Двадцять третє січня 2051 року, близько дванадцятої години дня. Френк отямився у клітці, в своєму демонічному тілі. Ззовні навпроти нього стояв Самаель, з далеко не найкращим настроєм, судячи по обличчю. «Доброго ранку, сонце.», − сказав серафим.
− Чому? – спитав Френк.
− Що чому?
− Чому в ім'я всіх святих і проклятих я ще живий?
− Сталося дещо непередбачуване. Думаю ти чудово знаєш, що поки ти не потрапив у клітку то міг захищати пекло він мене. Я тебе не вбив бо хотів трохи познущатися, знищити все, що ти любиш в тебе на очах. – відповів Самаель та вказав на одну зі стінок де був екран телевізора. – Але при спробі увірватись в пекло нічого не вийшло. Раніше коли я відкривав портал і пробував пройти через нього, мене били жовті блискавки, а зараз я й портал відкрити не можу. Ніхто не може.
− Думаєш що це я?
− Я думаю, що ти мій ключ до пекла. Я не знаю як ти зміг закрити пекло таким чином… − і тут Самаелю прийшло усвідомлення. – Твої діти.
− Не смій згадувати їх! – зірвався Френк, а при торканні до решітки, його руки почали згорати, проте як тільки він відпустив їх, вони одразу ж почали відновлюватись.
− Подобається? Міра безпеки після втечі Азраеля. Але повернемося до твоїх дітей. Хто з них на таке здатен… Нора? Ні… вона обдарована але не так. Чарльз? Він сильний але не достатньо могутній. Алан? А ось він міг. Спадкоємець трону. Якщо я тебе в'ю, про це дізнаються, як наслідок він стане новим королем, Аурелія стане королевою-регентом і буде нею до тих пір, поки Алан не знайде дружину. А я отримаю можливо найнебезпечнішого ворога.
− Боїшся моїх дітей?
− Лише Алана та Нору. Першого бо я не знаю його меж, але вважаю, що він… десь на рівні Вікторії. А друга… чутки про силу вершників не можуть лишатися в пеклі. Я б назвав твою доньку «Апокаліпсисом у плоті».
− Вітаю.
− Френку, відкрий портал до пекла. Я впевнений, що тебе пропустять. А в обмін, я дам тобі можливість втекти разом з дружиною, дітьми і їх сім'ями.
− Ні.
− Не витрачай мою повагу.
− Повагу? Знущаєшся? Я в клітці сиджу.
− Міри безпеки. Для мене є лише три типи істот. Негідні – більша частина людей, ангелів та демонів. Рівні – ти, твоя дружина, вірогідно Нора. Та небезпечні – Вікторія з Аланом.
− Чудово, боїшся ще й власну дочку.
− І ти мав би. Вона в одній з камер сидить.
− Чхати я хотів де вона, мені цікаво як ти стільки знаєш про моїх дітей?
− Люди давно вигадали десятки способів спілкування з мертвими. Знайти справжнього медіума мені не важко, а далі витягати інформацію ще легше.
− Хитро. Але в будь-якому разі, можеш хоч ножа мені до горла приставити, я тебе в пекло не пущу якщо ти туди не можеш потрапити.
В цей же час пекло помітило те як Аурелія намагається з нього вирватись, першими до неї прибули Чарльз та Нора і намагались її заспокоїти. Але вдалося їм це зробити лише коли прибув Алан і силою опустив всіх на землю. Він не пускає Самаеля в пекло, Френк навчав його цьому і виходить це в нього навіть краще ніж в батька. Аурелія не контролювала себе, вона просто стояла на колінах на землі й плакала, била руками поверхню під собою, вона була готова ледь не спалити все довкола. Єдиним, що змушувало її хоч якось триматись, були її діти поруч. Алан перетворився на густий чорний дим та перенісся на Землю у людській подобі. Це помітила Нора і спробувала пройти за ним, але навіть вона цього не могла зробити. Старший принц опинився знову у Львові, де вже темно як вночі.
Самаель продовжував спроби вмовити Френка, він не погрожував, він казав лише, що це врятує його сім'ю, що вона буде в безпеці і що йому потрібні лише душі з пекла. Але король пекла не хотів йти на зустріч. Аж раптом до них зайшов один з ангелів і повідомив, що на Землі зафіксували демона. Самаель вивів зображення на телеекран і широко посміхнувся, поки Френк був нажаханий.
− Дивіться хто тут. – сказав серафим.
− Навіть не смій.
− А то що?
− Я випущу тобі кишки і задушу ними ж.
− Хотів би я на це подивитись, але зараз моя мить слави. Зараз ти побачиш зброю, якою ми володіємо вже другий десяток років, якою ми скористались лиш двічі.
− Не смій, по хорошому прошу.
− Хай він відчує падіння небес на голову. – сказав Самаель у рацію, що дістав з кишені.
Френк був нажаханий і його руки починали тремтіти, серафим же з задоволенням спостерігав за цим всім. В цей час на Землі, Алан помітив як над ним почали дивно збиратися хмари. По ним пробігали блискавки, а самі вони формували собою своєрідне кільце, в центрі якого з'явилось сяйво і вже за мить в старшого принца була направлена найпотужніша зброя небес. Його вразило променем з чистої сили, а ніч на кілька секунд стала днем. Френк побачив тіло свого сина на телеекрані і впав на коліна, з його правого ока потекла одна-єдина сльоза. Самаель направив ангелів на розвідку, він сподівався, що йому вдалось вбити Алана. Загін повідомив, що багато людей постраждало, біля самого епіцентру лише трупи, а всі хто далі мають критичну дозу опромінення. Та коли вони підійшли до Алана, він миттєво напав на них і вбив усіх, чим вразив Самаеля. Потім він почав дивитись на небеса і склалося враження наче він знав куди дивитись, з телеекрану був відчутний його погляд. За мить він набув демонічної форми і злетів у небо. На небесах відчули землетрус, а потім був чутний вибух у тюремній зоні. Всюди був густий чорний дим, більша частина ангелів вмирала при контакті з ним, серафим же втратив свідомість.
