повагу.». Їх була прийнято після чого по очам ангелів пройшли жовті іскри разом з невеликою світло-фіолетовою хвилею. Король наказав їм розправити свої крила та стати до нього спиною. Коли вони це зробили, Френк навів на них свою руку та перетворив їх крила на металеві, це сильно його знесилило, але Аурелія спіймала свого чоловіка та підзарядила. Потім вони застосували на ангелах закляття з перетворення на демонів, їх зробили такими ж воронами як й інших.

Коли Френк та Аурелія покинули залу, відправивши нових рицарів по їх тимчасовим покоям, їх вже очікував Рафаель, тримаючи в руках сім колб наповнених силою ангелів. Решта, що були на Землі, не захотіли служити чи лишатись в стороні, тому віддали свою благодать. Френк забрав колби та відправив Аурелію додому, а сам пішов до робочої зони Метатрона, який саме в цей час вже активно займався створенням бомби в компанії Емми, її відьомські знання виявилися дуже цінними та корисними. «Сподіваюсь цього вистачить.», − сказав король, передаючи колби рицарю. Метатрон одразу ж помістив всю благодать у сферу, що вже встигли виростити, вона почала сяяти після цього.

− Заряд майже повний. – сказав він. – Щоб була вся потужність потрібно…

− Двісті сімдесят тисяч душ. – перебила Емма. – Відьомські науки ще ніколи мене не підводили.

− Ти права… щодо суми душ. – сказав Метатрон.

− Це краще ніж було. Що там з армією? – поцікавився Френк.

− Я вже зміг створити покращені креслення тому скоро приступимо до створення армії. – відповів Метатрон.

− Це добре. Якісь матеріали потрібні? Чи у вас є якісь свіжі ідеї? – спитав Френк.

− Всього наче вдосталь. – відповів Метатрон.

− У мене є пара ідей, але реалізувати їх можна хіба після того як основна робота буде завершена. – відповіла Емма. – Хоча я навіть не знаю, чи будуть вони корисні.

− Ти розкажи, а я вирішу. – сказав Френк.

− В теорії наших живих солдатів можна зробити… більш складно убивчими… їх буде складніше остаточно вбити. – сказала Емма.

− Більше подробиць. – попросив Френк.

− Я можу створити одноразові камені воскресіння. З назви думаю зрозуміло, що вони можуть. Але я не впевнена, що вони спрацюють на демонах. – розгорнуто відповіла Емма.

− Я не зовсім розумію, поясни. – сказав Френк.

− На людях це працює завдяки душі, а у випадку з демонами питання. Вони ж душі не мають, хоча є сутність, яка колись була душею. – відповіла Емма. – Протестувати це мені навряд дадуть.

− Ти права… але створи пару зразків про всякий випадок. – наказав Френк. – Очікую лист зі списком матеріалів до вечора.

Коли Френк пішов, Емма та Метатрон продовжили роботу над бомбою, супроводжуючи процес розмовами. Вони почали обговорювати своє минуле, просто щоб повбивати час, не більше. Вони розговорились, в якийсь момент теми почали ставати все більш особисті й особисті, поки Метатрон м'яко не зупинив це, він хотів продовжити роботу і нічого більше. Емма ж зрозуміла, що відбулося, злегка посміхнулась і повернулась до роботи.

Приблизно в цей же час Азраель отямився на небесах, у клітці Самаеля, що значно поменшала з моменту коли він останній раз її бачив. Майже одразу після цього перед ним з'явився й сам останній серафим. «Ти прокинувся, чудово. Що останнє пам'ятаєш?», − спитав він.

− Як мене викинуло поблизу Чорнобиля… як же голова болить.

− Так… мені коштувало це купи сил, але я зміг затягнути тебе туди де ніхто не постраждає і вдарити тебе небесами. Вважай небесну ядерну бомбу підірвали прямо над твоєю головою. Нова розробка.