Алан повернувся до пекла, разом з батьком і зняв свій захист пекла, повернувши цей обов'язок королю. Коли Аурелія побачила їх то перша кинулась обіймати обох, потім вже доєдналась Нора і навіть трохи Чарльз. Вони всі вирішили, що їм краще обговорити те, що сталося пізніше, наприклад наступного дня. Діти розійшлись по своїм справам. Чарльз повернувся до дружини, Алан повернувся до Амари, а Нора пішла на заплановане побачення з хлопцем. Коли Аурелія нарешті прийшла в себе, вона разом з Френком прийшла до штабу рицарів та вони викликали туди Метатрона з Еммою. Коли ті прибули, їм віддали сферу з душею Авеля. Колишній архангел одразу ж дістав бомбу та переніс душу до неї, тим самим довівши заряд до максимуму. Метатрон та Емма попрямували додому, але коли Френк та Аурелія хотіли зробити те саме їх перехопили Муун та Коллінз які хотіли отримати якусь пораду щодо Діани.
− Є проблема, Діана хоче вступити до рицарів. А це небезпечна робота. – сказала вовчиця. – Можете дати пораду з того як її відмовити від цієї ідеї?
− Це може прозвучати трохи дико, але якоїсь гарної поради ми не зможемо дати. – відповіла Аурелія.
− Чому? – поцікавився Коллінз.
− Нам пощастило з дітьми. – відповіла Аурелія.
− Алан з першого свого дня був спокійний і невибагливий, він ніколи не йшов проти нас у будь-чому. Це насправді йому нашкодило, він, маючи справжній талант та силу, віддавав всього себе іншим. Чарльз був майже повною протилежністю, він просто йшов до своєї мети ігноруючи решту і розвиваючи свої таланти, а також він любив влаштувати шоу. Нора же була тихою і вона також знала чого хотіла, і йшла до цього. – додатково пояснив Френк.
− А Діана не знає чого хоче і напевно тому нас імітує. – сказав Коллінз.
− В мене є ідея. – сказав Френк. – Так робили мої батьки і все наче працює. Просто дозвольте їй робити те, що вона хоче.
− В якому сенсі? – перепитала Муун.
− Якщо вона хоче бути рицарем, хай спробує. Якщо вона побачить, що вас це не хвилює, а саме оточення їй не підходить, вона змінить свою думку. – відповів Френк.
− А якщо не спрацює? – спитав Коллінз.
− Тоді передумає не вона, а ви. – відповів Френк. – Але в будь-якому разі ви збережете з нею гарні відносини.
− Якщо не спрацює, ми щось придумаємо. – сказала Аурелія. – Якщо ви цього будете хотіти.
Муун та Коллінз подякували за пораду та пішли додому, а разом з цим вони почали серйозно роздумувати щодо Діаниної мрії стати рицарем. Френк тут же взяв Аурелію на руки та повернувся разом з нею додому. Від поглинутих первинних душ їх обох переповнювало енергією, до того ж обидва за досить короткий проміжок часу встигли скучити один за одним, тому як тільки вони опинилися у себе в спальні і зачинилися там, просто налетіли один на одного та покохались. Цим вони позбулися трохи зайвої енергії та негативних емоцій.
Двадцять четверте січня, десята ранку. Самаель прокинувся в своїх покоях, про які він навіть не знав бо ніколи до цього не спав. Поруч з ним Захарія один з найвідданіших ангелів. «Захарія, як довго я був без тями?», − спитав серафим.
− Майже добу.
− Доповідай, що сталося в тюрмі.
− Френка немає.
− Жертви є?
− Майже всі ангели, що були в тюремній зоні мертві, а ті які вижили все ще без свідомості. А от з нефілімами цікаво, абсолютна більшість з них не постраждала, лише дрібка померла або втратила свідомість.
− Ось це так сила.
− Я не зовсім розумію, що сталось. Це був Френк? Він же наче був у клітці.
− Це був його старший син Алан.
− Боже мій… сер… є ще дещо. Ворота небес ушкоджені.
− Тобто? – агресивним голосом спитав Самаель, забувши про біль.
− Вони ушкоджені, не всі але… але ушкоджені. Ворота на трьох орбітах сильно постраждали.
− Значить я був правий щодо Алана, він небезпечний.
− Сер, я маю одну ідею… але я не впевнений, що вона вам сподобається.
− Кажи вже.
− Я зайду трохи з далеку. Я бачив записи, Алан не просто пережив постріл, він сам підвівся менше ніж за хвилину. Навіть Вікторія від втричі слабшого заряду на три дні втратила свідомість.
− Вона була слабша ніж зараз.
− Я про це й кажу. Можливо нам вартувало б використати її проти Алана? Можливо вона єдина істота, що здатна увірватися в пекло і вбити його.
− Не можливо, а так воно і є. Треба з нею домовитись. – сказав Самаель підводячись на ноги.
− Сер, ви в жахливому стані і вона вас ненавидить. Вона може вбити вас за першої ж нагоди.
− Або вислухає і виконає прохання.
Самаель з допомогою своїх сил змінив одяг на свої обладунки після чого попрямував знову до тюрми, до клітки в якій сиділа Вікторія. І чекала цієї зустрічі після того як бачила чорний дим, що був усюди навіть трохи в її клітці. Вона була одягнута чорну тюремну уніформу в'язня, але навіть так вона зберегла свою красу поєднану з страхом від самого погляду на неї. «Якось ти довго наважувався прийти, батьку.», − сказала Вікторія, навіть не повертаючись до нього обличчям.
− Потрібна твоя допомога.
− Вирішив щоб я повністю твій шлях повторила? Стала твоєю зброєю? Собачкою на ціпку?
− Треба щоб ти декого вбила.
− Невже тобі Смерть докучає? А може тобі жити набридло?
− Не Смерть, один демон. Лише один.
− Хочеш щоб я вбила Френка? Я звичайно знаю, що він… рівний тобі, але щоб ти не міг з ним упоратись… це низько.
− Не Френк, дехто могутніший за нього, за мене, можливо й за тебе. – відповів Самаель, з його носа почала текти кров, але він цього не відчув.
− І хто ж це? – здивовано спитала Вікторія та повернулась обличчям до батька.
− Алан. Демон реальності та долі. Старша дитина Френка.
− У тебе кров. – сказала Вікторія та вказала на ніс.
− Як я і казав… − сказав Самаель прибравши кров та загоївши рану, − … він сильний.
− Скільки ангелів померло?
− Кілька сотень. Решта у лікарні непритомні.
− І чому б я мала його вбивати? Такий подарунок мені зробив, убив купу ангелів, пустив тобі кров що… вражаюче. Я б швидше за нього заміж вийшла ніж убила б.
− Він представляє небезпеку для тебе. Для всіх і кожного.
− Можливо я б глянула на нього, якби тут не сиділа. І з чого це мені довіряти тобі?
− Бо тут ризикую я, а не ти. – відповів Самаель та клацанням пальців відкрив ворота клітки.
− Це якийсь трюк? – спитала Вікторія виходячи з клітки. – Ні… та ти у відчаї.
− Як бачиш, настали складні часи.
− Вбити тебе в такому стані, − сказала Вікторія та стала вище за батька, − все одно, що в гівно наступити. Я тебе вб'ю, коли відновиш сили.
Вікторія перенеслася в пекло, а Самаель помітив, що в нього знову потекла кров з носа, відновивши себе він повернувся до свого офісу. В цей же час у пеклі Вейд все ще вистежував Джина, який вже не провокував вибухи, а натомість просто жорстоко вбивав демонів. Йти по слідам з трупів було не дуже зручно та ефективно, тому Емма дала йому спеціальні окуляри з допомогою яких можна бачити сліди магії. Це допомогло оперативнику, але все йшло надто повільно. Ім'я не вдалося визначити, та навіть точний день появи Джина не вдалося дізнатися. А в приблизні дати було досить багато зникнень серед грішників в тому числі й серед колишніх магів і чаклунів.
Близько другої години дня Алан був в своєму кабінеті та активно писав нову книгу, Амара в цей час була в місті, помаленьку готувалася до майбутнього свята. Раптом старший принц відчув присутність когось могутнього поруч з собою. Оскільки в нього в родоводі були присутні сови і до того ж він може міняти своє тіло як схоче, він розвернув свою голову в бік спини і побачив Вікторію, яка швидко змінила свою зовнішність на жіночу версію самого Алана, тільки очі були повністю чорні. До того ж вона змінила своє тюремне вбрання на злегка військовий костюм. Це змусило старшого принца встати щоб вести розмову, він був вищий за неї. «Хто ти така?», − спитав Алан.
− Вікторія. Донька Самаеля.
− Як ти сюди проникла?
− Так само як і ти на небеса. Ми з тобою схожі.
− Ні краплі.
− Тобі здається. – сказала Вікторія та підійшла до нього. – Ми з тобою кращі за наших батьків, ми майбутнє цього світу. – додала вона ходячи довкола старшого принца та розглядаючи його.
− Припустимо. Чого ти від мене хочеш?
− Я хочу домовитись. Укласти союз, створити династію чи імперію. Мені без різниці.
− Не драматизуй, чого тобі?
− Я роблю тобі найціннішу пропозицію у світі. Я пропоную тобі всю себе, руку з серцем в першу чергу.
− Я вимушений відмовитись, вже зайнято.
− Який ти правильний. Може я знайду її та вб'ю?
− Ти скоїла помилку прийшовши до пекла. – сказав Алан клацнувши пальцями.
− Я богиня, я не помиляюсь.
− Ти не богиня, не в пеклі. Тут цей привілей належить мені. Я можу писати і переписувати реальність та долю, а як старший принц я можу неабияк впливати на природу пекла. Страшна комбінація.
− Поясни, принце.
− Для твого ангельського мозку пояснюю, якщо хоч один ангел ступить у пекло, не перебуваючи під особистим захистом короля чи королеви, або їх дітей, він буде згорати. – відповів Алан та поглядом вказав на ліву руку нефіліма.
− Ах ти паскудник. – сказала Вікторія поглянувши на руку, яка місцями одночасно палала та тліла.
− Тікай. І щоб я тебе більше не бачив.
Вікторія справді втекла, а Алан продовжив свою роботу над книгою. Сьогодні він зробив те, чого не робив ніхто до нього, він зробив пекло непридатним до ангелів. Щоб вони могли знаходитися в ньому без шкоди для себе, їм потрібен дозвіл від королівської сім'ї, інакше вони будуть повільно та болісно згорати і втрачати сили. Вікторія опинилась на Землі, в одній з безлюдних пусток, з нею були лише її роздуми. Вона набула своєї рідної зовнішності і почала думати, що робити далі. Вбивати Алана їй не хотілось бо він сподобався їй, єдиний схожий на неї в цілому світі. Але разом з цим він не мав бажання мати з нею хоч щось спільне. Вікторія роздумувала над тим як це вирішити, але натомість прийняла рішення розвіятись і очистити свою голову від зайвого сміття в безмежному космосі.