− Нащо? Ти хоча б розумієш наслідки своїх дій?

− Їх не буде, бо я чудово знаю, що свого хазяїна запроторили у клітку і викинули у чорну діру. Я це особисто бачив. Але перейдемо до справи, мені потрібно, щоб ти відкрив ворота Раю.

− В жодному разі. Мільярди душ, що там спочивають, ніколи не стануть твоїми.

− Я очікував такої відповіді і підготувався. – сказав Самаель та витягнув з-за повороту іншого ангела смерті, більш низької позиції. – Думаю ти впізнаєш це обличчя. Як твоє ім'я?

− Азірафаель. – відповів ангел смерті.

− Це ж треба, а ти знав, що люди пишуть книгу де закоханий у демона? – поцікавився Самаель. – Не пройшло й десяти років, а я вже все надолужив, як приємно. Отже, Азраель, я даю тобі вибір. Відкриваєш ворота Раю, або твій побратим-підлеглий труп.

− Роби, що хочеш. Рай буде зачинено від тебе. І ти не наважишся вбити одного з нас. – відповів Азраель. – Надто висока ціна.

− Ти так в цьому впевнений? – спитав Самаель та клацнув пальцями. Азірафаель перетворився на попіл, лишились лише його кістки. – Яка прикрість… але й його кістки згодяться.

− Ти хоча б розумієш, що ти на себе накликав?

− Я не тільки розумію, а й знаю. Це вбивство відчув кожен ангел смерті, а також вони дізнались, що ти у мене в полоні. Знаєш що це означає? Вони будуть сюди приходи щоб врятувати тебе, улюбленця Смерті, його замісника та їхнього другого лідера. Я ж буду їх вбивати, а потім використовувати їх кістки для створення більш потужних версій власної клітки.

− І кого ж ти хочеш там тримати? Себе? Сумніваюсь. Френка та Аурелію? Вони не вийдуть з пекла і не дадуть себе піймати. Власну доньку? А це вже більше схоже на тебе.

− Це проста страховка. Вона сильна, розумна… може занадто. Починає ставити незручні питання. Вона може обернутися найбільшою небезпекою для мене.

− Чому ж не поглинув її?

− Надто пізно. Якщо спробую – вибухну, або вона поглине мене. Одне з двох. Але повернемось до моєї пропозиції. Рай в обмін на твоїх побратимів.

− Ні.

Самаель покинув території тюрми, прихопивши кістки ангела смерті. З цього дня він кожен день знищував по декілька ангелів смерті на добу задля їх кісток, якими він планував посилити клітки подібні до тієї в якій він колись був ув'язнений. Разом з цим йшло активне будівництво чейсерів-титанів, можливо найсильнішої неживої зброї небес.

Близько одинадцятої вечора Метатрон та Емма завершили всю підготовчу роботу і завтра вони зможуть почати працювати як над створенням бомби, так і армії. Разом з цим колишній архангел згадав їх сьогоднішню досить відверту розмову під час робочого процесу і вирішив попитати вдачі, запросивши колишню відьму на вечерю. Емма дала згоду, оскільки зрозуміла все ще під час їхньої розмови. В найближчому ресторані вони повечеряли продовживши свою розмову, а потім розійшлися по домівкам, вони планували колись ще раз це повторити.

Близько сьомої ранку, Вейд вже був в штабі рицарів у спеціальній кімнаті для допитів. Він сидів за металевим столом, по обидва боки кімнати були односторонні вікна замасковані під дзеркала, стандартна річ. Він почув як за його спиною відкривалися двері і хтось заходив, в голові мутанта почали з'являтися різні образи того, що може з ним статися і чому його сюди привели. Та коли Вейд побачив, що до нього зайшов Френк, він почав панікувати, дихання стало частішим, а серце почало калатати як ніколи раніше. Король сів на стілець навпроти і попросив заспокоїтись. Поки Вейд брав себе в руки, Френк спитав у нього: «Коли вперше ти познайомився з Еммою Кроулі?».