Близько одинадцятої години вечора, коли вже майже все пекло спало, розслідування Вейда привело його знову до столиці, а саме до одного з покинутих портів. За ним хтось слідкував, це була жіноча фігура, яка робила це з дахів будинків і він її не помітив. Оперативник зайшов до приміщення та почав оглядати його на сліди магії, аж раптом щось вдарило його з неймовірною силою і він влетів в стіну. Окуляри розбилися, тому їх довелося зняти і він побачив джина власними очима. Це була чоловіча людська фігура середнього зросту, з темно-сірою шкірою без волосся, натомість були деякі абстрактні татуювання. Одягнутий він був в легкі обладунки з металу, що нагадував золото, але більша частина тіла була відкрита. Очі були білі та сяяли. Джин збільшив свій зріст щоб відповідати супернику і пішов в атаку. Вейд не знав як убити його і за планом мав викликати Емму але зараз він піклується про власне виживання. Він спробував використати ніж з бойового сплаву і це подіяло, в джина потекла кров, але в якості плати він зламав праву руку Вейду та вибив з неї ніж. Одним сильним ударом ноги, джин відправив оперативника у стінку, потім підібравши ножа підійшов до нього і хотів нанести смертельний удар. Але в останню мить він спинився, по ньому було видно як він намагався вдарити, але тіло просто застигло. За його спиною з тіні вийшла Діана, вона вже якийсь час володіє власною силою і активно користується нею. Їй вдалося підійняти джина у повітря, але довго вона не могла його тримати. Вейд по рації викликав Емму і вже за пару секунд вона через дах увійшла разом з Метатроном. Колишня відьма скувала джина чарами, тим самим знерухомила його.
− Як ти підняв його у повітря? – спитала Емма. – Ти ж так не можеш наче.
− Не я. Тут Діана. – відповів Вейд та поглядом вказав на чорну вовчицю. – Можеш даси ЛВЛ?
− Звичайно. – відповіла Емма та дала йому одну ампулу з ЛВЛ після чого підійшла до вовчиці. – Дівчинка моя, що ти тут забула? Батьки знають, що ти тут?
− Не знають. – відповіла Діана.
− Дякую, що врятувала Вейда, але це було ризиковано. – сказала Емма. – Джини небезпечні.
− Хочу бути корисною. – сказала Діана.
− Може домовимось? Я розкажу тобі одну таємницю і не скажу про твої пригоди батькам, а в обмін ти погодишся піти додому та лягти спати. – запропонувала Емма.
− Добре. – з невеликим сумом у голосі погодилась Діана.
− Твою заявку на вступ до рицарів прийняли. Поки в тебе найвищі… рейтинги серед кандидатів. – сказала Емма.
− Так? – перепитала Діана, її хвіст завиляв від радості. – А це всі рицарі знають?
− Всі. Тому коли тобі твої батьки розкажуть, будь здивованою. – відповіла Емма. – Інформація свіжа, кілька годин тому повідомили.
− Я тоді вже… типу спала. – сказала Діана.
− Ну ось, батьки тебе не хотіли турбувати. То що? Додому йдеш? – спитала Емма.
− Так йду. – відповіла Діана.
− Метатроне, любий, забери її. Тільки не галасуй. – попросила Емма в чоловіка. – І далі я сама справлюсь, тому можеш одразу йти додому та готуватись.
− Ти мене знаєш… − почав говорити Метатрон.
− Тому й прошу не галасувати. – перебила Емма. Коли Метатрон забрав Діану, колишня відьма помітила на підлозі золоту каблучку та підібрала її. – Думаю це в тебе випало. – звернулась вона до Вейда.
− Так. – відповів він, забираючи каблучку яка виглядає так само як і та, що одягнута на одній з його рук, тільки трохи менша, після чого поклав її у одну з кишень.
− Можливо дурню спитаю, але ти не думав йти далі? Смерть річ раптова і очікує нас усюди, до того ж я думаю, що вона б хотіла щоб ти йшов далі.
− У нас тут полонений. – нагадав Вейд, щоб відвести тему.
− Ну добре. Отже… очам не вірю… Джаред Зефір? – спитала Емма, придивившись до обличчя. – Без волосся не впізнала.
− Хто? – перепитав Вейд.
− Знаменитість з Землі. Мертвий вже років тридцять майже. – відповіла Емма. – Якщо коротко – він був військовим, повернувся як ветеран і все таке. Звичайно держава на нього забила і йому треба було якось виживати. І тут йому натрапила книга з реальною магією де він вивчив як створювати ілюзії, потім скомбінував це з людським мистецтвом обману і так став всесвітньо відомим ілюзіоністом… а також грабіжником та вбивцею.
− Весело…
− Це ще початок. З цікавого… він пограбував банк у Парижі, зі сцени в Сан-Франциско. Спустошив рахунок мільярдера прямо на сцені Лас-Вегасу і ще щось було. Не суть, але виявилося, що він вбив одинадцять людей, чим заробив собі пожиттєве, потім підтвердили ще десять вбивств і вже цим він заробив собі на страту. Потім ще виявилося, що він допоміг Трампу стати президентом США, але це не так цікаво.
− Виходить він слабкий маг? Нащо його на джина обертати?
− Гадки не маю, можна спитати. Агов, чого тебе обернули на джина? – спитала Емма у Джареда.
− Зазирни мені в спогади, можливо тобі буде зрозуміліше ніж мені. – відповів він.
− Без питань. – сказала Емма та поклала свою руку йому на голову і прочитала потрібні спогади. – Дуже зручно, майже всі проблеми вирішилися самі собою.
− В якому сенсі? – спитав Вейд.
− Чаклуни, що обернули його, загинули в процесі. Вони хотіли штучним чином підсилити його, їм це не вдалося. – відповіла Емма. – Але це не пояснює спроби вбивств демонів.
− Мені просто було цікаво… я… відчув силу і вирішив спробувати. – відповів Джаред.
− Як банально. Отже даю тобі вибір. – сказала Емма. − Я можу стати твоєю хазяйкою і вбити тебе швидко та безболісно. Або не ставати хазяйкою і вбивати повільно та болісно, на це підуть дні. Або третій варіант − я віддам тебе Френку, він звичайно не дуже то й кривавий, але в процесі вбивства він зробить тобі дуже боляче. То як? Який твій вибір.
− Позбав мене страждань. – відповів Джаред та опустив голову.
Емма з допомогою магії зробила Джина своїм, а потім миттєво перетворила його на попіл. Вейд одразу ж відправився додому, як власне і сама колишня відьма.
Двадцять п'яте січня. О п'ятій годині вечора Френк та Аурелія очікували Алана, який хотів їм обом щось повідомити, але не казав, що саме. Та раптово він приходить, одягнутий у білосніжний костюм з чорною сорочкою та білою краваткою, в компанії з Амарою, одягнутою у білосніжну сукню та чорні туфлі. На її голові пір'я було зібране в обережний хвіст і взагалі вона виглядала неймовірно. Зовнішній вигляд демонів трохи спантеличив Френка та Аурелію, оскільки Алан навіть на свою коронацію не прийшов у костюмі, у них з'явились певні підозри щодо причини зустрічі. Під час вечері Амара неочікувано підняла свою ліву руку та показала срібний перстень з блакитним сапфіром, після чого сказала: «Алан зробив мені пропозицію!», − після чого обійняла старшого принца та поцілувала. Френк разом з Аурелією були одночасно здивовані і не дуже, оскільки вони вже якийсь час очікували на цю новину.
− Ми за вас раді. – сказав Френк з посмішкою на обличчі.
− Можливо ми квапимося, але коли весілля? – жартома спитала Аурелія.
− Хотілося б по приїзду моїх батьків, хоча навіть якщо раніше, вони нічого не зроблять. – відповіла Амара. – Вони не будуть проти, мама так точно.
− А в тебе проблеми з татом? – поцікавився Френк. – Якщо це болюча тема, можеш не відповідати.
− Все добре, просто він… холодний. Він мало посміхається і він трохи жорсткуватий, хоча й намагався бути гарним навіть не батьком, а татом. В той час як мама з дитинства оточувала мене любов'ю і турботою. – відповіла Амара.
− Краще опустимо це. – сказав Алан. – То ви справді не проти нас, наших відносин?
− В жодному разі! – відповіла Аурелія.
− Ми тільки за. – відповів Френк. – Для нас трохи дико те з якою швидкістю у вас все відбулося. У нас з мамою все йшло значно повільніше.
− Так, зустрілися в кінці літа, пропозицію я отримала в кінці осені, а весілля було на початку зими. – доповнила Аурелія.
− Якщо ваші почуття щирі, ми лише за. – сказав Френк. – Тим паче ми бачили те, що ви закохані по самі вуха.
Через якийсь час обговорень, Амара вирішила вийти у внутрішнє подвір'я маєтку, щоб подихати свіжим повітрям, вона згадувала своїх батьків та бажала їх скорого прибуття. Дівчина за ними сумувала та любила їх. Алан використав цю можливість щоб розповісти своїм батьками про Вікторію і те, що він зміг захистити пекло від ангелів та нефілімів повністю. Через кілька хвилин Амара повернулася за стіл та продовжила приємну розмову. Френк та Аурелія справді прийняли її майже як рідну доньку і були раді проводити з нею час. А також вони почали трохи хвилюватися через Вікторію, вона неймовірно небезпечна.
Дев'ята вечора. Алан та Амара спільно прийняли душ та пішли в ліжко, де старший принц попросив про одну маленьку послугу. Коли дівчина була зверху, вона знову наповнила кімнату легким золотим сяйвом. Амара однозначно являється могутнім демоном, але звідки ця сила, нікому не відомо. Навіть Френк не має до неї жодних питань щодо сутності, що трохи дивно, але для Алана це значить, що значить все нормально і приводів для хвилювання немає. Коли вони вже просто лежали та відпочивали, Алан поцікавився щодо її батьків, оскільки вона нічого про них не казала.
− А що ти хотів би про них почути? – спитала Амара.
− Хоча б імена, бо ти взагалі нічого не казала про них.
− Ну добре, вмовив. Тільки нікому не кажи без мого відома, добре?
− Так люба.
− Старк та Елізабет. Думаю сам розберешся кому чиє ім'я. – сказала Амара з легким сміхом.
− Гарні імена, а в твого батька німецьке походження? Дуже схоже просто.
− Ні-ні, це… привіт від мого дідуся, він любив давати імена з підтекстом. Напевно і тато обрав мені ім'я з якимось сенсом, але я не розбиралась у цій темі.
− Ну твоє ім'я багато значень, я читав.
− І що ж означає моє ім'я?
− Безсмертна, вічна, кохана, любляча, прекрасна.
− Якби ти при першій зустрічі так моє ім'я розібрав, відчуваю ти б мене покорив ще швидше.
− А чому про твоїх батьків не можна нічого говорити?
− А чом би й ні? Тобі ж подобається легка загадковість, чи не так?
− Вона мені не подобається, я її обожнюю!
Зовсім скоро Алан та Амара заснули, тримаючи один одного в обіймах. При цьому дівчина в своїх думках в черговий раз згадувала своїх батьків, вона хотіла щоб вони якнайшвидше прибули до столиці. Вона хоче познайомити їх з Аланом та його батьками, для неї це важливо.
Упродовж наступних кількох днів йшли підготовки, як на небесах так і в пеклі. Самаель віддав наказ армії про підготовку. Ангели почали поглинати своїх нефілімів, для отримання більшої сили, а разом з цим почалась активна військова підготовка всіх та кожного на небесах. В пеклі же Метатрон та Емма почали готувати чейсерів нового покоління до пробудження. Їм вдалося створити майже п'ятсот тисяч одиниць, всі виглядали однаково – людські кам'яні фігури без обличчя та статевих ознак, зріст близько двох з половиною метрів, на тілі вибірково розміщені елементи обладунку з бойових сплавів, з них же була зброя. Всіх чейсерів зберігали в спеціальному ангарі, вони були неактивні і абсолютно безпечні. Для їх активації потрібне потужне джерело енергії, зазвичай таким являється серафим, один раз був Джек, як син Люцифера він мав необхідну силу. Метатрон запросив короля з королевою для демонстрації досягнень, а разом з цим активувати свої творіння. Френк хоча і являється сильним демоном, але він по собі залежить від енергії та інколи потребує підзарядки, тому він не підходить. Аурелія ж напроти, вона не тільки являється однім з найсильніших демонів на рівні з чоловіком, а ще й здатна виділяти велику кількість енергії. Тому саме вона підживлює всіх чейсерів. Через те, що вони складаються з уламків, з кожної тріщини почало вириватись світло-фіолетове сяйво. Кожен чейсер в мить ожив і був підконтрольний демонам. «Це неймовірно…», − сказав Френк, розглядаючи армію.