− Близько тижня тому вона подзвонила мені і зробила дивне замовлення.

− Яке саме? І не думай брехати, я відчуваю твоє серцебиття.

− Їй було потрібне перо, або трохи шерсті демона. Я не запитував нащо, просто виконав замовлення.

− Чиє саме перо ти дістав?

− Перо старшого монарха Еріка. Він найближчий на той момент.

− Що було далі?

− Я прибув на домовлене місце зустрічі, передав перо, отримав плату. На додаток вона попросила порізати їй долоню, їй була потрібна її ж кров. Я виконав її прохання, а потім не бачив її кілька днів.

− Як саме ви в другий раз зустрілись?

− Вона мені подзвонила, назвала суму нагороди і попросила взяти з собою освяченого ножа та мотузки. Я прийшов і побачив, що вона стала демоном. Вона хотіла, щоб я допоміг їй з ліквідацією цілі, тому ми направилися до мого сховку.

− Якого саме сховку? Обери на карті. – сказав Френк та просунув Вейду планшет з картою столиці та прилеглої до неї території, де були відмічені всі сховки мутанта.

− Ось тут. – сказав Вейд, одночасно обираючи точку на карті. Френк зник на пару секунд з метою перевірки сховку.

− Вражаюче. Ти підключився до військової та поліцейської систем і баз даних. Маєш вихід у міську систему відеоспостереження, а найвидатніше, що все це ти зміг зробити з допомогою сміття. Це справжній талант. У мене для тебе пропозиція, приймати її чи ні – рішення твоє.

− Я уважно слухаю, королю.

− Я можу дати тобі краще життя, кращі умови, обладнання. Ти зможеш реалізувати себе на повну. Я можу зробити тебе демоном, ти втратиш магію чортів, але твої можливості розширяться. В обмін прошу лише вірність, щоб я міг довіряти тобі.

− В мене є право відмовитись?

− Звичайно є. Ти можеш сказати «Ні» і вийти звідси. Продовжиш жити так як жив – я зроблю так, щоб у тебе було трохи менше проблем. Підеш у кримінал – жодних привілеїв не буде, тебе будуть судити так як інших. Але ти можеш кардинально змінити своє на краще самостійно, наприклад піти працювати в поліцію або армію. З твоїми талантами, ти швидко зробиш собі непогану кар'єру.

− А я можу подумати? Це справді складне та важливе рішення.

− Я даю тобі на роздуми один тиждень. Коли вийдеш з кабінету, Рафаель дасть тобі свої контактні дані. До зустрічі.

Вейд покинув рицарський штаб, попередньо отримавши контактні дані Рафаеля, та направився до одного зі своїх сховків, щоб серйозно обдумати пропозицію Френка. Приблизно в цей же час Емма та Метатрон активно працювали над створенням бомби, їм вдалося зробити її достатньо компактною, щоб вона помістилася у невелику валізу, після чого деактивували її. Єдине, що лишалось це знайти зарядити її до кінця, але над цією проблемою було вирішено позайматись трохи пізніше. Зараз вони почали активно працювати над створенням перших пекельних чейсерів.

Через два дні, Вейд зв'язався з Рафаелем і той тут же прибув до нього щоб забрати в штаб та викликати Френка. Мутант все обдумав. Йому немає сенсу лишатись собою, таких як він не сильно поважають і часто хочуть вбити − це не життя, а виживання. Вейд підписав ряд документів, склав клятву, а потім в якості нового тіла обрав простого демона-вовка. Його зріст не сильно збільшився, тіло вкрилось попільною шерстю, але деякі ділянки тіла були темніші за інші, включно з обличчям, очі стали повністю жовтими. Потім йому підібрали новий одяг і почали створювати документи під нове тіло і фактично особистість. Вейд вирішив зберегти своє ім'я, воно йому подобалось і на цьому все. Потім йому надали ключі від квартири та її адресу, в найближчий час з ним вийдуть на зв'язок з метою обговорення роботи. Френк повернувся додому, а рицарі продовжили свої щоденні справи у штабі.