− Дякую. – сказали Метатрон та Емма в один голос.
− Скільки ви створили загалом? – спитав Френк.
− Майже п'ятсот тисяч. – відповів Метатрон.
− Як я розумію це максимум, що ви могли зробити з тих ресурсів, що були? – спитала Аурелія.
− Так. – відповіла Емма.
− Це більше ніж коли-небудь було на небесах? – спитав Френк.
− В рази більше. – відповів Метатрон. – Це розміри цілої армії ангелів..
− Ви генії, майже шкодую, що раніше не бачив цей ваш витвір. – сказав Френк.
Король з королевою повернулися до себе додому, вони планували в найближчий час зібрати нараду з рицарів, старших монархів, а також своїх дітей щоб обговорити деталі скорої війни з небесами.
Друге лютого. Блукаючи по космосу, Вікторія знайшла особливу чорну діру, вона відчувала, що з нею щось не так. В ній був схований Смерть і нефілім випустила його. Чорна діра вибухнула, а на її місці був вершник без своєї клітки.
− Не ти мала мене звільнити і не тебе я мусив побачити в першу чергу.», − сказав Смерть.
− А ти когось чекав? Мого батька чи Френка? – спитала Вікторія.
− Нікого з них. Але визнаю, ми мали зустрітись.
− Це вже цікаво. І для чого ми мусили зустрітись?
− Я мушу вмерти.
− Серйозно? – спитала Вікторія після того як гарно посміялась. – Смерть і вмерти… це якийсь жарт.
− Не жарт. Ти одна з небагатьох хто має достатньо сили для мого вбивства.
− Припустимо. Коли я мушу це зробити?
− При нашій першій зустрічі. Це не я вирішив… і я не в праві цього змінити.
Смерть трансформував свою тростину у спис с розділеним на два леза наконечником, після чого передав Вікторії. «Я тебе майже не знаю, але сподіваюсь, що ти не будеш страждати.», − сказала вона на вдарила вершника. Спис перетворився на пил, а тіло Смерті почало тріскатися, з нього виривалась темна сила смерті. Вершник вибухнув і цим він на кілька секунд засліпив Вікторію. Його сила миттєво перейшла у пекло та знайшла Нору, після чого поселилась в неї. Нефілім же вирішила повернутись на Землю і почати готуватись до нової зустрічі з Аланом. Вікторія розуміла, що з ним доведеться битись.
Десяте лютого. Основна армія почала повільно приводитись у стан повної бойової готовності, а саме населення почали готувати морально до цього. Сили Нори зростали щоденно і ніхто не розумів причини. Вона почала навчати Чарльза бойовим мистецтвам, оскільки він виявив бажання прийняти участь у війні, не зважаючи на вагітну дружину. Разом з цим його почали навчати правлінню пекла, про всякий випадок.
Близько другої години дня, в маєтку Френка та Аурелії зібралась ледь не вся їх сім'я, за виключенням Чарльза, він був зайнятий власної сім'єю та навчанням правити.
− В мене питання, як у вас все так вийшло? – спитала Нора. – Мені це справді цікаво.
− Напевно доля. – відповіла Амара з легкою усмішкою.
− В тебе ж наче також все гарно складається, сестричко. – сказав Алан.
− А коли ви плануєте весілля? – спитала Аурелія. – Можливо я поспішаю, але хотілося б знати.
− Перші числа березня. – відповів Алан. – Десь в цей час мають прибути батьки Амари.
− Так вони мають прибути до того часу. – сказала Амара.
− А вони точно не проти? Ти в них запитувала? – спитав Френк. – Просто…
− Головне щоб мама не була проти, а з татом вона знайде як розібратись. – відповіла Амара.
− А де ви все проводити будете? – спитала Аурелія. – Якщо що, ми готові в своєму маєтку все провести.
− Все можна організувати в маєтку який я підготувала для приїзду батьків. Там є і підходяща зала і… взагалі все, що треба. – відповіла Амара.
− Або на території моєї вілли. Там достатньо місця і буде менше обмежень у просторі. – додав Алан.
− Ну або так. – сказала Амара.
− Можливо зачеплю неприємну тему, але кого ти зі свого боку будеш запрошувати? – спитав Френк.
− У мене не має нікого окрім батьків. Решта померли за довго до моєї появи. – відповіла Амара. – Тому тільки вони.
− Пробач, я не хотів. – сказав Френк. – Одразу згадалися перші зустрічі з батьками Аурелії.
− Справді трохи схоже. – підтвердила Аурелія. – Така сама незручна атмосфера…
− Нічого страшного, я звикла, а ви не могли знати про таке. – почала заспокоювати Амара.
− Ще більша схожість. – сказала Аурелія з усмішкою.
− Гарні були часи. – сказав Френк. – Ніхто тоді й не думав про те, що відбувається зараз.
Нора вирішила обережно піти з вечері, коли зрозуміла, що зараз почнеться згадування минулих років, ностальгія та інші рожеві шмарклі від батьків, які буде підтримувати Алан. Тому вона під приводом повернення до роботи покинула маєток, та просто відправилась у найближчий клуб, щоб розслабитись та прибрати з голови всі зайві думки. За збігом обставин, в клубі до якого вона прийшла, як раз проходив виступ її кузена Макса. Він являється двадцятирічним сином Рауля, а також одним з графів Унфамілії, разом з цим його називають демоном музики, ким він і є. Зріст Макса був трохи нижчий трьох метрів, його ноги мали одну пару колін, оперення було зеленого кольору, як власне й очі, його хвіст був великим та досягав підлоги, а завдяки тому, що в його родоводі були павичі, він міг його розкривати. Дзьоб у нього чорний, голова трохи загострена назад завдяки укладці пір'я. Макс одягнутий у досить легкий одяг з сяючими неоновими малюнками, а на його шиї були навушники, оскільки він полюбляє бути діджеєм на різних подіях та в різних клубах. Радості хлопця не було меж коли він побачив Нору, коли вони були в окремій кімнаті відпочинку для персоналу, він кинувся в обійми до кузини.
− Як же давно ми не бачились! – сказав Макс, стискаючи її.
− Так-так-так, а тепер відпусти мене, не хочу зламані ребра.
− Ти ж знаєш, що я не можу тобі зашкодити. – відповів Макс, відпускаючи Нору. – То що там? Як там? Як Чарльз? Як Алан?
− Та Чарльз від своєї дружини не відходить, вона ж вагітна. А Алан… до весілля готується.
− Серйозно? І з ким?
− З Амарою, гарна сова, золоте та біле пір'я. І вона лише трохи нижче Алана.
− Ще один гігант. Які ж у них діти будуть…
− Головне щоб не по чотири метри, бо я досі пам'ятаю як Алан полюбляв знущатись над мною, ну… це було зовсім легенько, але було.
− Ось ти про братів говориш, а в самої що на цьому фронті?
− Та зустрічаюсь, гарний хлопчина Меркурій. Спадкоємець тата.
− Серйозно? Тобто у випадку чого він успадкує його місце і силу в клані?
− Так. Я сама здивувалась, але в нас все йде непогано.
− Якщо чесно, трохи не віриться, що ти нарешті схаменулась.
− Я й сама інколи собі не вірю. Може вип'ємо? – спитала Нора, дістаючи пляшку рому та склянки.
− Тільки не це. Я в зав'язці.
− А що сталось? Раніше рекорди з «Забороненим плодом» ставив, а зараз все кинув?
− Та пару тижнів тому прийшов додому п'яний як свиня і… посварився з батьками. Вони знову підняли тему того, що я граф, а міг бути князем як вони. Хоча тато також був графом. І йому взагалі пощастило стати князем.
− А тобі схоже не пощастило… а на особистому фронті як? Дівчину знайшов? Чи хлопця… я не засуджую…
− Не знайшов нікого. Тут я більше схожий на твого тата, а не на свого.
− Але ти як і Рауль, любиш вечірки та бути в центрі уваги. – сказала Нора, та посміхнулась після чого випила рому. – Пішла в клуб щоб уникнути рожевих шмарклів з батьками, а в результаті розвела їх тут з тобою. Яка ж іронія.
Нора та Макс приємно говорили про своїх батьків і за рахунок цього змогли виплеснути накопичені емоції. Потім принцеса змогла вмовити свого кузена на парочку слабких коктейлів, щоб не пити на одинці і вони продовжили розмови. Вони ще трохи посиділи, згадали по справжньому щасливе дитинство без турбот, після чого обійнялись на прощання і Нора пішла до себе додому. Макс також покинув клуб, на щастя його виступ вже як пару годин скінчився і він просто відпочивав.
Дванадцяте лютого. Діана, завдяки тому, що її батьки перестали їй заважати, успішно склала всі вступні екзамени на рицаря, окрім одного. В цей день її запросили до головного штабу рицарів, її завданням було зіткнутися у двобої з кожним дійсним членом рицарства, в тому числі й з батьками. Кожен раунд триває по п'ять хвилини, з перервою по десять хвилин між кожним. Якщо вона зможе пройти все, не отримавши жодного поранення, або якщо зможе отримати чисту перемогу хоча б над одним – вона стане рицарем. Якщо ж її поранять – їй доведеться пройти через все знову, через кілька місяців. Діані підібрали спорядження яке їй до вподоби, а саме: легка броня та короткий меч для швидких атак. Після цього її впустили у спеціальну залу, де була лише вона та її суперник. Все починалося від найслабшого до найсильнішого, приблизно по центру були її батьки. Муун не хотіла ранити свою доньку, але й не хотіла бачити її серед рицарів, тому в бою між двох вовчиць вони не поранили один одного. Наступним був Коллінз, він також не хотів шкодити Діані, тому знову була нічия. Чорна вовчиця проходила всіх рицарів, з кожен новий бій був складніший, але їй вдалося дійти до Рафаеля, найсильнішого серед рицарів. Бій з ним тривав три хвилини, а завершився тим, що він приставив меча до шиї Діани та завершив екзамен.
− В тобі є потенціал, через тиждень повторимо. Якщо пройдеш – станеш рицарем. – сказав Рафаель.
− Добре. Дякую вам. – сказала Діана.
− Можеш йти. – сказав Рафаель, чорній вовчиці.
− Чому ти це зробив? – спитала Муун, підійшовши до Рафаеля разом з Коллінзом, коли Діана вже покинула приміщення.
− Твоя донька справді має потенціал, але їй потрібен час. – відповів Рафаель. – Мені було б справді приємно працювати з нею, але не зараз.
− Тобто, ти справді готовий прийняти її? – спитав Коллінз. – Цього можна якось уникнути?
− Я розумію ваші переживання, але все залежить від неї. – відповів Рафаель.
− Вона дитина! – сказала Муун. – Вона не мусить… бачити все це.
− Але вона цього хоче. До того ж… не треба хвилюватись, у випадку чого вона буде займатись паперами. – сказав Рафаель. – Я не монстр і не буду примушувати її йти на війну. Коли все почнеться, вона буде в пеклі. Обіцяю. А тепер мені цікаво, куди зник Метатрон?