Близько шостої вечора Аурелія разом з дітьми та чоловіком навідувала свою матір, яка досі лежала в лікарні в комі. Раптом її осяяло, вона згадала про Емму і попросила Френка привести її сюди. Не пройшло й хвилини як колишня відьма вже була тут. Аурелія попросила її, як відьму, оглянути Долорес і можливо вилікувати її. «Її уразило прокляття, досить сильне.», − сказала Емма.

− Це можна виправити? – спитала Аурелія.

− Так, як і будь-яке прокляття… але гарантій немає. – відповіла Емма.

− Поясни. – сказав Френк та повернув дітей додому, щоб не зайвий раз не псувати їм настрій.

− Я впізнаю цей почерк… коли інквізиція майже винищила відьом, лишилась лише я і кілька десятків слабеньких відьом. Я відкрила школу і за двісті років відновила все, що було знищене… і була в мене одна учениця, дуже талановита яка потім вчила інших разом зі мною. Вона померла від старості, але її учні продовжили її працю. Суть цього прокляття у швидкій та болючій смерті з випалюванням душі. А тут його застосували на демоні…

− Ти можеш її вилікувати? – спитала Аурелія. – Це взагалі можливо?

− Я знаю кілька способів як зняти прокляття, але не всі вам сподобаються. – відповіла Емма.

− Назви їх хоча б. – сказала Аурелія.

− Перший… це перенести прокляття на яйце ворони або сови. Саме земних. І носій має бути при свідомості. – сказала Емма.

− Є інші? – спитала Аурелія.

− Так, другий це замкнути прокляття у дзеркало, але проклятий має бути при свідомості. – відповіла Емма. – І ще один спосіб на перенести його на добровольця. В такому випадку прокляття проявить себе в рази слабше, але знову… носій має бути при свідомості.

− Має ж бути ще щось. – сказав Френк.

− Я можу спробувати матеріалізувати прокляття у паразита і вирвати його з тіла. – сказала Емма з досить пригніченим голосом.

− Мама має бути при свідомості? – спитала Аурелія.

− Ні. – відповіла Емма.

− Тоді дій. – сказала Аурелія.

− Є інша проблема це може миттєво її вбити. – сказала Емма. – Я звичайно можу спробувати, але… я не дуже хочу брати на себе такий тягар це… надто небезпечно.

− Смерть болюча буде? – спитала Аурелія.

− Ні, вона буде миттєва та безболісна. – відповіла Емма.

− Якщо вона помре, то краще вже так. – сказала Аурелія та поклала свою руку на руку матері.

Емма попросила трохи відійти від Долорес поки вона чаклує. Френк обіймав Аурелію, щоб заспокоювати та підтримувати її. Колишня відьма використовувала всі свої знання та вміння, двадцять хвилин вона те й робила, що чаклувала але зовсім скоро вона та апарати з підтримки життя підтвердили факт смерті Долорес. З очей Аурелії потекли сльози, але вона тримала себе в руках. Френк повернув Емму до штабу, де вона продовжила свою роботу, а потім він разом з дружиною повідомив лікарів про смерть та пішов додому.

Через тиждень Долорес була похована у крипті поруч з п'ятою ітерацією Столаса. Через місяць після цього Емму було прийнято до рицарів, в першу чергу за її інтелект та знання, але як виявилося вона також являється непоганим бійцем. Метатрон сильно прив'язався до неї і вони стали ледь не найкращими друзями, які не соромились розмовляти на найрізноманітніші теми. Вейд же став позаштатним агентом рицарів, який виконував справді брудну роботу для забезпечення миру.