Шістнадцяте лютого. Азраель все ще знаходиться у раю, спочатку його не відпускали святі духи, але зараз він не здатен покинути те місце взагалі. Проте він зміг створити дещо, йому вдалося застосувати частку сили смерті на духах. Азраель створив женців – невидимих духів, що приходять за людськими душами, коли ті помирають, а разом з цим вони несуть волю ангелів смерті і самого вершника. Кожен з них виглядає як пристаркуватий чоловік з чорним або темно-сірим обережно вкладеним волоссям, шкіра бліда наче у мерця, а очі порожні та білі. Одягнуті вони у чорний похоронний костюм, що виділяє з себе густий дим. Як і ангели смерті, женці здатні пересуватись між всіма вимірами і Азраель скористався цим, він написав лист для Френка, поклав його в конверт та доручив його віднести.
Одинадцята ранку. Френк був на кухні в своєму маєтку, він вирішив згадати свої кулінарні навички та приготувати щось на обід особисто. Нажаль для нього, його знайшов жнець, мовчки віддав конверт у руки та зник. В листі було прохання звільнити Азраеля з раю, шляхом виклику через ритуал. Френк його провів у внутрішньому подвір'ї, тим самим звільнивши ангела смерті. Азраель подякував і сказав, що у випадку чого, він готовий пронести їх бомбу на небеса та підірвати, головне викликати його і попросити. У Френка з'явилися питання, але вже настав час обіду, тому йому довелося відволіктися від цього. Також за обідом він повідомив Аурелію, що звільнив Азраеля. Вона звичайно була рада за ангела смерті, все таки він їм допоміг, але насправді її це не сильно цікавило.
Дев'ятнадцяте лютого. До штабу рицарів прибула Діана. Вже за пару хвилин до приміщення зайшов Рафаель та забрав Діану. Вона, як і в минулий раз, змогла пройти аж до самого кінця. Діана знову зійшлася в двобої за Рафаелем, але цього разу все було інакше. Чорна вовчиця активно користувалась своїм відкритим телекінезом і досить вправно, але це не сильно допомагало в бою проти достатньо досвідченого противника. Та в якийсь момент сталося непередбачуване, за мить до того як Діана б отримала невеличке поранення яке б анулювало її досягнення, вона просто телепортувалася Рафаелю за спину і нанесла удар. Вона перемогла. Це здивувало всіх та кожного, включно з нею самою. Рафаелю усміхнувся, заживив рану і сказав: «Вітаю в рицарях». Щастю Діани не було меж, вона обійняла рицаря, а потім побігла до батьків. Порада Френка та Аурелії справді спрацювала, але не так як хотіли Муун з Коллінзом. Замість того, щоб переконати доньку в своїй правоті, вони переконались в її правоті. Зовсім скоро до штабу рицарів прибув король, він офіційно прийняв Діану до рицарів, після чого повернувся додому.
Двадцяте лютого. Емма нарешті створила одноразові камені воскресіння, з дозволу Френка, вона створила по одному на кожного рицаря та основного члена королівської родини. Потім вони були імплантовані в тих для кого були підготовані, їх помістили в живіт. Процедура досить болюча, але вона того варта, оскільки можливість один раз повернутися до життя безцінна.
Двадцять сьомого лютого, о восьмій ранку, Френк прийняв остаточне рішення напасти на небеса, але спочатку йому була потрібна допомога Азраеля. Він прикликав його до себе. За планом, ангел смерті мусив пронести бомбу у найбільш вразливе місце в небес та підірвати. Азраель звичайно погодився, але зробити він це мусив лише коли армія буде стояти прямо під воротами. Він разом з Френком, направився до Метатрона і вони втрьох визначили ідеальне, а разом з цим найбільш вразливе місце на небесах, місце підірвавши яке, можна відкрити всі ворота. Близько дев'ятої ранку, король зібрав старших монархів, дружину та рицарів, щоб повідомити про те, що сьогодні вони підуть на небеса війною. Ця новина всіх шокувала своєю неочікуваністю та жорстокістю, але ніхто не мав нічого проти. Почався збір найбільшої тренованої армії за всю історію. Майже п'ятсот тисяч демонів-солдатів та близько і всі чейсери, що були. Все було підготовлено за лічені години. Всі рицарі взяли своє екіпірування, значна частина Унфамілії також була готова до бою. Єдиний з усієї королівської родини хто лишився в пеклі був Алан, його мусили прикликати на поле бою лише у випадку, якщо там буде Вікторія. Френк та Аурелія прикликали свої бойові, вони ж королівські, костюми та були готові до атаки.
О першій годині дня, армія пекла на чолі з королем та королевою, були вже біля самих небесних воріт. «Я не хочу проливати зайву кров! Просто віддайте нам Самаеля і ми підемо геть! Це моє вам перше та останнє попередження!», − крикнув Френк.
− З демонами перемовин не ведемо! – крикнули з-за воріт.
− Тоді міняйте на себе.
− Вам не пройти через ворота, нікому не пройти!
Френк передав валізу з бомбою Азраелю і той переніс її під самісінькі ворота на п'ятій орбіті, потім повернувся, повідомив, що все пройшло вдало, а потім просто зник. Вся річ в тому, що небеса поділені на дев'ять орбіт які обертаються довкола раю і всі вони мають спільну точку перетину, на яких і розташовані дев'ять воріт. Через п'ять секунд після активації бомби, вона вибухнула з небаченою силою. П'ята орбіта майже знищена, шоста та четверта сильно пошкоджені, сьома та третя наполовину цілі, восьма та друга мають серйозні але не критичні ушкодження, а перша та дев'ята майже не постраждали, але всі ворота були відкриті і на небеса вторглась армія пекла. Вона зносила все на своєму шляху, поки вони не вийшли на основну армію Самаеля з ним на чолі.